Будинок правління Ужанського комітату

Будинок правління Ужанського комітату
Будинок правління Ужанського комітату
	Будинок правління Ужанського комітату станом на 2012 рік Будинок правління Ужанського комітату станом на 2012 рік
	48°37′29″ пн. ш. 22°17′46″ сх. д. / 48.6249306° пн. ш. 22.2962917° сх. д.Координати: 48°37′29″ пн. ш. 22°17′46″ сх. д. / 48.6249306° пн. ш. 22.2962917° сх. д.
Країна	Україна
Місто	Ужгород
Розташування	площа Жупанатська, 3
Тип	пам'ятка архітектури[d]
Тип будівлі	адміністративний будинок
Стиль	пізнє бароко
Побудовано	1809
Статус	пам'ятка архітектури національного значення
Стан	задовільний
	Будинок правління Ужанського комітату Будинок правління Ужанського комітату (Україна)
	Медіафайли у Вікісховищі

Буди́нок правлі́ння Ужа́нського коміта́ту — будинок у стилі пізнього бароко^{[сумнівно — обговорити]}, що знаходиться на площі Жупанатській в Ужгороді на Закарпатті. Є пам'яткою архітектури національного значення (№ 166) і охороняється державою. З 1979 року у ньому розміщується Закарпатський обласний художній музей ім. Йосипа Бокшая.

Історія ред.

Будинок був збудований безпосередньо для потреб адміністрації Ужанського комітату, де вона й розміщувалася до Першої світової війни. Але це приміщення стало також і осередком культурного та суспільного-політичного життя міста, тут проводилися різноманітні урочистості, зустрічі, театральні вистави тощо^[1]^[2]. За окремими даними, 1840 року до лівого крила будинку було добудовано комітатську в'язницю^[2]^[3] і каплицю для в'язнів. Інформації щодо місця розташування каплиці немає і, за припущеннями, це могла бути будівля вглибині двору^[2].

6 січня 1852 року у Комітатському будинку відбувся благодійний вечір^[1], на якому місцевий театральний гурток представив виставу «Шаріка, або Сільська простота»^[2]. На зібрані кошти було куплено перші дванадцять ліхтарів, що започаткували вуличне освітлення Ужгорода^[1]^[2].

10 лютого 1878 року, на засіданні Ужанського культурного товариства у Будинку жупанату, одним із його членів, Лойошем Зеканем, всім присутнім вперше було продемонстровано роботу телефонного апарату^[1]^[4].

8 травня 1919 тут відбулося засідання Центральної Руської Народної Ради, на якому було прийнято рішення про приєднання Закарпаття до Чехословаччини. Тоді ж Будинок правління Ужанського комітату став резиденцією губернатора Підкарпатської Русі і в ній оселився та почав працювати Григорій Жаткович^[1]^[4], американський юрист русинського походження, який першим обійняв цю посаду. 22 вересня 1921 року у резиденції було організовано прийом на честь президента Чехословаччини Томаша Масарика^[2].

Починаючи з 1933 року, будівля почала втрачати своє призначення: спочатку кілька кімнат було віддано земському музею, експозицію якого складали експонати, що стосувалися природи, господарства, етнографії Закарпаття^[3]. За радянських часів тут розмістилися окремі служби міської влади, спілки художників і письменників, з 1965 — також і книжкове видавництво «Карпати»^[2].

Навесні 1979 до будівлі було перенесено фонди Закарпатського обласного художнього музею^[5], який нині займає більшу частину приміщень колишнього Будинку правління Ужанського комітату.

Архітектура ред.

Будівництво будинку тривало кілька років і було завершено у 1809, але даних щодо автора проекту та дати початку будівництва не збереглося. За роки існування, будівля неодноразово перебудовувалася. Нині це двоповерхова споруда, П-подібна у плані, із загальною площею всіх приміщень 3289 м²^[1]. Середній ризаліт основного фасаду має два ряди вікон і балкон на першому поверсі. Внутрішнє подвір'я оточують бокові крила з довгими коридорами та аркоподібними вікнами. На фронтоні розміщено герб Ужанського комітату, центральним елементом якого є чоловік з трьома колосками в одній руці і трьома жолудями в іншій, що символізує плодючість і лісистість Ужанської долини^[4]. Також на фасаді будинку розміщено меморіальну дошку на честь засновників Закарпатської школи образотворчого мистецтва — Альберта Ерделі та Йосипа Бокшая, і погруддя Бокшая, ім'я якого Закарпатському обласному художньому музею було присвоєно 1990 року. Збереглися ковані ліхтарі, виготовлені та встановлені за радянських часів, які прикрашають пасажний вхід до музею.