Борисенко Микола Семенович
Борисенко Микола Семенович (26 грудня 1919, Лисичанськ, Луганська область — † 25 лютого 2008, Харків) – радянський і український актор театру і кіно, педагог, театральний діяч.[1]
| Борисенко Микола Семенович | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився |
26 грудня 1919 Лисичанськ Луганська область | |||
| Помер | 25 лютого 2008 (88 років) | |||
| Національність | українець | |||
| Громадянство |
 СРСР→ Україна | |||
| Діяльність |
актор педагог | |||
| Alma mater | Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського | |||
| Нагороди та премії | ||||
 Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»,  Медаль «Двадцять років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», Медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», Ювілейна медаль «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» | ||||
|
| ||||
Життєпис ред.
Микола Семенович народився влітку 1919 року, але документи про народження були загублені і пізніше були видані нові, де значилася дата 26 грудня 1919 року, місто Лисичанськ Луганської області.
Батько Миколи — Семен Пилипович Борисенко, працював шахтарем. Мама Миколи, Матрена, померла зовсім молодою, залишивши трьох маленьких дітей. Микола з дитячих років полюбив театр. За радянських часів, виконуючи заклик: «мистецтво належить народу», до маленьких населених пунктів часто надсилали театри обласних центрів на гастролі. Микола зі своїм молодшим братом Володимиром не пропускав жодної вистави.
1938 року Микола вступив на акторський факультет театрального інституту в Харкові. Але восени його забрали в армію з 1-го курсу на строкову військову службу. Демобілізуватися восени 1941-го року він не встиг, оскільки почалася війна.
Три роки строкової служби до початку війни він був у військовому оркестрі, у воєнні роки залишився при оркестрі — конвоювати німецьких військовополонених. Водночас, на фронті, він вступив до Комуністичної партії. Після закінчення війни Микола Семенович відновився в Харківському інституті мистецтв на факультеті театру і кіно, майстерня народного артиста. А. Мар'яненка. Після закінчення інституту працював актором у м. Куйбишеві. Під час гастролей познайомився зі своєю майбутньою дружиною — Маргаритою. Вона жила в Москві з батьками. Вони одружилися, і 1951 року в московському пологовому будинку народився син Володимир.
Спочатку Микола з дружиною і дитиною жили у батьків Маргарити. Микола Семенович перебивався випадковими заробітками на кіномайданчиках кіностудії ім. Горького і Мосфільму. Одного разу отримав запрошення до м. Суми в обласний театр на роль В. І. Леніна. Окрім того, у сумському театрі він зіграв Василя Чапаєва та Павла Корчагіна. У 1955 році Микола Семенович із сім'єю виїхав до Харкова на запрошення в український драматичний театр ім. Шевченка, створений на базі театру «Березіль».
У 1957 році в Харкові народився другий син — Андрій Борисенко.
Більше сотні ролей було зіграно Миколою Семеновичем за багато років роботи на сцені. Були ролі на телебаченні та в кіно. У кіно була остання роль ксьондза, польського католицького священика у фільмі М. П. Мащенка «Усе перемагає любов». У 1974—1978 роках Микола Семенович завідував кафедрою акторської майстерності драматичного театру і кіно Харківського театрального інституту, потім став деканом театрального факультету.
25 лютого 2008 року уві сні, рано вранці, Микола Семенович Борисенко помер.[2]
Театральні роботи ред.
- Родріго — «Отелло», В.Шекспір (1955, реж. А.Глаголін);
- Шельменко — «Шельменко-денщик», Квітка-Основ'яненко (1956, реж. В.Василько);
- Москатель — «З любов'ю не жартують», П.Кальдерон (1957, реж. О.Глаголін);
- Геннадій — «У пошуках радості», В.Розов (1958);
- Андрій — «У добрий час», Віктор Розов (1959);
- Терешко — «День народження», М.Печенізький (1960, реж. Володимир Крайниченко);
- Іван Черешня — «Радісний берег», І.Муратов (1960, реж. Б.Норд);
- Крамар — «Гуляща», Панас Мирний (1960, реж. Володимир Крайниченко);
- Тимофій, псаломщик — «Гуляща», П.Мирний (1961, реж. В.Крайниченко);
- Косьян Нечай — «Над Дніпром», О.Корнійчук (1962, реж. Б.Норд);
- Окошкін — «Один рік», Ю.Бергман (1962, реж. Б.Норд);
- Томаз Чебукіані — «Блакитна рапсодія», (1963, реж. Е.Кіншина);
- Бахтін Ігор Михайлович — «Під одним із дахів», З.Аграненко (1963, реж. Я.Резніков);
- Дон Фернандо — «Дуенья», Р.Шерідан (1963, реж. Володимир Крайниченко);
- Сганарель — «Кам'яний гість», Леся Українка (1967, реж. В.Педченко);
- Галілов — «Людина за бортом», А.Школьник (1968, реж. А.Літко);
- Сват — «Безталанна», Карпенко-Карий (1968, реж. Ф.Александрін);
- О'Брайн — «Дженні Герхард», Т.Драйзер (1968, реж. О.Скібневський);
- Аркадій Бурмін — «Хлопець з нашого міста», К.Симонов (1968, реж. Віктор Педченко);
- Редько — «Перекоп», І.Ковалерідзе (1969, реж. В.Оглоблін);
- Терешко Колобок — «Трибунал», А.Макаєнок (1970).
Фільмографія ред.
- 1955 — епізод «Дорога», реж. Александр Столпер;
- 1960 — епізод «Кров людска — не водиця», реж. Микола Макаренко;
- 1968 — епізод «Живой труп» реж. Володимир Венгеров;
- 1987 — піп «Все перемагає любов» реж. Микола Мащенко.
Нагороди ред.
- Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», (X N°0423327*), видана 22.04.1946;
- Медаль «Двадцять років перемоги у Великій Вітчизняній Війні 1941—1945 рр.», (A N°6208024*), видана 25.04.1966;
- Медаль «За трудову відзнаку», (Е N°970844), видана 25.11.1960;
- Медаль «За доблесну працю», видана 02.04.1970;
- Медаль «Тридцять років перемоги у Великій Вітчизняній Війні 1941—1945 рр.», видана 07.05.1976;
- Медаль «50 років перемоги у Великій Вітчизняній Війні 1941—1945 рр.»;
- Медаль «Ветеран праці»;
- Орден Вітчизняної війни II ст. (06.04.1985).
Примітки ред.
- ↑ ред.-упоряд. Л. В. Русакова. (2017). ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МИСТЕЦТВ імені І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО 1917-2017 Мала енциклопедія у двох томах. 2 том. Театральне мистецтво. Загальноуніверситетські кафедри і підрозділи. До 100-річчя від дня заснування : мала енциклопедія. Харків : «Водний спектр Джі-Ем-Пі», 2017. ISBN 978-617-7445-39-4.
- ↑ ©2007- 2024; группа «Объектив», ООО "Медиа; Свободы, Площадь; Харьков, 7 · +380763-14-14 · (13 лютого 2020). Талант, подаривший вечную жизнь: в театре Шевченко вспоминают актера Николая Борисенко (фото, видео) | 30.01.2024. www.objectiv.tv (ru-RU) . Процитовано 30 січня 2024.
|
Це незавершена стаття про актора. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |