Степан Якович Барин (нар. 14 листопада 1914, Дзигівка — пом. 3 червня 1983, Нижній Тагіл) — радянський сталевар, новатор виробнитва, Герой Соціалістичної Праці.

Степан Якович Барин
Народився14 листопада 1914(1914-11-14) Редагувати інформацію у Вікіданих
Дзиґівка, Ямпільський повіт, Подільська губернія, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер3 червня 1983(1983-06-03) (68 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Нижній Тагіл, Свердловська область, РРФСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняНижній Тагіл Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьукраїнець
Діяльністьсталевар
ЗакладАрселорМіттал Кривий Ріг Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяКПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден «Знак Пошани» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна»

Біографія

ред.

Народився 14 листопада 1914 року в селі Дзигівці Ямпільського повіту Подільської губернії Російської імперії (тепер Могилів-Подільський район Вінницької області, Україна). З 1933 року працював на Криворізькому металургійному комбінаті електросталеплавщиком в фасонно-ливарному цеху. 1937 року його, як досвідченого сталевара, перевели на Харківський тракторний завод для пуску електросталеплавильних печей.

У 1941 році з заводом евакуйований в місто Нижній Тагіл. Працював в цеху дрібного сталевого лиття Уралвагонзаводу майстром, старшим майстром сталеплавильного відділення. У 1958 році закінчив Нижньотагільський машинобудівний технікум за спеціальністю «Електрообладнання промислових підприємств і установок». В ході трудової діяльності ініціював впровадження нового методу футерування електросталеплавильних печей вогнетривкою пластичною масою замість цегли, що привело до підвищення їх працездатності без зупинки на холодний ремонт з 60—80 плавок до 40 тисяч. Метод знайшов широке застосування в металургійній промисловості як в СРСР, так і в країнах Європи.

Обирався членом ЦК профспілки працівників транспортного машинобудування, членом Пленуму ЦК КПРС. У 1960-ті роки очолював на заводі раду новаторів, яка займалася питаннями передачі і впровадження досвіду передовиків, залучення робітників до управління виробництвом.

Помер у Нижньому Тагілі 3 червня 1983 року. Похований на міському кладовищі «Піхтові гори».

Нагороди

ред.