Відкрити головне меню

«Бери або плати» (англ. Take-or-Pay; ToP) — поширена норма побудови договорів про постачання деяких видів товарів великим покупцям. Тоді як постачальник бере на себе зобов'язання надати товар аж до зафіксованих у договорі максимальних обсягів, покупець зобов'язується в будь-якому разі сплатити певну частину цих обсягів, незалежно від того, скільки він закупив насправді в розглянутий період.

З допомогою принципу «бери або плати» мінімізуються ризики постачальника по збуту, на тлі капіталовкладень, які він змушений зробити для забезпечення поставок у максимальному обсязі. Дані ризики в альтернативному випадку постачальник був би змушений включити у формулу ціноутворення.

Застосування при торгівлі газомРедагувати

Вперше принцип «бери або плати» ввели в Нідерландах, де були виявлені великі запаси газу — Гронінгенське газове родовище. Його розробка виявилася дуже дорогою. Для будівництва інфраструктури видобутку і транспортування газу були вкладені державні гроші. І щоб повернути вкладені кошти, потрібно було забезпечити стабільність оплати і постачань. Для цього був запроваджений принцип «бери або плати», а ціни на газ прив'язані до ціни на нафту. З покупцями газу були укладені довгострокові багаторічні контракти, в яких зафіксовані обсяги газу, який покупець зобов'язується отримати. Якщо покупець не придбав весь законтрактований обсяг, то він зобов'язаний сплатити штраф. Ціна на газ щоквартально переглядалася[1].

Потім цей же принцип був застосований російською компанією Газпром у контрактах з європейськими та китайськими споживачами газу, більшість з яких укладено на термін до 25 років на базі міжурядових угод.

Україна була змушена платити за таким принципом з 2008 року в результаті підписання контракту прем*єр-міністра Тимошенко з Газпромом.

ПриміткиРедагувати