Бандера Богдан Андрійович
Богда́н Андрі́йович Банде́ра (псевдо «Лемко», 1919, с. Старий Угринів, нині Калуського району Івано-Франківської області — 11 березня 1944, с. Піски, Миколаївська область) — учасник українських національно-визвольних змагань, член ОУН. Син Андрія Бандери, брат лідера ОУН Степана Бандери.
| Бандера Богдан Андрійович | |
|---|---|
| Народився |
1919 Старий Угринів, Польська Республіка |
| Помер |
11 березня 1944 Баштанський район, Миколаївська область, Українська РСР, СРСР |
| Діяльність | громадський діяч |
| Alma mater | Національний університет «Львівська політехніка» |
| Знання мов | українська |
| Партія | ОУН |
| Брати, сестри | Степан Бандера і Бандера Оксана Андріївна |
Життєпис ред.
Навчався у Стрийській і Рогатинській імені Володимира Великого українських гімназіях у міжвоєнній Польщі.
З 1939 — в українському націоналістичному підпіллі.
В 1939 навчався у Львівському політехнічному інституті, під час возз'єднання західної України з УРСР втік до Кракова.[1]
За іншими даними переховувався по селах Калуського і Стрийського повітів. Перейшовши нелегально кордон СРСР, майже рік навчався у Холмській українській гімназії.
Після проголошення Акту 30 червня 1941 повернувся до Львова.
У 1941 в місті Калуш Станіславської області за дорученням центрального «проводу» ОУН-бандерівців оголосив «маніфест» про створення Самостійної України і уряду Ярослава Стецька.[1]
В 1943 керував Калуським окружним «проводом» ОУН. Мав прізвисько «Лемко».
У складі Похідних груп ОУН виряджений на терен України, що поступово звільнявся від сталінської влади. Займався налагодженням підпільної мережі ОУН у Херсонській та Миколаївській області Райхскомісаріату Україна. Мав псевдо «Богдан», займався поширенням пропаганди серед молоді.[2]
Є версія, що в 1944 випадково застрелений військами Червоної Армії під час реокупації нею теренів Херсонщини.
За іншою версією навесні 1944 втік спочатку в західні області України, потім нібито в місто Відень[1] і до 1963 проживав за кордоном.
За третьою — став жертвою зрадництва Петра Войновського в Миколаєві над Бугом[3][4].
Примітки ред.
- ↑ а б в Алфавитный список агентов иностранных разведок, изменников родины, участников антисоветских организаций, карателей и других преступников, подлежащих розыску. Видання КГБ СССР, 1968.
- ↑ Слід Бандери на Херсонщині - kherson-yes.com.ua (укр.). 5 лютого 2023. Процитовано 9 лютого 2023.
- ↑ Войновський Петро − «Василь» [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.] // Квазіенциклопедія ОУН-УПА // Сайт «ОУН-УПА Легенда спротиву» (oun-upa.org.ua) (Перевірено 28 вересня 2012)
- ↑ Мірчук П. Революційний змаг за УССД. — Київ — Торонто — Лондон, 1987. — Т. 2.
Джерела ред.
- Когут М.. Герої не вмирають [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]. — Калуш : Акцент, 2005. — Книга 7. — 20 с. — С. 11.
- Когут М. Герої не вмирають. Книга 8. — Калуш : ПП Копіцентр, 2007. — 56 с. — С. 5.
- Мельничук Б. Бандера Богдан Андрійович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 73. — ISBN 966-528-197-6.
Посилання ред.
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |