Відкрити головне меню
Розміщення базальної мембрани (рожевого кольору) по відношенні до епітелію шкіри і ендотелію судин.

Базальна мембрана, основна мембрана — тонкий шар волокон, що залягає під епітелієм (вистеляє порожнини і поверхні тіла) чи ендотелієм (вистеляє внутрішні поверхні кровоносних судин).

Базальну мембрану часто плутають з базальною пластинкою, яка є частиною базальної мембрани і була відкрита пізніше при розгляданні базальної мембрани під електронним мікроскопом. Фактично під поняттям базальної мембрани слід розуміти саме базальну пластинку. Під світловим мікроскопом можна побачити лише базальну мембрану.

Зміст

БудоваРедагувати

Базальна мембрана (лат. membrana basalis) утворюється при зливанні двохшарової базальної пластинки (lamina basalis) і ретикулярної пластинки (lamina reticularis). Під світловим мікроскопом має вигляд однорідного шару. Базальна пластинка прикріплюється до ретикулярної пластинки за допомогою фіксуючих волокон колаген IV і мікрофібрил (фібрилін).[1]

Базальну пластинку в свою чергу можна поділити на два шари:

  • світла пластинка (lamina lucida) межує з епітеліальними клітинами;
  • темна пластинка межує (lamina densa) зі сполучною тканиною.

Під електронним мікроскопом темна пластинка має товщину 30-70 нм і складається з сітки колагенових волокон типу IV. Колагенові волокна оповиті перлеканом, який являє собою глікозаміноглікан гепарансульфат.[2] Світла пластинка утворена з ламініну, інтегринів, енактину, дистрогліканів)

Для кращого розуміння будови базальної мембрани шари впорядковано таким чином:

  • Епітеліальна тканина (ззовні)

  • Базальна мембрана
    • Базальна пластинка
      • Світла пластинка
        • ламінін
        • інтегрин
        • енактин
        • дистроглікани
      • Темна пластинка
        • колаген IV (сполучені з перлеканом, багаті на гепарансульфат)
    • Скріплюючі білки (між базальною і ретикулярною пластинкою)
      • колаген VII тип (скріплюючі волокна)
      • фібрилін
    • Ретикулярна пластинка
      • колаген III

  • Сполучна тканина (всередині)

ФункціїРедагувати

  • Основною функцією базальної мембрани є фіксація епітелію до нижче розміщеної сполучної тканини. Це досягається через клітинно-матриксну адгезію за допомогою адгезивних (скріплюючих) білків, присутніх в базальній мембрані.
  • Базальна мембрана діє як механічний бар'єр, попереджуючи на ранніх стадіях розповсюдження пухлин в більш глибокі тканини (карцинома in situ).[3]
  • Базальна мембрана має велике значення в ангіогенезі (утворення нових кровоносних судин).
  • Білки базальної мембрани можуть пришвидшувати диференціацію епітеліальних клітин.[4]
  • Через базальну мембрану проходить постачання поживних речовини епітеліальним клітинам, оскільки ті не мають власних кровоносних судин.
  • Епітеліальні клітини є поляризовані відносно базальної мембрани. Вони мають базальний (повернений в сторону базальної мембрани) і апікальний (повернений назовні) полюси.

ПрикладиРедагувати

Найбільш визначними прикладами базальної мембрани є:

  • Гломерулярна базальна мембрана нирок, яка утворюється при зливанні базальної пластинки ендотелію гломелулярник капілярів і базальної пластинки епітеліальних клітин капсули Шумлянського-Боумена; через неї проходить фільтрація сечі.
  • В легеневій тканині розташована базальна мембрана, утворена при зливанні базальної пластинки легеневих альвеол і легеневих капілярів, через які проходить дифузія кисню і вуглекислого газу.

Клінічне значенняРедагувати

При поганому функціонуванні базальної мембрани можуть виникати певні захворювання. Причиною цього можуть бути генетичні дефекти, пошкодження власною імунною системою та інші механізми.[5]

Генетичний дефект колагенових волокон базальної мембрани призводить до розвитку синдрому Альпорта.

Аутоімунна реакція до базальної мембрани має місце при синдромі Гудпасчера.[6]

Захворювань, що розвиваються при порушенні функцій базальної мембрани об'єднані під назвою бульозного епідермолізу.

ЛітератураРедагувати

  • О. Д. Луцик, А. Й. Іванова, К. С. Кабак, Ю. Б. Чайковський Гістологія людини. — К.: Книга плюс, 2003 — ISBN 966-7619-39-7
  • Гистология: Учебник / Под ред Ю. И. Афанасьев, Н. А. Юриной — М.:Медицина, 2002 — ISBN 5-225-04523-5
  • Kefalides, Nicholas A. & Borel, Jacques P., ed. (2005). Basement membranes: cell and molecular biology. Gulf Professional Publishing. ISBN 978-0-12-153356-4.

ПриміткиРедагувати

  1. Paulsson M (1992). Basement membrane proteins: structure, assembly, and cellular interactions. Crit. Rev. Biochem. Mol. Biol. 27 (1-2): 93–127. PMID 1309319. doi:10.3109/10409239209082560. 
  2. Noonan DM, Fulle A, Valente P, et al. (December 1991). The complete sequence of perlecan, a basement membrane heparan sulfate proteoglycan, reveals extensive similarity with laminin A chain, low density lipoprotein-receptor, and the neural cell adhesion molecule. J. Biol. Chem. 266 (34): 22939–47. PMID 1744087. 
  3. Liotta LA, Tryggvason K, Garbisa S, Hart I, Foltz CM, Shafie S (March 1980). Metastatic potential correlates with enzymatic degradation of basement membrane collagen. Nature 284 (5751): 67–8. PMID 6243750. doi:10.1038/284067a0. 
  4. Kubota Y, Kleinman HK, Martin GR, Lawley TJ (October 1988). Role of laminin and basement membrane in the morphological differentiation of human endothelial cells into capillary-like structures. J. Cell Biol. 107 (4): 1589–98. PMC 2115245. PMID 3049626. doi:10.1083/jcb.107.4.1589. 
  5. Henig, Robin Marantz (February 22, 2009). What’s Wrong With Summer Stiers?. New York Times. 
  6. Janeway, Charles; Janeway, Charles A. (2001). Immunobiology (вид. 5th). Garland. ISBN 978-0-8153-3642-6.