Битва при Джиролаті (1540)
Битва при Джиролаті — морська битва між генуезько-іспанською та османською флотиліями в затоці Джиролата на західному узбережжі острова Корсика, що відбулась 15 червня 1540 року в ході габсбурзько-османської боротьби за домінування в Середземному морі за між Карлом V Габзбургом та Сулейманом Пишним. Іспансько-генуезька ескадра в складі 21 галери на чолі з генуезцем Джанеттіно Доріа та іспанцем Беренгером де Рекесенсом несподівано напала на османську ескадру з 11 галер, що стояла на якорі в безлюдній затоці Джиролата. Османську ескадру очолював знаменитий адмірал (реїс) Тургут, якому капудан-паша османського флоту Хай ад-Дін Барбаросса доручив здійснити набіг на італійське узбережжя після перемог в Адріатичному морі роком раніше. Вдвічі більша іспано-генуезька флотилія здійснила напад в той час, коли екіпажі османських кораблів перебували на березі, розподіляючи здобич з останніх успішних рейдів і без значного спротиву захопила усі 11 османських галер та полонила 1200 осіб, зокрема й Тургут-реїса. Його та його капітанів переправили до Генуї і перетворили на рабів на генуезьких галерах Андреа Доріа.
| Битва при Джиролаті | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Османсько-Габзбурзьке протистояння | |||||||
 Корсика позначена зеленим | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Іспанська імперія Генуезька республіка
|
 Османська імперія
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Джанеттіно Доріа Беренгер де Рекесенс
|
 Тургут-реїс #
| ||||||
| Військові сили | |||||||
| 21 галера[1] | 11 галер | ||||||
| Втрати | |||||||
| мінімальні | 11 галер захоплено, 1,200 полонених, 1,200 галерних рабів-християн звільнено[1][2] | ||||||
Передумови
ред.У 1538 році османський флот, очолюваний Хайр ад-Діном Барбароссою, завдав вирішального удару іспансько-італійській Священній лізі, сформованій папою Павлом III, розгромивши її флот у битві при Превезі біля узбережжя Епіроту та взявши Кастельнуово. Оскільки в 1540 році Сулейман Пишний готував сухопутний похід в Угорщину, Османський флот, однак, не мав засобів і не зміг вийти на поле[3]. Тоді Барбаросса відрядив у води Західного Середземного моря лідера своєї розвідницької ескадри Тургут-реїса, відомого в Європі як Тургут, із завданням здійснити набіг на італійське узбережжя та порушити іспанське судноплавство в каперській місії. Тургут почав свій похід із захоплення п'яти венеційських галер біля острова Паксос, поблизу Корфу. Венеційці не змогли відповісти, оскільки незабаром після цього підписали мирний договір із султаном[3].
.jpg)
У відповідь на османську загрозу адмірал Карла V Андреа Доріа зібрав флот із приблизно 80 галер у гавані Мессіни, щоб очистити Західне Середземномор'я від османських каперів. Наслідуючи приклад Помпея у війні проти кілікійських піратів, Доріа розділив його кораблі розділили на п'ять ескадр, яким доручив патрулювати різні регіони. Сам Андреа Доріа наприкінці квітня відплив із Мессіни до Тунісу на чолі 55 галер, сподіваючись несподівано напасти на Тургут-реїса на його базі біля острова Джерба[3]. Своєму родичу Еразмо Доріа він доручив охорону Балеарських островів на чолі ескадри з 10 галер, своєму племіннику Джанеттіно Доріа та Беренгеру де Рекесенса було доручено патрулювання біля Корсики та Сардинії з 21 галерою, Фадріке де Толедо для захисту Неаполітанської затоки надано 11 галер і графу Ангільяра, якому допомагали лицарі Мальти для патрулювання у водах Сицилії було надано ескадру з 17 галер.
Саме ескадра Джанеттіно і Рекесенса знайшла слід флотилії Тургута[4]. Як повідомляється, османську ескадру вперше бачили біля Боніфачо, а пізніше, коли Тургут напав на острів Капрая, на генуезьких та іспанських галерах була чутна віддалена канонада. Рибалки, які втекли від османів, попередили Дорію та Рекесенса, що Тургут відплив до мису Корсо, а пізніше про те, що його ескадра стоїть на якорі в затоці Джіролата.
Битва
ред.
Османська ескадра стала на якір у затоці Джіролата, щоб розподілити здобич від недавнього набігу. Тургут вибрав це місце тому, що воно було безлюдним і далеко від звичайних морських шляхів. Таким чином, він не залишив жодного корабля для охорони входу в затоку. Прибувши в цей район, Джанеттіно Доріа послав свого родича Джорджіо Доріа в затоку з 6 галерами та невеликим гребним фрегатом, щоб ідентифікувати галери, що стоять на якорі. Розповіді про перебіг битви відрізняються. За словами Сесарео Фернандеса Дуро та Едмона Жюр'єна де Ла Грав'є, османські моряки та солдати були на березі, спали під деревами або їли і прибуття іспанських галер застало їх зненацька[3]. За словами де ла Грав'є, 600 османів втекли в навколишні гори ще до того, як битва фактично почалася, і Тургут ледве встиг сісти на корабель і зробити один залп, перш ніж генуезці та іспанці піднялися на його флагманський корабель та інші його галери. Після перших пострілів багато його людей, будь то турки, маври чи європейські ренегати, вистрибнули за борт, щоб втекти вглиб країни[3].
