Відкрити головне меню

Іван Ілліч Бабак (* 26 липня 1919, Олексіївка, Катеринославщина, УНР — † 24 червня 2001, Полтава, Україна) — радянський льотчик-ас, Герой Радянського Союзу (1943), в роки німецько-радянської війни командир ланки 100-го гвардійського винищувального авіаційного полку 9-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії 8-ї повітряної армії Південного фронту.

Іван Ілліч Бабак
CCCP air-force Rank kapitan infobox.svg Капітан авіації
Ivan Babak.jpg
Загальна інформація
Народження 26 липня 1919(1919-07-26)
Олексіївка, Катеринославщина,
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Смерть 24 червня 2001(2001-06-24) (81 рік)
Полтава,
Україна Україна
поховання: Полтава
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Національність українець
Військова служба
Роки служби 19421949
Приналежність СРСР СРСР
Вид ЗС Прапор ВПС СРСР ВПС СРСР
Рід військ RAF AF branch insignia1936.gif Винищувальна авіація
Формування 100-й гвардійський винищувальний авіаційний полк
Війни / битви Друга світова війна
Командування
16-й гвардійський винищувальний авіаційний полк
Нагороди та відзнаки
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної Зірки
Медаль «За трудову доблесть»
Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «40 років перемоги у ВВВ»

Commons-logo.svg Матеріали до статті на Вікісховищі
Пам'ятна дошка на будинку школи № 7 у Полтаві

БіографіяРедагувати

Народився 26 липня 1919 р. в селі Олексіївка Катеринославської губернії (нині Нікопольського району Дніпропетровської області), УНР, у сім'ї селянина. Українець.Закінчив Запорізький педагогічний інститут і одночасно аероклуб. Працював вчителем хімії та біології.

У квітні 1942 р. Бабак закінчив Сталінградську військову авіаційну школу і вже в травні прибув на Кримський фронт, у 45-й ВАП (з 18 червня 1943 р. — 100 ГВАП), яким командував І. Дзусов. Льотчики полку воювали тоді на Як-1, виконуючи завдання з прикриття наземних військ, супроводу та штурмівки. Поступово відступаючи на схід, полк брав участь у боях на Південному, Північно-Кавказькому, Закавказькому фронтах. У цих боях сержант Бабак збив свій перший Ме-109.

19 вересня 1942 особовий склад полку був виведений з фронту на відпочинок, поповнення та перенавчання. У грудні 1942 р. льотчики освоїли «Кіттіхоукі», а на початку 1943 р. — «Аерокобри». 9 березня вони приступили до бойової роботи з Краснодарського аеродрому. Бабаку дісталася «Аерокобра» П-39Д-2, заводський номер 41-38416. У березні він збив на ній Ме-109 і Ю-87, а в квітневих боях на Кубані, що доходили до 50 боїв на день, знищив 14 німецьких винищувачів. Поряд з Фадєєвим, Покришкіним, Семенишиним він був у той час одним з найрезультативніших асів Кубанської битви. Але на початку травня важка форма малярії надовго залишила лейтенанта Бабака поза бойовими діями.

У вересні, повернувшись до полку, він отримав нову «кобру» з написом: «Від школярів Маріуполя» — і вже в перший бойовий виліт збив Ме-109. Цей «мессер» він атакував з 20-30 метрів, мастило з розваленого від гарматної черги літака залило ліхтар, і садити машину довелося, дивлячись у бокове скло ліхтаря. Кілька місяців він літав у парі з молодим льотчиком П. Гучеком, що став згодом Героєм Радянського Союзу.

У бою над озером Молочне на очах сотень воїнів наземних військ четвірка Бабака протягом хвилини збила чотири Ме-109. Це був його п'ятий бойовий виліт за день, і перевтома знову викликало загострення хвороби.

Навесні 1944 р. після повернення з госпіталю льотчик був призначений заступником командира з ВСР 100-го ГВАП. Брав участь у боях під Яссами і Сандомиром. Знову набравши бойову форму, результативно боровся в боях Львівсько-Сандомирської операції, збив 6 німецьких літаків. У березні 1945 р. гвардії капітан Бабак став командиром уславленого «покришкінского» 16-го ГВАП. А через кілька днів у парі з молодим льотчиком вилетів на штурмівку в район міста Лаубаш. Мотор в літаку Бабака загорівся над ціллю, і він був змушений вистрибнути з парашутом.

Іван Ілліч потрапив у полон. Ведений не зміг зорієнтуватися, і, незважаючи на інтенсивні пошуки і особистий контроль маршала Конєва, не знайшли навіть літака, що впав.

Упав на позиції ворожих артилеристів і в напівпритомному стані, обгорілий, був узятий у полон.

- Коли втікав від лазні до літака, ордена свої я не встиг почепити, не до того було, - згадував Бабак. - Ну і вирішив видати себе за рядового льотчика. А вони слухають мої байки і сміються. Потім дають мені альбом із фотографіями наших асів-винищувачів, де на першому місці красувався портрет Покришкіна, ну і моя особистість там теж виявилася...

Бабак був відправлений у табір для військовополонених. Інші полонені лікували його там чим могли. У полоні Іван Бабак пробув до кінця війни. Завдяки довгим зусиллям Олександра Покришкіна, він був знайдений в одному з таборів для інтернованих, де колишні військовополонені проходили перевірку, звільнений і відправлений у полк.

Допомога Покришкіна позбавив його від необхідності проведення слідства щодо обставин потрапляння у полон, однак й представлення до другої Золотий Зірці не пройшло. За час війни Бабак провів близько 300 бойових вильотів, особисто збив 33 і в групі 4 літаки противника. У 1949 р. гвардії капітан Бабак звільнився в запас і повернувся до вчительської діяльності: був директором однієї зі шкіл у Більську, викладав хімію. Пропрацював багато років, і ніхто в школі, ані вчителі, ані діти, не знали, що їх викладач хімії, скромний і небагатослівний Іван Ілліч Бабак, — один з найкращих асів Другої Світової війни, особисто збив 37 ворожих літаків. Дізнавшись про це, на одній із зустрічей ветеранів 9-ої ГвІАД у Києві, Олександр Покришкін обурився:

- Ну, знаєш, друже люб'язний, від такої твоєї скромності гординею та образою на весь світ віддає. Золоту Зірку тобі вручили не для того, щоб ти її в шкатулці ховав! Ось тобі дублікат Зірки, у мене ще є, і будь добрий носити її і пацанів на прикладі своїх подвигів виховувати.

Пізніше Іван Ілліч переїхав у Полтаву, працював викладачем у хімії у Полтавській школі-інтернаті ім. Крупської, середній школі № 29, працював інспектором міськвно, директором полтавської середньої школи № 7. Іван Ілліч згадував про небачені за розмахом і запеклістю повітряні бої у небі Кубані у квітні-травні 1943 року, коли доводилось робити по 5-6 бойових вильотів у день; кожну хвилину падав підбитий німецький або радянський літак.

— Саме тоді ми найбільше грали в шахи.

— Але ж кожен робив в день декілька вильотів?

— Ось-ось, чергували біля літаків. Влаштовувалися під крилами і грали, чекаючи наказу на виліт. Знаєте, гра знімала психологічну напругу, а якщо ще й виграєш, то і зовсім настрій піднімається.

Де не працював, скрізь насаджував шахи, — Бабак так і каже: насаджував. Пропагував, діставав інвентар, сам вів заняття, грав. Вже на пенсії став вести шаховий гурток при кімнаті школяра. А ще був заступником голови обласної шахової федерації.

Написав книгу «Зірки на крилах» (Харків: «Прапор», 1975 та інші видання).

Помер 24 червня 2001 року, похований на Центральному цвинтарі у місті Полтаві.

Вшанування пам'ятіРедагувати

Ім'я Героя було присвоєно піонерським загонам школи № 28 в Полтаві, шкіл в Олексіївці і в селищі Южний Багратионівського району Калінінградської області.

ПосиланняРедагувати