Битва при Лілібеї

Битва при Лілібеї — перше зіткнення між флотами Карфагена і Римської республіки біля Лілібею (зараз Марсала) на Сицилії у 218 р до н.е. під час Другої Пунічної війни. Було спричинене нападом Ганнібала на іберське (іспанське) місто Сагунт, яке було важливим центром для Риму, так як воно надавало опорну точку в Іберії (Іспанії) на випадок ускладнень відносин з Карфагеном.[1]

битва при Лілібеї
Друга Пунічна війна
SICILIA 218 AC
Дата літо 218 р. до н.е.
Місце Лілібей, Сицилія
Результат перемога Римської республіки
Противники
Carthage standard.svg Карфаген Vexilloid of the Roman Empire.svg Римська республіка
Сиракузи


Командувачі
невідомо Тіберій Семпроній
Марк Емілій Лепід


ПередумовиРедагувати

Навесні 219 р. до н.е. Ганнібал оточив Сагунт, кинувши тим самим відкритий виклик Риму. Місто, підступи до якого за характером місцевості були дуже важко прохідними, мужньо оборонялося протягом 8 місяців. Жителі до самого кінця сподівалися, що прийде допомога з Риму. Але вона не прийшла, і восени 219 р Сагунт був узятий штурмом. Захоплення Сагунта стало приводом для початку Другої Пунічної війни[2], адже Ганнібал не тільки становив небезпеку для Риму, а й порушив договір, який був укладений після закінчення Першої Пунічної війни:

«На нижченаведених умовах, якщо вони бажані будуть і до народу римського, повинна бути дружба між карфагенянами і римлянами: карфагеняни зобов'язані очистити всю Сицилію, не воювати з Гієрон, не ходити війною ні на сиракузян, ні на союзників їх; карфагеняни зобов'язані видати римлянам всіх полонених без викупу; карфагеняни зобов'язані сплатити римлянам протягом двадцяти років дві тисячі двісті евбейских талантів срібла».[3]

Війна була оголошена ранньою весною 218 р. І за планом Римського сенату один із консулів - Публій Корнелій Сципіон - мав відплисти в Іспанію. Іншому консулу - Тиберій Семпронію Лонгу - було доручено провести десант в Африці, спираючись на Сицилію.[1]

Сили сторінРедагувати

СиракузиРедагувати

12 кораблів були відправлені до Мессани, коли сиракузці помітили 20 карфагенських квінкверем.

"Коли в Мессані їх помітили, сиракузький цар Гієрон, чекаючи тоді в Мессані прибуття римського консула, відправив проти них (карфагенян) дванадцять кораблів, які і захопили їх, не зустрівши ніякого опору, і відвели в мессанську гавань"[4]

Римська республікаРедагувати

На початку літа шляхом жеребкування Тіберій Семпроній отримав у своє розпорядження 2 легіони, 16 тисяч піхоти й 1800 кінноти союзників, а також 160 п’ятипалубних квінкверем (великих кораблів) та відплив у Сицилію[1], але дізнавшись про ситуацію на Лілібеї він відправився туди.

КарфагенРедагувати

Двадцяти квінкверем були надіслані карфагенянами з тисячею воїнів спустошувати італійське узбережжя: дев'ять пристало до Ліпарі, вісім - до острова Вулкана, а три були занесені хвилями у протоку. Від полонених карфагенян сиракузький цар, який чекав на прибуття римлян дізнався, що незалежно від посланого в Італію флоту в двадцять кораблів, до якого належали вони самі, ще тридцять п'ять квінкверем пливуть у Сицилію, щоб спонукати до повстання давніх союзників (тобто жителів Західної Сицилії) «Їх головне призначення, - говорили полонені, - зайняти Лілібей; але, ймовірно, та ж буря, яка розкидала наш флот, занесла їх до Егадських островів»[4]

БитваРедагувати

ПідготовкаРедагувати

Коли стало зрозуміло, що головною метою карфагенян була окупація Лілібею, цар Гієрон написав претору Марку Емілію, чиєю провінцією була Сицилія, лист, в якому він дав пораду зайняти Лілібей сильним вартовим загоном. Негайно ж претор поспішив зосередити в Лілібей свої військові сили; зарахованим у флот союзникам було дано наказ знести на кораблі готової їжі на десять днів, щоб вони могли за першим сигналом без всякого зволікання сісти на судно, а по всьому узбережжю були розіслані часові спостерігати з вишок за наближенням ворожого флоту. Завдяки цим заходам карфагеняни, хоча і намагалися підпливти до Лілібею до світанку, були все-таки помічені. Негайно з вишок був поданий сигнал, в місті підняли тривогу, і суду наповнилися матросами; частина воїнів зайняла стіни і сторожові пости біля воріт, інша частина сіла на кораблі. Карфагеняни, помітивши, що їм доведеться мати справу з підготовленими римлянами, до сходу сонця трималися в деякому віддаленні від гавані, знімаючи тим часом вітрила і, пристосовуючи свій флот до битви. Коли ж розвиднілося, вони відступили до відкритого моря, щоб самим мати простір для битви і дати ворогові можливість вільно вивести свої кораблі з гавані. Римляни зі свого боку не ухилялися від бою, бо покладалися на численність і хоробрість воїнів.[4]

БійРедагувати

Суперники виплили у відкрите море. Римляни хотіли помірятися силами на близькій відстані і вступити в рукопашний бій, пунійці ж, навпаки, ухилялися від нього, вважали, що краще застосовувати в бою мистецтво, а не силу і «боротися кораблі разом із кораблями, а не людина з людиною і меч з мечем». Вони вчинили цілком розумно: оскільки їх флот ряснів матросами і веслярами і поступався римському числом воїнів, тому усякий раз, коли корабель карфагенян зчіплювався з римським, було помітно, що число озброєних, які вступили в сутичку, було далеко не однаковим. Коли це відношення було помічено, то римляни ще більше підбадьорилися, а карфагеняни, переконавшись у своїй порівняльній слабкості, остаточно занепали духом. Сім пунійським кораблів були захоплені, інші втекли. Матросів і воїнів на полонених кораблях було тисячу сімсот чоловік, в їх числі - три знатних карфагенянина. Римський флот повернувся в гавань неушкоджений; тільки один корабель виявився з пробитим бортом, але і його вдалося полагодити.[5]

НаслідкиРедагувати

Слідом за цією битвою консул Тиберій Семпроній прибув в Мессану. У протоці його зустрів цар Гієрон із флотом; він привітав консула з благополучним прибуттям його самого, військо і флот і побажав йому щастя і успіхів в Сицилії. Потім він виклав йому стан справ на острові, розповів про замахи карфагенян, обіцяв бути вірним союзником римського народу, і зобов'язався безоплатно доставляти легіонам і флоту хліб і одяг. «Велика небезпека, - додав він, - загрожує Лілібею і приморським містам; є в них люди, яким би зміна правління сподобалась». Зважаючи на ці обставини консул вирішив без усяких зволікання відправитися з флотом в Лілібей; цар і царський флот вирушили разом з ним. Уже під час плавання вони дізналися, що під Лілібеєм відбулася битва і що частина ворожих кораблів була захоплена, частина втекла.[5]

У Лілібеї консул відпустив Гієрона з царським флотом, залишив для охорони сицилійського узбережжя претора, а сам відправився до острова Меліта, який був зайнятий карфагенянами. Після його прибуття начальник гарнізону Гамількар, син Гісгона, здався йому з 2 тисячами воїнів, містом і всім островом. Звідси римляни через кілька днів повернулися в Лілібей, і полонені, яких взяв претор, так само як і ті, які здалися консулу, були продані у торгах.[6]

ПриміткиРедагувати

  1. а б в С.І. Ковальов. Істроія Риму. - Полігон 2002.
  2. С.І. Ковальов. Істроія Риму. - Полігон 2002., Полібій. Всезагальна історія КНИГА III (21, 33)
  3. Полібій. Всезагальна історія КНИГА I 62(8)
  4. а б в Тіт Лівій. Історія Риму від заснування міста. КНИГА XXI (49)
  5. а б Тіт Лівій. Історія Риму від заснування міста. КНИГА XXI (50)
  6. Тіт Лівій. Історія Риму від заснування міста. КНИГА XXI (51)

Джерела та літератураРедагувати

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • С.І. Ковальов. Істроія Риму. - Полігон 2002.

ПосиланняРедагувати