Альберто Гульєльмотті дає більш детальний опис битви. Він стверджує, що Тургут, побачивши 7 кораблів, надісланих Дорією, встиг посадити свої екіпажі на власні галери і залишивши 2 галери для охорони здобичі він відплив на інших дев'яти галерах, щоб вступити в бій із силами Джорджіо Доріа. Очікуючи битви з меншими ніж у нього силами, Тургут потрапив у засідку, влаштовану Дорією та Рекесенсом, решта 15 галер яких з'явилися із заходу, використовуючи навітряну сторону. Тоді Тургут спробував втекти, розвернувши свої кораблі, але коли іспанські галери підійшли під його корму, він вирішив спробувати прорватися крізь них. Однак один постріл з гармати Джанеттіно завдав серйозної шкоди його флагману, який ледь не затонув. Втративши надію на перспективу втечі, більшість османських моряків і солдатів стрибнули за борт, щоб отримати берег і врятуватися вглиб країни.
Наслідки
ред.Іспанський флот захопив усі 11 османських галер, дві з яких були венеційські «Moceniga» та «Bibiena», які османи захопили в битві при Превезі. Вони також взяли 1200 османських полонених і звільнили 1200 християнських рабів на галерах. Тургут був серед османських полонених. Розлючений через те, що його полонив такий молодий чоловік, як Джанеттіно Доріа, він образив свого переможця, який, у свою чергу, побив його, щоб помститися[4]. Тургута відвезли до Генуї і зробили рабом на галері.
Скориставшись захопленням Тургута і його ескадри, того ж літа Андреа Доріа відплив із Мессіни на чолі флоту з 51 галери та понад 30 галіотів і фуст, на борту яких було 14 рот іспанської піхоти під проводом Гарсіа де Толедо, іспанського віцекороля Сицилії. Вони атакували османські позиції в Тунісі, захопивши контрольовані османами фортеці Монастір, Сус, Хаммамет і Келібія і повернули їх своєму союзнику хафсидському халіфу Мулай-Хасану. Каперську компанію капітанів Барбаросси вдалось ще більше обмежити після того, як 1 жовтня османські капери знову зазнали поразки від іспанських кораблів у битві при Альборані у водах на схід від Гібралтарської протоки[5].
За словами французького історика XVI століття П'єра де Бурдея, побачивши колишнього капітана Барбаросси рабом на галері, Жан Паризо де Валетт, майбутній великий магістр лицарів-госпітальєрів, який сам певний час перебував рабом на берберських галерах, сказав йому: «Señor Dragut, usanza de guerra!» (Пане Тургут, звичай війни), на що Тургут відповів: «Y mudanza de fortuna» (І зміна фортуни)[4].
В 1544 році флот Хайр ад-Діна Барбаросси з більш ніж 100 кораблів зайшов в гавань Генуї. Барбаросса під загрозою штурму міста змусив Андреа Доріа видати свого старого друга Тургут-реїса за викуп у 3500 дукатів. Дорія звільнив Тургута в надії отримати зустрічну прихильність, якщо один із його племінників потрапить до рук Османської імперії, але через активні напади Тургут-реїса на іспанців та генуезців після власного звільнення, пізніше вважав це рішення помилковим[6].
Примітки
ред.- ↑ а б Guglielmotti, Alberto P.: La guerra dei pirati e la marina pontificia dal 1500 al 1560, Vol. 2. Florence: Successori Le Monnier, 1876, pp. 88–91
- ↑ Fernández Duro, Cesáreo: Armada Española (desde la unión de los reinos de Castilla y Aragón, Chapter XVIII, Jornada de Argel. History and Naval Culture Institute, pp. 249—250
- ↑ а б в г д De La Gravière, Jurien: Les corsaires barbaresques et la marine de Soliman le Grand. Paris: E. Plon, Nourrit et cie., 1887, pp. 22–26.
- ↑ а б в De Bourdeille de Brantôme, Pierre: Mémoires. In: Collection Universelle des Mémoires Particuliers Relatifs à l'Histoire de France, 67. Paris: Impr. L. Orizet, 1806, pp. 94–95.
- ↑ De Carranza, Fernando: La guerra santa por mar de los corsarios berberiscos. Ceuta: Impr. Africa, 1931, p. 61.
- ↑ Meyer Setton, Kenneth: The Papacy and the Levant, 1204—1571: The sixteenth century to the reign of Julius III. Philadelphia: American Philosophical Society, 1984, ISBN 0871691612, p. 532.