Болдеринг (іноді боулдеринг; англ. bouldering — скелелазіння по валунах) — різновид скелелазіння на невисоких скельних утвореннях або штучних стендах без мотузки та страхувальної системи. Лазити можна без будь-якого спорядження, проте більшість скелелазів використовують скельні туфлі для кращої роботи ногами, магнезію для кращого зчеплення руки із зачіпками та крашпеди для безпечного приземлення. Іноді використовується каніфоль для просушування вологого рельєфу. На відміну від лазіння фрі-соло, також без мотузки, боулдерингові маршрути зазвичай не вищі за 6 метрів. Маршрут може йти не тільки вгору, а й в сторону (траверсом). Маршрути в болдерингу називають «проблемами».

Болдеринг. На фото: Ян Пшедзял
Escalade crochet talon.jpg

Змагання й тренування по болдерингу проводяться як на природному рельєфі, так і на штучному.

ІсторіяРедагувати

Боулдеринг почали практикувати в середині 19 сторіччя з початком активного розвитку альпінізму. На той час боулдеринг був виключно способом підготовки до сходження у високих горах.

Перші задокументовані згадки про боулдеринг відносяться до 1874 року, коли паризькі альпіністи їздили до лісу Фонтенбло практикуватися на невисоких каменях перед експедиціями.

Паралельно боулдеринг почали лазити у Великій Британії в 1880-х роках зусиллями Оскара Екенштейна, Фрайзера Кемпбелла та інших. Проте боулдеринг ще довго не визнавався окремим різновидом спорту більшістю альпіністів та скелелазів.[1]

У Фонтенбло боулдеринг вперше стали сприймати як самодостатню активність. Вже у 1920-х тут почали створювати окремі маршрути, а також цілі серії маршрутів для тренування, що складали так звані «круги».[2] П'єр Ален, можливо саме тут, вперше застосував спеціальні туфлі для скелелазіння, прикріпивши додаткові смуги з жорсткої гуми до тенісних туфель. Скелелази тих років зазвичай ходили в гори та лазили в чоботах[3].

У 1960-х значний вклад в розвиток сучасного боулдерингу зробив Джон Гілл. Він першим, на основі свого гімнастичного досвіду, став застосовувати магнезію у скелелазінні. Гілл свідомо лазив саме по камінням, а не високим скелям, бо завдяки більшій безпеці він міг наблизитися до фізичних меж тіла. Одним із перших він почав тренуватися для скелелазіння. Джон Гілл робив передній вис на турніку на одній руці та підтягувався на одному пальці однієї руки.[2]

У 1980-х відмічається бурхливий ріст складності боулдерингових проблем. Цьому сприяло відкриття перших скеледромів, які дозволили тренуватися цілий рік, незважаючи на погодні умови, а також поява перших крашпедів, що дозволили безпечно лазити там, де раніше це було неможливо[4].

У кінці 1980-х на початку 1990-х скелелаз з Техасу Джон Шерман винайшов сучасну шкалу оцінювання складності боулдеринга, яка починається з V1 та на 2020 рік закінчується V16.[2]

Видатні проходженняРедагувати

9А(V17) (непідтверджений)

  • Burden of Dreams — Lappnor (FIN) — 23 жовтня 2016 — після 3,5 років праці над проектом Наллє Хуккатайвал проліз перший боулдеринг 9а, який складається всього з 5 рухів[5].

8C+/9A

  • No Kapote Only — Фонтенбло (FR) — січень 2019 — перше проходження Шарля Альбера, відомого тим, що він лазить босоніж. На проходження йому знадобилось 20 сесій[6]. В березні 2019 року друге проходження боулдера зробив японський скелелаз Рьохей Камеяма всього за 4 дні. Він запропонував подвійну категорію 8с+/9а. Рьохей Камеяма зауважив, що не має достатньо досвіду для оцінювання боулдерингів таких категорій складності, проте він пробував Burden of Dreams, який здався йому значно важчим[6].

8B+

  • Dreamtime — Cresciano (SUI) — 28 жовтня 2000 — вперше пройдений Фредом Ніколем, який запропонував категорію 8с. Це був перший боулдер з запропонованою категорію 8с[7]. В 2002 році Дейв Грехем повторив боулдеринг і знайшов інший розклад: чіпляння носком зробило простішим силовий перехват, тому він понизив категорію до 8b+. Цей боулдер має більше 25 повторень, і багато хто погодився з пониженням категорії[8].
  • Catharsis — Shiobara (JPN) — жовтень 2012 — перше жіноче проходження болдерингу складності 8b+. Томоко Огава пролізла боулдер, вперше пройдений Даї Койамадою[9].

