Астатоводень
Аста́тово́день — неорганічна сполука ряду галогеноводнів, двоатомна молекула складу HAt із ковалентним зв'язком.
| Астатоводень | |
|---|---|
 |
 модель молекули
|
| Назва за IUPAC | гідроген астатид, астатан[1] |
| Ідентифікатори | |
| Номер CAS | 13464-71-6 |
| PubChem | 23996 |
| ChEBI | 30418 |
| SMILES | [AtH][2] |
| InChI | InChI=1S/AtH/h1H |
| Номер Гмеліна | 532398 |
| Властивості | |
| Молекулярна формула | HAt |
| Молярна маса | 210,995088 г/моль |
| Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа) | |
| Інструкція з використання шаблону | |
| Примітки картки | |
Через те, що астат є радіоактивним елементом із невеликим періодом стабільності (найбільший показник має ізотоп 210At — 8,3 год), дослідження сполуки суттєво ускладнене, а накопичена інформація здебільшого є уривчастими даними. Для передбачення властивостей астатоводню науковці застосовують метод екстраполяції від даних щодо інших галогеноводнів.[3]
Отримання ред.
Астатоводень утворюється при безпосередній взаємодії астату з воднем, наприклад, у момент виділення водню in situ внаслідок реакції цинку з кислотою:
Хімічні властивості ред.
HAt є сильним відновником, порівняно сильнішим за йодоводень.
При розчиненні у воді астатоводень утворює астатидну кислоту, яка є дещо слабшою від хлоридної.[4] Дисоційований у розчині, він легко окиснюється бромом, дихроматами, іонами Fe(III) до гіпоастатної кислоти:
При дії сильніших окисників (гіпохлоритної кислоти, S2O82-, Ce4+) утворюються астатати:[5]
Примітки ред.
- ↑ Nomenclature of Inorganic Chemistry. IUPAC Recommendations 2005. — Cambridge : RSC Publishing, 2005. — P. 298. — ISBN 0-85404-438-8. (англ.)
- ↑ astatane
- ↑ Baran, Enrique J. Vibrational Properties of Hydrogen Astatide, HAt // Zeitschrift für Naturforschung A. — 2004. — Т. 59a. — С. 133. Архівовано з джерела 13 серпня 2014. (англ.)
- ↑ Peplow, M. Chemistry in Its Element — Astatine. rsc.org. Royal Society of Chemistry. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 30 травня 2015. (англ.)
- ↑ Wiberg, E., Wiberg, N. Inorganic Chemistry. — San Diego : Academic Press, 2001. — P. 423—424. (англ.)
Посилання ред.
Джерела ред.
- Лидин Р. А., Молочко В. А., Андреева Л. Л. Химические свойства неорганических веществ / Под ред. Р. А. Лидина. — 3-е. — М. : «Химия», 2000. — 480 с. — ISBN 5-7245-1163-0. (рос.)