Відкрити головне меню

Битва при Клушино — битва, що відбулася 4 липня 1610 року біля Клушино на Смоленщині між військами Речі Посполитої з одного боку і Московського царства і Швеції з іншого. Складова польсько-московської війни 16091618 років. Завершилась розгромом московсько-шведського війська під командуванням Дмитра Шуйського і Якоба де ла Гарді польською кіннотою польного гетьмана коронного Станіслава Жолкевського.

Битва під Клушино
Польсько-московська війна 1609—1618
Kłuszyn 1610.JPG
Гусари під Клушино
Координати: 55°39′27″ пн. ш. 34°55′48″ сх. д. / 55.65750000002777398° пн. ш. 34.93000000002777483° сх. д. / 55.65750000002777398; 34.93000000002777483
Дата: 4 липня 1610
Місце: Клушино, Росія
Результат: Перемога Речі Посполитої
Сторони
Річ Посполита Flag of Tzar of Muscovia.svg Московське царство
Швеція Королівство Швеція
Командувачі
Станіслав Жолкевський Дмитро Шуйський
Якоб де ла Гарді
Військові сили
6.500–6.800
2 гармати
30.000 москвини
5.000 найманців
11 гармат
Втрати
400 5.000

Зміст

Склад військРедагувати

 
Шимон Богушович. Битва при Клушино. До 1620. Львівська картинна галерея

Коронні війська в кількості близько 6800 чоловік (5556 з яких становили крилаті гусари[1]) під командуванням польного гетьмана коронного Станіслава Жолкевського здобули перемогу над чисельно переважаючими силами (35000 чоловік: частини під командуванням Дмитра Шуйського, Андрія Голіцина і Данила Мезецького, 5000 шведів з корпусу Делаґарді і кілька полків, складених з найманців (французів, німців і англійців). Враховуючи з'єднання, які не брали участі в битві (стояли в резерві або запізнилися), загальна чисельність коронних військ становила 12 400 осіб, проти 48 000 московсько-шведських та найманців. Коронні війська мали 2 легкі гармати, московські — 11 (за іншими даними, 18) різного калібра.

БитваРедагувати

У ніч на 4 липня Жолкевський підняв військо і, залишивши 700 вершників у таборі, в повній тиші виступив на ворога. Нічний перехід крізь густий ліс виявився надзвичайно важким — вози з двома легкими гарматами застрягли в болоті і перегородили дорогу піхоті[2]. Ще до світанку коронний авангард повстав перед московсько-шведським табором. Однак, через погані дороги військо Жолкевського розтягнулася і пройшло більше години, перш ніж підійшли останні частини. Це врятувало Шуйського від блискавичного розгрому не готового до бою московсько-шведського табору.

З підходом останніх частин кавалерія Жолкевського атакувала. Найманці Делаґарді вишикувалися вздовж тинів, що перегороджували поле бою, і чинили запеклий опір протягом 3 годин. Гусар Самуїл Мацкевич згадував, що Жолкевський посилав ескадрони в атаку від 8 до 10 разів, у той час як зазвичай було достатньо всього однієї атаки крилатих гусар — саме так сталося після першої ж атаки гусар на московські полки: москалі не витримали першої ж атаки кавалерії, і ганебно розбіглися по лісах. Вирішальним у протистоянні передових загонів Жолкевського зі шведськими найманцями виявився підхід нечисленної піхоти Речі Посполитої з двома гарматами; піхота вогнем і рішучою атакою зім'яла найманців, після чого шведи також побігли з поля бою — частина до табору, частина до лісу. Спроба контратаки за допомогою кінних мушкетерів П'єра де Лавіля (в основному — французів) виявилася невдалою — вони також не витримали удару гусарів. Переслідуючи мушкетерів де Лавіля, гусари проскакали крізь табір московитів, в якому було близько 10 тис. деморалізованого московського війська, при цьому москалі не завдали полякам жодної шкоди[2]. Шуйський із 5000-ми стрільців і 18-ма гарматами просидів в обозі і ніяк не підтримав своє військо.

Делаґарді, бажаючи врятувати своє військо і спостерігаючи повне небажання Шуйського битися з військом Речі Посполитої, вступив з Жолкевським до перемовин, обумовив збереження зброї, прапорів і з гідністю вийшов із бою. При цьому частина корпусу Делаґарді — в основному англійці — приєдналися до війська Жолкевського[3], іншим було дозволено на свій розсуд повернутися до Швеції або на батьківщину. Покинута москалями на призволяще німецька піхота також вступила в перемовини з Жолкевським і, отримавши гарантії своєї безпеки, при повному озброєнні з гідністю вийшла з бою[4].

Невдало спробувавши затримати військо Делаґарді грошима, Шуйський першим втік з табору, кинув власного коня в болоті і прибув до Можайська на селянській шкапі. В цей час коронне військо гнало москалів 2 чи 3 німецьких милі (14-20 км). Увесь московитський обоз, скарбниця, артилерія, знамена, включаючи шаблю і булаву Шуйського, дістався війську Жолкевського.

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати