Бєлобородов Олександр Георгійович

російський політик

Бєлобородов Олександр Георгійович (14 (26) жовтня 1891(18911026)10 лютого 1938) — радянський політичний і партійний діяч. Член ЦК РКП(б) (1919–1920), кандидат у члени ЦК РКП(б) (1920–1921). Член Оргбюро ЦК РКП(б) (1919).

Бєлобородов Олександр Георгійович
Народився 14 (26) жовтня 1891
Пермська губернія, Російська імперія
Помер 10 лютого 1938(1938-02-10) (46 років)
Москва, СРСР
Поховання Розстрільний полігон «Комунарка»
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union (1924–1955).svg СРСР
Діяльність політик, військовослужбовець
Знання мов російська
Членство ЦК КПРС
Посада Член Всеросійської ради[d]
Партія КПРС і Російська соціал-демократична робітнича партія
Нагороди
орден Червоного Прапора

Народився в робітничій сім'ї. Здобув початкову освіту, працював електриком на заводі. У 1907 р. вступив в партію більшовиків, відразу ж активно включився в революційну діяльність. У 1908 р. був заарештований за випуск прокламацій із закликом до повалення царя, і за опір поліції. Але, так як він був неповнолітнім, його відправили у виправний притулок для малолітніх злочинців. Після чотирьох років перебування у притулку в 1912 р. Бєлобородов був звільнений, перейшов на нелегальне становище, після декількох нападів на поліцейських був оголошений в розшук, і в травні 1914 року був знову заарештований і засланий в Тюмень.

Революція і громадянська війнаРедагувати

З 1917 року — член Уральського обласного комітету РСДРП(б)/РКП б) в Єкатеринбурзі. З січня 1918 року — голова виконкому Уральської обласної Ради.

12 липня 1918 року підписав рішення Уралоблради про розстріл Миколи II і його сім'ї.

25 липня 1918 Єкатеринбург був зайнятий військами полковника Войцеховського, Уралсовет був евакуйований до Пермі, потім до Вятки. У січні-березні 1919 — голова Вятського губернського революційного комітету, потім Виконавчого комітету Вятської губернської Ради.

На VIII з'їзді РКП(б) в березні 1919 обраний членом ЦК, 25.3 — 10.11.1919 член Оргбюро ЦК. На пленумі ЦК РКП(б) 25 березня 1919 його кандидатура розглядалася на посаду Голови ВЦВК, однак обраний був М. І. Калінін. З липня 1919 заступник начальника Політичного управління РВСР. У квітні 1919 направлений уповноваженим СТО РРФСР з придушення повстання на Дону, станиця Вешенська. Брав участь у боях з військами ЗСПР на Дону, Кубані і на Кавказі.

З кінця 1919 протягом двох років його робота була пов'язана в основному з Північним Кавказом. Член РВС 9-ї армії Південно-Східного — Кавказького фронтів 9.10.1919 — 28.6.1920. Після IX з'їзду в квітні 1920 року — кандидат в члени ЦК. Входив до складу Кавказького бюро ЦК РКП(б), Кубанського революційного комітету, був заступником голови РВС Кавказької трудової армії. У цей період закликав до поголовного фізичного винищення контрреволюціонерів. Він писав в одному з листів, скаржачись Н. Н. Крестінському на м'якість вироків, винесених донськими революційними трибуналами: «Необхідно організувати надзвичайки і якомога швидше покінчити з трибунальським марнослів'ям … Основне правило при розправі з контрреволюціонерами: захоплених не судять, а чинять масову розправу … я на цьому наполягаю найрішучіше»

Дати з біографіїРедагувати

  • З березня 1920 секретар Південно-Східного бюро ЦК РКП(б) (бюро керувало парторганізаціями Північного Кавказу), голова Економічної наради Південно-Східної області.
  • З 29 листопада 1921 — заступник народного комісара внутрішніх справ РРФСР.
  • З 30 серпня 1923 року — народний комісар внутрішніх справ РРФСР, з 19 листопада 1923 року — голова Комісії з поліпшення життя дітей.
  • Після смерті В. І. Леніна у внутрішньопартійної боротьбі підтримував Л. Троцького. Учасник лівої опозиції.
  • У листопаді 1927 року виключений з ВКП(б), звільнений з НКВС, Особливою нарадою при ОДПУ засуджений до заслання і висланий до Архангельська.
  • У 1930 році заявив про розрив з троцькізмом, повернений із заслання, в травні цього ж року відновлений у ВКП (б). Працював на рядовій посаді уповноваженого Комітету заготівель при ВРНГ СРСР.
  • З 1932 року — уповноважений наркомату внутрішньої торгівлі СРСР по Азово-Чорноморському краю (Ростов-на-Дону).
  • Заарештований 15 серпня 1936. Утримувався в Луб'янській в'язниці.
  • 10 лютого 1938 розстріляний на полігоні «Комунарка» за вироком виїзної сесії ВКВС. У 1958 році реабілітований.

ПосиланняРедагувати