Браян Іно

британський музикант, музичний продюсер, музичний теоретик і візуальний художник (нар. 1948)

Браян Іно (англ. Brian Peter George St. Jean le Baptiste de la Salle Eno, 15 травня 1948 року, Мелтон, Саффолк, Англія) — англійський музикант, композитор, продюсер і художник. Найбільш відомий своїм новаторським внеском в ембієнт та електронну музику, а також продюсуванням, записом і написанням творів у жанрі рок і попмузики.

Брайан Іно
англ. Brian Eno
англ. Brian Peter George St John le Baptiste de la Salle Eno Редагувати інформацію у Вікіданих
Зображення
Зображення
Основна інформація
Повне ім'яангл. Brian Peter George Eno
англ. Brian Peter George St. John le Baptiste de la Salle Eno Редагувати інформацію у Вікіданих
Дата народження15 травня 1948(1948-05-15) (76 років)
Місце народженняМелтон, Саффолк, Англія
Роки активності1970-дотепер
ГромадянствоВелика Британія Велика Британія
Віросповіданняатеїзм[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПрофесіяМузикант, продюсер, композитор, художник, саунд-дизайнер, активіст
ОсвітаУніверситет Саутгемптона, Школа мистецтв Вінчестераd і Коледж святого Йосифа, Іпсвічd Редагувати інформацію у Вікіданих
ІнструментиКлавішні, синтезатор, вокал, бас-гітара, гітара
ЖанрЕмбієнт, артрок, електронна музика, мінімалізм, поп
Magnum opusAnother Green World Редагувати інформацію у Вікіданих
ПсевдонімиEno Редагувати інформацію у Вікіданих
КолективиScratch Orchestra, Portsmouth Sinfonia, Roxy Music, Fripp & Eno, 801, Harmonia 76
ЧленствоFripp & Enod і Roxy Music Редагувати інформацію у Вікіданих
ЛейблIsland, Polydor, E.G., Obscure, Opal, Virgin, Astralwerks, All Saints, Rykodisc, Warner Bros., Warp
Нагороди
Брати, сестриRoger Enod Редагувати інформацію у Вікіданих
brian-eno.net
CMNS: Файли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Біографія

ред.

Народився в містечку Вудбридж, розташованому в Саффолку, Англія, 15 травня 1948 року. При хрещенні йому було дане ім'я Браян Пітер Джордж Сент-Джон Ле Баптист де Ла Салле Іно.

 
1974

До 16 років Браян навчався у Коледжі Святого Йосипа, що належав чернечому католицькому ордену «De La Selle». Після коледжу Браян вступив у Іпсвічську школу мистецтв. Як незабаром з'ясувався, випадково зроблений вибір виявився вдалим. Школа була заснована просвітителем Роєм Ескотом і помітно виділялась серед інших англійських шкіл: практика викладання була спрямована на саморозвиток і розширення способів сприйняття, ніж на якісь спеціальні технічні дисципліни. Браян, що почував потребу у творчій самореалізації і не бажав ставати офісним працівником, почував себе в потрібному місті — «замість того, щоб просто сидіти й малювати, ми вчилися знаходити себе в гарячих дискусіях і різних проектах, спрямованих на самопізнання й самозбагнення». Великий вплив у цей період життя на Іно зробив художник й музикант Том Філіпс. У ті два роки, що там учився Іно, школу відвідав знаменитий композитор-авангардист Корнеліус Кард'є, він зацікавив Брайана музикою мінімалістів і музичними експериментами. В 1965 році Іно залишив Іпсвіч і перевівся до Вінчестерської школи мистецтв. Це був традиційний заклад, у якому експерименти доводилося тримати в таємниці, через що більшість студентів вважали Іно трохи дивним. Викладачі, що вважали Іно талановитим і розумним парубком, прагнули відговорити його від занять «дурницями» й обрати щось серйозне. Однак, Іно разом зі своїми однокурсниками й гітаристом Ентоні Грефтоном засновує групу «Maxwell Demon». Записана на Різдво пісня «Ellis B. Compton Blues» на довгий час залишалась єдиною піснею Іно.

На початку 1970-х Браян Іно розпочинає свою кар'єру клавішником і фахівцем зі звукових ефектів у групі Roxy Music. Згодом, крім сольної діяльності, співпрацював з такими музикантами й групами, як U2, Talking Heads й Девід Бірн, Девід Бові, Філіп Ґласс, Роберт Фріпп, Елвіс Костелло, Кейл Джон, Ніко, Звуки Му, Genesis, Cluster та ін. Іно також написав звукове оформлення запуску операційної системи Windows 95.

Дискографія

ред.

Сольні альбоми

ред.

Аудіоприклади

ред.

Література

ред.
  • Дэвид Квонтик. Brian Eno: во главе стаи эмбиентов // «ЭНск» (Новосибирск). — 1994. — №2 (38). — С. 8.(рос.)
  • Матиас Бичюлис. Звучная тишина // «Экзотика» (Москва). — № 2 (1994). — С. 11-13.(рос.)

Примітки

ред.

Посилання

ред.