8А+

  • Meathook — Horsetooth Reservoir(USA) — 1975 — Один з трьох легендарних боулдерингів Джима Холловея, якому особисто він не давав оцінки складності. Холловей не сприймав лазіння цієї проблеми серйозно, просто пробував низький старт на камні, на якому проліз боулдер Джона Гілла — Left Eliminator, поки одного разу це не вдалося[10][1].
  • Trice або A.H.R. — Another Hollow Route — Болдер (USA) — 1975 — Ще один легендарний маршрут Джона Холловея, який чекав на повторення майже 30 років. 15 листопада 2007 року проблему розв'язали Карло Траверсі та Джеймі Емерсон. Згодом його пролізли Джеймс Пірсон, Деніел Вудс, Алекс Пучіо[11][12][2][3].

7B+(V8)

7A

  • La Joker — Фонтенбло (FR) — 1952 — На момент проходження Робертом Параго боулдер оцінювався в 6С, сьогодні — як важка 7А. Ймовірно, перший боулдер у своїй категорії[14][15].
  • L'Abattoir — Фонтенбло (FR) — 1960 — Наразі оцінюється в 7А+, вважався першим 7А в Фонтенбло. Першого проходження Майкла Лібера[16].

Лазіння на натуральному рельєфіРедагувати

Характеристики маршрутів на природних каменях або скелях залежать від скельної породи та кута нависання. Найчастіше лазять на граніті, пісковику чи вапняку.[17]

До найвідоміших боулдерингових районів відносять:

В Україні є боулдерингові райони на вапняку — Кремінець[19] та Іванівка (Южноукраїнськ)[20], та на пісковику у Карпатах — Ямельниця[21], Острів Пасхи[22], Гондурас[23], Церківна[24], Скелі Довбуша[25].

Лазіння на штучному рельєфіРедагувати

Боулдери лазять також на штучних скеледромах. Тренувальні площини роблять із фанери, скло-пластика, полікарбонату або бетону[26]. На них кріпляться зачіпки та рельєфи, з яких складаються маршрут. Зачіпки зазвичай роблять з поліуретану, композитних матеріалів, а подеколи з деревини чи каміння[27]. Процес створення траси називається роутсеттінгом. Стиль лазіння боулдеринга в залі міняється з часом. Якщо у кінці 1990-х на початку 2000-х перевага надавалася лазінню по сильному нависанню і поганим зачіпкам, то у 2010-х боулдери стали більш динамічними, координаційними і схожими на паркур.

На скеледромі часто на одній стіні накручено декілька боулдерів. Складність боулдерів відрізняється по кольору маркерів біля зачіпок або по кольору самих зачіпок. Часто градація за кольорами йде наступним чином: білий (найпростіший), жовтий, зелений, червоний, синій та чорний (найскладніший). Як правило, двома маркерами позначають стартові зачіпки (які обов'язково брати та зафіксувати) та фінішну зачіпку (яку треба зафіксувати двома руками).

Категорії складностіРедагувати

Дві найпопулярніші системи оцінювання складності боулдеринга — це V-шкала та система Фонтенбло.

V-шкала оцінювання боулдерингів з'явилася у кінці 1980-х років у Хуеко Танкс (США) завдяки Джону Шерману. До цього для оцінювання складності боулдеринга переважно використовувалася закрита В-шкала Джона Гілла, у якій В1 означало складний боулдеринг, В2 — надзвичайно складний, а В3 — практично неможливий. Таке оцінювання було досить неточним і не відповідало росту складності боулдерів, що їх лазили скелелази. У гайді до Хуеко Танкс Джон Шерідан хотів залишити боулдери без категорій, та видавець вважав, що в гайдбуку потрібні категорії, щоб він продавався. Тому Шерідан вперше офіційно запропонував використовувати відриту шкалу зі складністю від V0 і до V9 на той час[28]. За станом на 2020 рік шкала закінчується V17[29]. Літера V була взята від прізвиська Джона Шерідана — vermin, тобто, шкідник[30].

Шкала Фонтенбло також відкрита. Кожна цифрова категорія тут має три літери — a, b та c. Кожна літера також може мати ще плюс.

Не дивлячись на наявність шкали об'єктивного оцінювання складності проходження боулдерингових маршрутів, суб'єктивна складність може бути різною, залежно від особистих характеристик та навичок скелелазів: росту, сили, здатності стрибати, гнучкості та ін[31].

Високий боулдерингРедагувати

 
Скелелаз на Thimble в 1960-х роках.

Високий боулдеринг (англ. Highball bouldering) — це боулдеринг на висоті від 5-6 до 10-12 метрів. Далі вже починається фрі-соло, хоча межа досить умовна. Враховуючи велику висоту і небезпеку, таке лазіння потребує не тільки фізичних чи технічних навичок, а й ментальних.

Можливо, родоначальником високого боулдерингу був Джон Гілл, який в 1961 році проліз без попереднього опробування з мотузкою 11-метровий боулдер на гранітній спиці «The Thimble» категорії складності 7а, який повторили більш ніж через десятиліття[32][33].

До найбільш приголомшливих проходжень відносяться:

  • Амброзія 8а, 18 метрів, в Бішопі, Каліфорнія, пройдений Кевіном Йоргенсоном в 2009 році. В 2017 році Ніна Вільямс зробила перше жіноче проходження цього боулдерингу[34].
  • Too Big to Flail, 7с+, 18 метрів, в Бішопі, Каліфорнія, пройдений Алексом Хоннолдом в 2012 році. Ніна Вільямс повторила його у 2019 році. Це був перший жіночий і, загалом, сьомий пролаз хайбола[35][36].
  • Livin' Large, 8с, 10 метрів. Його знайшов та проліз Наллє Хуккатайвал в Рокладс, ПАР в 2009 році. В 2015 році боулдер повторив Джим Вебб[37].
  • The Process, 8с+, 18 метрів в Бішопі, Каліфорнія. Вперше пройдений Деніелом Вудсом в 2015 році, і після того на ньому зламали зачіпку[38].

ЗмаганняРедагувати

Спочатку змагання з боулдерингу були неформальними, проте з розвитком скеледромів та офіційних змагань з інших видів скелелазіння — складності та швидкость — змагання з боулдерингу отримали офіційний статус. Після успіху перших тестових змагань під час Top Rock Challenge в 1998 році IFSC започаткувала Кубок Світу з боулдерингу в 1999 році[39]. Переможцями першого Кубку Світу стали Стефані Боде з Франції та Крістіан Кор з Італії. Український скелелаз Серік Казбеков взяв срібло. Серед досягнень українських скелелазів на міжнародних стартах:

В 2016 році скелелазіння було включено до олімпійських видів спорту і вперше представлено на Олімпіаді в Токіо в 2020 році. Скелелази будуть змагатися у трьох дисциплінах: швидкість, боулдеринг і складність і отримають по одному комплекту медалей для жінок та чоловіків[41]. Місця в кожній дисципліні будуть помножуватися, а виграє атлет з найменшим рахунком[42].

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Bouldering History. www128.pair.com. Процитовано 2019-12-21. 
  2. а б в Beal, Peter (2011). Bouldering: Movement, Tactics, and Problem Solving (English). Seatle, USA: The Mountaineers Books. 
  3. EB HISTORICAL. EB Climbing shoes (en-GB). Процитовано 2019-12-22. 
  4. Beal, Peter (2011-10-19). Bouldering: Movement, Tactics, and Problem Solving (en). The Mountaineers Books. ISBN 978-1-59485-501-6. 
  5. Видео: За кулисами первой в истории болдеринга проблемы 9А « Krasrocks. krasrocks.ru. Процитовано 2019-12-22. 
  6. а б Corrigan, Kevin. Charles Albert Proposes World's Second V17 in Fontainebleau (Barefoot). Climbing Magazine (en-us). Процитовано 2019-12-22. 
  7. Pearson, James; Ciavaldini, Caroline (2017-10-05). Climbing Beyond: The world's greatest rock climbing adventures (en). Aurum Press. ISBN 978-1-78131-714-3. 
  8. Dreamtime (Boulder). Wikipedia (de). 2019-11-18. Процитовано 2019-12-23. 
  9. INTERVIEW: Tomoko Ogawa, first woman to boulder 8B+. www.ukclimbing.com (en). Процитовано 2019-12-23. 
  10. Climb Meathook, Fort Collins. Mountain Project. Процитовано 2019-12-25. 
  11. www.8a.nu https://www.8a.nu/articles/jim-holloway-3404 Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 2019-12-25. 
  12. Climb Trice, Boulder. Mountain Project. Процитовано 2019-12-25. 
  13. Climb Midnight Lightning, Yosemite National Park. Mountain Project. Процитовано 2019-12-25. 
  14. 7A ★★La Joker, Boulder problem in Fontainebleau. theCrag (en). Процитовано 2019-12-25. 
  15. Penno, Paul (2019-07-11). The History of Rock Climbing. Rock Climbing Central (en-US). Процитовано 2019-12-25. 
  16. 7A+ ★★★L'Abattoir, Boulder problem in Fontainebleau. theCrag (en). Процитовано 2019-12-25. 
  17. Lourens, Tony. (2005). Guide to climbing. Mechanicsburg, PA: Stackpole Books. ISBN 0-8117-0152-2. OCLC 60882063. 
  18. Рейтинг 8a.nu. Процитовано 21.12.2019. 
  19. Опис району Кременець. Гірський клуб "Екстрем" (uk). Процитовано 2019-12-21. 
  20. В Южноукраинске пройдет фестиваль боулдеринга. 4sport.ua (en). Процитовано 2019-12-21. 
  21. Ямельниця (боулдерінг). Гірський клуб "Екстрем" (uk). Процитовано 2019-12-21. 
  22. Острів Пасхи (боулдерінг). Гірський клуб "Екстрем" (uk). Процитовано 2019-12-21. 
  23. Боулдерінг. Гондурас. Україна.. underthesun (uk). 2019-09-28. Процитовано 2019-12-21. 
  24. Церківна. 27 Crags (en). Процитовано 2019-12-21. 
  25. Скелі Довбуша (боулдерінг). Гірський клуб "Екстрем" (uk). Процитовано 2019-12-21. 
  26. Панели для скалодрома. Виды скалолазных панелей. 
  27. О технологиях производства зацепок. Эволюция развития. sport-marafon.ru. Процитовано 2019-12-21. 
  28. Lucas, James. Inflating Grades and Egos: A Climbing Difficulty Discussion. Climbing Magazine (en-us). Процитовано 2019-12-23. 
  29. Открыт первый в истории боулдеринга маршрут сложности 9а (V17)!. 4sport.ua (en). Процитовано 2019-12-21. 
  30. Sherman, John (1999). Sherman Exposed: Slightly Censored Climbing Stories. The Mountaineers. 
  31. Horan, Bob (2008-10-14). Bouldering Colorado: More Than 1,000 Premier Boulders Throughout The State (en). Rowman & Littlefield. ISBN 978-1-4617-4570-9. 
  32. High & Mighty: Part I (en). Процитовано 2019-12-21. 
  33. Rock Climbing in The Thimble, Custer State Park. Mountain Project. Процитовано 2019-12-21. 
  34. Lucas, James. Nina Williams Makes First Female Ascent of Ambrosia (V11) Highball. Climbing Magazine (en-us). Процитовано 2019-12-21. 
  35. Sixth Ascent of Too Big to Flail V10 Highball. Gripped Magazine (en-US). 2018-12-19. Процитовано 2019-12-21. 
  36. Nina Williams Sends Too Big to Flail V10 Highball. Gripped Magazine (en-US). 2019-03-21. Процитовано 2019-12-21. 
  37. HardClimbs.info | Ascents for Livin' Large. www.hardclimbs.info. Процитовано 2019-12-21. 
  38. Даниэль Вудс проходит мега-проект "The Process", одну из сложнейших проблем в боулдеринге (Обновлено). 4sport.ua (en). Процитовано 2019-12-21. 
  39. What is the IFSC?. www.ifsc-climbing.org. Процитовано 2019-12-22. 
  40. Ranking. www.ifsc-climbing.org. Процитовано 2019-12-22. 
  41. Corrigan, Kevin. Climbing Officially Approved for 2020 Olympics. Climbing Magazine (en-us). Процитовано 2019-12-22. 
  42. Burgman, John. A Guide to the Tokyo 2020 Olympic Climbing Format. Climbing Magazine (en-us). Процитовано 2019-12-22. 

ПосиланняРедагувати