Ас-Саліх Аюб ібн Мухаммад
Ас-Саліх Наджм ад-Дін Аюб ібн Мухаммад (араб. الملك الصالح نجم الدين ايوب; 1205–1249) — сьомий султан з династії Аюбідів.
| Ас-Саліх II Аюб ібн Мухаммад الملك الصالح نجم الدين ايوب | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1240 — 1249 | |||
| Попередник: | Аль-Аділь II Абу Бакр ібн Мухаммад | ||
| Спадкоємець: | Туран-шах II ібн Аюб | ||
| Народження: |
5 листопада 1205 Каїр, Ayyubid Sultanated | ||
| Смерть: |
22 листопада 1249 (44 роки) Ель-Мансура, Єгипетський хедиват, Єгипет | ||
| Причина смерті: | туберкульоз | ||
| Національність: | Курд | ||
| Країна: | Аюбіди | ||
| Релігія: | Іслам, сунітського спрямування | ||
| Рід: | Аюбіди | ||
| Батько: | Аль-Каміль | ||
| Шлюб: | Шаджар ад-Дурр | ||
| Діти: | Туран-шах II | ||
Життєпис ред.
Ранні роки ред.
1221 року, наприкінці П'ятого хрестового походу, ас-Саліх був заручником, якого відрядили до хрестоносців як залог мирних намірів, натомість король-консорт Іоанн Брієнський став заручником його батька, султана Аль-Каміля, поки Дам'єтта не була повернута єгипетським Аюбідам. 1232 року він отримав в управління Хасанкейф у Джазірі (нині частина Туреччини), захоплений у артукідів. 1234 року аль-Каміль доручив йому правити Дамаском, усунувши від спадкування престолу через підозри в тому, що ас-Саліх за допомогою мамлюків склав проти нього змову. Його дядько, ас-Саліх Ісмаїл ибн-Ахмад, невдовзі вигнав його з Дамаска, й Ас-Саліх утік до Джазіри, де об'єднався з хорезмійцями.
1238 року Аль-Каміль помер, залишивши Ас-Саліха своїм спадкоємцем у Джазірі, а іншого свого сина, Аль-Аділя II, правителем Єгипту[1]. У подальших династичних суперечках Ас-Саліх 1239 року узяв під контроль Дамаск[2] та почав використовувати його як плацдарм для розширення своїх володінь. Він отримав підтримку старих емірів батька у Єгипті, які звернулись до нього, щоб позбавитись Аль-Аділя. На початку 1240 року, коли ас-Саліх готувався до вторгнення до Єгипту, йому повідомили, що його брата захопили власні солдати. Ас-Саліх був запрошений до Каїра, щоб зайняти трон[3].
Зростання міці мамлюків ред.
Після вступу на престол позиції Ас-Саліха були не надто впевненими. Зміцнення влади султана потребувало лояльності кланів та інших членів династії. У Єгипті еміри сформували фракцію Ашаріфія, що мала на меті усунення від влади Ас-Саліха та заміну його на Ас-Саліха Ісмаїла, який відновив свій контроль над Дамаском. Ас-Саліх зачинився у цитаделі Каїру й більше не міг довіряти навіть колись відданим емірам, які привели його до влади. Відсутність лояльних солдат призвела до того, що султан почав купувати багато рабів-половців. Невдовзі раби утворили ядро армії султана та стали відомими як мамлюки[4]. Ас-Саліх не першим з правителів Аюбідів використовував мамлюків, але він став першим, хто від них залежав настільки сильно[5]. Зрештою, мамлюки усунули династію Аюбідів від влади.
Війна з іншою гілкою Аюбідів і хрестоносцями ред.
Період 1240–1243 років характеризувався складними військовими й дипломатичними маневрами за участі Держав хрестоносців у Палестині, інших правителів династії Аюбідів у Сирії та хорезмійців у Діяр-Мударі, які раніше були союзниками ас-Саліха. 1244 року на запрошення ас-Саліха[6] хорезмійці пройшли через Сирію та Палестину і захопили Єрусалим, який під час Шостого хрестового походу був без бою переданий хрестоносцям згідно Яффської угоди між батьком Ас-Саліха, султаном Аль-Камілем і імператором Священної Римської імперії Фрідріху II.
Того ж року у Сирії в битві при Форбії Ас-Саліх в союзі з хорезмійцями переміг Ас-Саліха Ісмаїла, який перебував у союзі з хрестоносцями Єрусалимського королівства. 1245 року ас-Саліх захопив Дамаск[7]. Однак ас-Саліх був неспроможний закріпитись у Дамаску[8]. 1246 року він вирішив, що його хорезмійські союзники є небезпечними та некерованими, тому повернувся проти них і розбив їх біля Хомса. Хорезмійці, які втратили лідерів, розсіялись усією Сирією та Палестиною[8]. Захоплення ас-Саліхом Єрусалима призвело до початку нового хрестового походу в Європі на чолы з Людовиком IX[6]. Кампанія тривала упродовж кількох років, а 1249 року Людовик вторгся до Єгипту та зайняв Дам'єтту[9].
Смерть і спадщина ред.
Ас-Саліх воював із дядьком у Сирії, коли отримав звістку про вторгнення хрестоносців. Султан швидко повернувся до Єгипту й розбив табір в Ель-Мансурі, де й помер у листопаді після того, як його нога була ампутована у спробі врятувати султана від гангрени. Ас-Саліх не довіряв своєму спадкоємцю, Туран-шаху і тримав його на безпечній відстані від Єгипту в Хасанкейфі[10]. Вдова ас-Саліха, Шаджар ад-Дурр, змогла приховати смерть султана, поки не прибув Туран-шах. Правління Туран-шаха було коротким, після чого настав тривалий і складний період міжцарства, поки зрештою мамлюки не взяли владу у свої руки. Ас-Саліх, таким чином, був останнім великим правителем Аюбідів, здатним утримувати під своїм контролем Єгипет, Палестину й Сирію.
Примітки ред.
- ↑ Humphreys, 1977, с. 239.
- ↑ Humphreys, 1977, с. 249.
- ↑ Humphreys, 1977, с. 264.
- ↑ Humphreys, 1977, с. 268.
- ↑ Irwin, 1986, с. 18.
- ↑ а б Irwin, 1986, с. 19.
- ↑ Humphreys, 1977, с. 283.
- ↑ а б Irwin, 1986, с. 19
- ↑ Riley-Smith, 1990, с. 96.
- ↑ Irwin, 1986, с. 20.
Література ред.
- Humphreys, R. Stephen (1977), From Saladin to the Mongols: The Ayyubids of Damascus, 1193–1260, Albany, New York: State University of New York Press, ISBN 0-87395-263-4, архів оригіналу за 30 червня 2016, процитовано 20 листопада 2015
- Irwin, Robert (1986), The Middle East in the Middle Ages: The Early Mamluk Sultanate, 1250–1382, Southern Illinois University Press / Croom Helm, ISBN 1-5974-0466-7
- Riley-Smith, Jonathan, ред. (1990), The Atlas of the Crusades, Times Books, ISBN 0816021864
- Whelan, Estelle (1988), Representations of the Khassakiyah and the Origins of Mamluk Emblems, у Soucek, Priscilla (ред.), Content and Context of Visual Arts in the Islamic World, Pennsylvania State University Press