Битва при Форбії (1244)
Битва при Форбії — битва, що відбулась 17-18 жовтня 1244 року між союзними арміями хрестоносців та Аюбідів Дамаска й Керака з одного боку та єгипетською армією Аюбідів султана ас-Саліха, посиленою хорезмійськими найманцями.
| Битва при Форбії | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Хрестові походи | |||||||
| 31°36′21″ пн. ш. 34°32′47″ сх. д. / 31.60576667° пн. ш. 34.54635833° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Єрусалимське королівство Тамплієри Госпітальєри Тевтонський орден Орден Святого Лазаря Аюбіди Дамаска й Керака
|
Аюбіди хорезмійські найманці | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Готьє IV де Брієнн Арман де Перігор ас-Саліх Ісмаїл ан-Насір Дауд аль-Мансур Ібрагім
|
Рукн ад-Дін Бейбарс
| ||||||
| Військові сили | |||||||
| близько 11 000 воїнів | 5 000 вершників, понад 6 000 піхотинців | ||||||
| Втрати | |||||||
| близько 7 500 | невідомі | ||||||
Передумови
ред.Захоплення Єрусалима хорезмійцями у серпні 1244 року спричинило значне занепокоєння як серед християнських, так і мусульманських правителів. Аль-Мансур Ібрагім, емір Хомса, та ан-Насір Дауд, правитель Керака, приєднались до тамплієрів, госпітальєрів, тевтонців[2] та інших сил Єрусалимського королівства, щоб протистояти єгипетському султанату.
Дві армії зустрілись біля Форбії (сучасна Хірібія[en]) — маленького села на північний схід від Гази. Аль-Мансур Ібрагім особисто командував 2-тисячним загоном кавалерії та загоном військ з Дамаска. Загальне керівництво християнськими загонами здійснював Готьє IV де Брієнн, граф Яффи й Аскалона. Християнська армія мала чисельність близько 1 000 вершників і 6 000 піхотинців. У Трансйорданії перебували сили під командуванням Сунгура аль-Захірі та аль-Вазірі, вони налічували близько 2 000 бедуїнів. Єгипетська армія під командуванням офіцера мамлюків на ім'я Рукн ад-Дін Бейбарс[3] лише ненабагато поступалась за силою своїм противникам.
Аль-Мансур Ібрагім порадив союзникам укріпити свій табір та зайняти оборонну позицію, розраховуючи розсіяти недисциплінованих хорезмійців і залишити єгиптян у невигідному становищі. Однак Готьє IV де Брієнн не бажав відмовлятись від бою, оскільки мав чисельну перевагу, що було рідкістю для християн Утремеру. Союзна диспозиція була такою: християни на правому фланзі, неподалік від узбережжя, еміри Хомса і Дамаска у центрі, бедуїни ліворуч.
Битва
ред.Битва почалась уранці 17 жовтня з атак християнських лицарів на лави єгиптян. Єгипетська армія утримувала свої позиції. Вранці 18 жовтня Бейбарс поновив битву та кинув хорезмійців проти військ Дамаска у центрі союзної лінії. Центр був проломлений у результаті їхньої запеклої атаки, після чого хорезмійці вдарили у лівий фланг союзної армії та швидко розсіяли бедуїнів. Кавалерія еміра билась завзято, але була майже цілковито знищена. Аль-Мансур Ібрагім, зрештою, відвів з поля бою 280 бійців, які вижили — все, що лишилось від його військ.
Під загрозою атаки хорезмійців з флангу хрестоносці кинулись на мамлюків, що стояли навпроти них, і первинно мали успіх, спричинивши занепокоєння Бейбарса. Утім натиск хрестоносців поступово втратив імпульс, оскільки хорезмійці атакували їх з тилу та флангів, захищених неорганізованою піхотою. Добре озброєні лицарі завзято бились, але також не встояли[4].
Понад 5000 хрестоносців загинули, 800 потрапили у полон, у том числі й Готьє IV де Брієнн, Гільйом Шастельнеф, магістр госпітальєрів, і констебль Триполі. З лицарів орденів уціліли лише 33 тамплієри, 27 госпітальєрів і 3 тевтонських лицарі. Філіп де Монфор і патріарх Єрусалимський утекли до Аскалона. Магістр тамплієрів Арман де Перігор, архієпископ Тірський, єпископ Лідди та Рамли були вбиті.
Наслідки
ред.Папа Іннокентій IV на Першому Ліонському соборі 1245 року закликав до нового хрестового походу, але франки вже ніколи не змогли відновити свою владу у Святій Землі. Після битви при Форбії, Єрусалимське королівство опинилось у ще більш важкому становищі, ніж до неї. Воно вже було неспроможним виставити настільки ж велику армію, як у битві на Рогах Хаттіна, та більше не проводило наступальних операцій. Перемога не принесла успіху й Аюбідам. Хорезмійці збунтувались і були розбиті 1246 року під Ель-Мансурою. Рукн ад-Дін Бейбарс приєднався до хорезмійців, а згодом був заарештований ас-Саліхом і помер у в'язниці.
Примітки
ред.- ↑ араб. هربيا
- ↑ Marcombe, David (2003). Leper Knights. Boydell Press. с. 13–14. ISBN 1-84383-067-1.
- ↑ SALADIN TO THE MONGULS, The Ayyubids of Damascus 1193—1260, R. Stephen Humphries
- ↑ Dougherty, Martin J. (2007). Battles of the Crusades. London: Amber Books. с. 176—77. ISBN 978-1-905704-58-3.
Література
ред.(англ.)
- Robert Payne (1985). The Dream and the Tomb. Stein and Day/Publishers. ISBN 0-8128-6227-9.
- Joseph Drory (September 2003). «Al-Nasir Dawud: A Much Frustrated Ayyubid Prince». Al-Masaq 15 (2): 161—187.