Відкрити головне меню

Бернардино Мей (італ. Bernardino Mei 1612/1615, Сієна — 1676, Рим ) — італійський художник і гравер доби розвиненого бароко.

Бернардино Мей
італ. Bernardino Mei
345 Лікар в картині Бернардино Мея «Антіох і Стратоніка».jpg
При народженні італ. Bernardino Mei
Народження 1615(1615)
Сієна
Смерть 1676(1676)
  Рим
Національність італієць
Громадянство Папська держава
Жанр релігійний живопис, алегорія
Навчання в Сієні і в Римі
Діяльність художник, гравер
Напрямок бароко
Роки творчості 1625-1669
Покровитель римські банкіри родини Кіджі, папа римський Александр ІІІ
Вплив академізм 17 ст., помірний караваджизм

Бернардино Мей у Вікісховищі?


Зміст

ЖиттєписРедагувати

Місяць і рік народження митця залишаються невідомими. Народився після 1612 року у місті Сієна. Відомі імена батьків — Селія Самоцци та Джироламо ді Аньйоло. Починав працювати художником мініатюр [1]. Серед перших вчителів — сієнський художник Рутіліо Манетті (1571—1639) та Франческо Рустічі, що помер молодим (1600–1625)[2]. Вивчав у рідному місті твори місцевих художників, серед котрих — Рафаелло Ванні, Франческо Рустічі, Джуліано Перччіолі.

1657 року відбув у Рим. Його твори привабили увагу кардинала Фабіо Кіджі, він і сприяв переселенню художника до Рима. Згодом кардинал став папою римським під ім'ям Александр ІІІ.

Виробив художню манеру, надзвичайно наближену до творів майстрів римського академізму. Але знайомство з творами Караваджо та його числених послідовників мало свій вплив і іноді Бернардино Мей полишав академічні і міфологічні сюжети і працював в суворо реалістичній стилістиці ( картина « Шарлатан у Сієні»). Дивним чином серед імперсональних персонажів розміщав фігури реалістичні і індивідуальні. Зміцненню стану у Римі сприяли приятельські стосунки з Лоренцо Берніні, що був художнім диктатором папської столиці, в орбіту послідовників котрого потрапив і Бернардино Мей, тільки в живопису.

В Римі став членом академії св.Луки і в його творах академічної тематики помітні впливи римських майстрів, серед котрих були Маттіа Преті, Андреа Саккі, П'єр Франческо Мола.

Помер у Римі 1676 року.

Вибрані твориРедагувати

 
« Шарлатан (алхімік ?) із Сієни», що продає ліки, 1656 р.
  • « Шарлатан »
  • « Христос жене торговців з храму »
  • « Алегорія юстиції »
  • « Алегорія миру »
  • « Алегорія перемоги »
  • « Алегорія чистоти »
  • « Олександр Македонський і богині життя Парки ». Художній музей Цинциннаті
  • « Видіння св. Єроніма», приватна збірка
  • « Лікар відкриває причину хвороби Антіоха », Монте деї Паскі, Сієна
  • « Виховання немовляти Геркулеса »
  • « Розп'яття зі св. Франциском Ассізьким і св. Агатою та Богородицею»
  • « Св. Катерина Сієнська»
  • « Бернардо Толомей»
  • « Цар Давид спостерігав за купанням Вірсавії»
  • « Орест убиває Егісфа і Клітемнестру»
  • « Кардинал Роландо Бандінеллі »
  • « Страта на хресті апостола Петра »
  • « Марія Магдалина »
  • « Папа римський Александр ІІІ »
  • « Євангеліст Іван »
  • « Джакомо Сансідоні »
  • « Месса св. Григоія Великого »
  • « Поклоніння пастухів немовляті Христу »
  • « Фортуна »

ГалереяРедагувати

 
«Лікар відкриває причину хвороби Антіоха»

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Annalisa Pezzo (Dizionario Biografico degli Italiani)
  2. Giovanni Rosini, Storia della pittura italiana; Luigi Lanzi was unwilling to hasard a guess as to Bernardino's early master (Lanzi, Storia pittorica dell'Italia dal risorgimento delle belle arti fin presso al fine del XVIII secolo, p. 363).

ДжерелаРедагувати

  • Carlo Del Bravo, Presentazione di Bernardino Mei in "Pantheon", XXIV, V, 1966.
  • Marco Ciampolini, Bernardino Mei e la pittura barocca a Siena, (catalogo mostra), Firenze 1987
  • Simona Sperindei, Gli anni romani di Bernardino Mei : nuovi documenti sulla sua attività, in Il Museo del Barocco Romano: le collezioni Ferrari, Laschena ed altre donazioni a Palazzo Chigi in Ariccia, a cura di Maria Barbara Guerrieri Borsoi e Francesco Petrucci, Roma 2008, pp. 155-158
  • Simona Sperindei, Un virtuoso tra Siena e Roma: Bernardino Mei (1612-1676), in "Annali della Pontificia Insigne Accademia di Belle Arti e Lettere dei Virtuosi al Pantheon", XI, 2011, pp. 517-530

ПосиланняРедагувати