Астрильдик куций
| Астрильдик куций | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Nesocharis shelleyi Alexander, 1903 | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Астри́льдик куций[2] (Nesocharis shelleyi) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae). Мешкає в Центральній Африці. Вид названий на честь британського орнітолога Джорджа Ернеста Шеллі[3].
Опис ред.
Куций астрильдик є найменшим представником родини астрильдових, його довжина становить 8 см, а вага 6-9 г. У самців голова і горло чорні, на шиї широка сиза смуга, спина і верхні покривні пера крил охристі, надхвістя і верхні покривні пера хвоста жовті. Крила чорнуваті з золотисто-зеленими краями, стернові пера чорні. Груди темно-оранжево-жовта, нижня частина тіла темно-сиза. У самиць груди сизі.
Підвиди ред.
Виділяють два підвиди:[4]
Поширення і екологія ред.
Куці астрильдики мешкають в горах Камерунської лінії в Камеруні, Нігерії і на острові Біоко. Вони живуть в гірських тропічних лісах та на порослих травою і чагарниками галявинах. Зустрічаються парами і невеликими сімейними зграйками, на висоті до 2100 м над рівнем моря. В Біоко вони зустрічаються на більш низьких висотах, ніж у материковій Африці, а також трапляються на плантаціях.
Куці астрильдики живляться комахами і дрібним насінням. Вони використовують покинуті гнізда інших птахів, зокрема чорночеревих ткачиків і золотокрилих нектарок. В кладці 3 білих яйця. Сезон розмноження починається одразу по завершенню сезону дощів, на горі Камерун він триває з листопада по лютий.
Примітки ред.
- ↑ BirdLife International (2016). Nesocharis shelleyi: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 01 вересня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 355. ISBN 978-1-4081-2501-4.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 01 вересня 2022.
Джерела ред.
- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann, Claudia Mettke-Hofmann: Prachtfinken – Afrika. Serie Handbuch der Vogelpflege, Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2007, ISBN 978-3-8001-4964-3.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |