Вікіпедія

Арутюнян Вараздат Мартиросович

вірменський архітектор
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Арутюнян.

Вараздат Мартиросович Арутюнян (вірм. Վարազդատ Մարտիրոսի Հարությունյան; 29 листопада 1909, Ван — 20 березня 2008, Єреван) — вірменський архітектор і мистецтвознавець, історик вірменської архітектури. Академік Національної академії наук Республіки Вірменія (1996), доктор архітектури (1964), професор (1965). Заслужений діяч мистецтв Вірменської РСР (1961).

Арутюнян Вараздат Мартиросович
вірм. Վարազդատ Մարտիրոսի Հարությունյան
Народився 29 листопада 1909(1909-11-29)[1][2]
Ван, Ван, Османська імперія[1][2]
Помер 20 березня 2008(2008-03-20) (98 років)
Єреван, Вірменія
Поховання Tokhmakh cemeteryd
Країна  Османська імперія
 Російська імперія
 СРСР
 Вірменія
Діяльність архітектор, architectural historian, теоретик архітектури, викладач, мистецтвознавець, викладач університету, науково-педагогічний працівник
Alma mater Вірменський державний інженерний університет (1937)[1]
Галузь архітектура[3], Історія архітектури[3], теорія архітектури і мистецтвознавство[3]
Заклад Вірменський державний інженерний університет[2]
Академія наук Вірменської РСР
Вчене звання професор[d][1][2] і академік[2]
Науковий ступінь доктор архітектури[1] (1964)
Науковий керівник Щусєв Олексій Вікторович
Членство Q21438427?[1][2]
Спілка архітекторів Вірменіїd[1]
Академія наук Вірменської РСР[2]
Партія ВКП(б)[1]
Війна німецько-радянська війна
Брати, сестри Artsruni Harutyunyand
Нагороди
Автограф
CMNS: Арутюнян Вараздат Мартиросович у Вікісховищі

Біографія ред.

Вараздат Арутюнян народився в місті Ван західної Вірменії в родині кравця Мартіроса[4]. З приводу дати народження Вараздат Арутюнян говорив: «Мені невідома дата мого народження… Я дізнався пізніше. У 1916 році у тифліському журналі „Амбавабер“ опублікували повний список вихованців сирітського притулку при церкві Циранавор. Там під номером 204 записано: „Вараздат Тер-Арутюнян, Ван, 7 років“. Ну я порахував, що народився в 1909 році, так довгий час і писалося в документах без точного датування. Коли ж у черговий раз міняв паспорт, в міліції мене попросили все-таки доповнити дату. Я й записав: 29 листопада. Тобто вважав, що дата встановлення Радянської влади у Вірменії — це дата відродження вірменського народу, і отже, день мого народження»[5]. Сім'я Арутюнянів була велика: у батьків Вараздата — батька Мартіроса і матері Каліпсе було семеро дітей: чотири сини і три дочки. Вся сім'я жила в одному районі під назвою Чаглі. Життя було мирним, щасливим і творчим до геноциду вірмен[6].

З Вана в 1915 році Вараздат Арутюнян потрапив у сирітський притулок при церкві Циранавор у Тифлісі і провів там з братом Арцруном (згодом — відомий актор театру і кіно, народний артист Вірменської РСР) і сестрою два роки. Протегував притулку видатний вірменський поет і письменник Ованес Туманян[7].

Дитинство Вараздата Арутюняна було повно сповненим втрат і зовсім безрадісним. У ті роки мати Каліпсе працювала прачкою в різних будинках. Поступово становище погіршувалося, настали голодні часи, і юні Вараздат з братом Арцруном вирішили втекти з притулку. Підробляли на вулицях чищенням взуття, продажем води. До 1920 року в сім'ї Арутюнянів з дев'яти осіб залишилися троє: перший член їх сім'ї загинув у Вагаршапаті від тифу[7].

 
Учні школи села Шнох[ru]. У центрі вчитель — Вараздат Арутюнян

У 1919 році Вараздат Арутюнян вступив до вірменської робочої школи № 82 в Тифлісі, отримав можливість навчатися. Він завжди відрізнявся гарним голосом і здібністю до співу. Його вчителями співу в школі були видатні вірменські діячі в галузі музики: композитор Армен Тигранян[ru], оперний співак Арменак Тер-Абрамян, композитор Даніел Казарян. У 1926 році був прийнятий до лав ЛКСМ Вірменії. В 1927 році з Тифлісу переїхав у Лорі, і чотири роки пропрацював сільським вчителем у селах Шнох і Арджис. За словами Арутюняна: «Ці роки для мене стали справжньою школою життя. Прості люди — селяни з села Шнох викладали мені те, що не викладають в жодному інституті — народну мудрість. Наша сільська школа мала чудовий викладацький склад, і ми, молоді, пишалися цим. Ось тоді я і почав активно співпрацювати не тільки в сільській стінній газеті, а й надсилати нотатки в тифліську газету «Мартакоч»[ru]. Так що? якщо б я не став архітектором, напевно, з мене вийшов би непоганий журналіст»[5].

У 1930 році був заснований Єреванський політехнічний інститут. У 1931 році Вараздату, як активному комсомольцю і сількору, дозволили їхати в столицю Радянської Вірменії Єреван для продовження освіти. Вараздат вступив на архітектурне відділення будівельного факультету Єреванського політехнічного інституту. У тому ж році студенти почали випускати багатотиражну газету «Радянський архітектор», у розвиток якої Вараздат зробив великий внесок. У 1937 році він закінчив інститут з відзнакою[8], а в 1938 році його призначили деканом інженерного факультету. Сам він не хотів, але стількох заарештували, що не встигали замінювати людей на посадах.

У 1939 році Вараздат Арутюнян поступив в аспірантуру Інституту історії матеріальної культури вірменського філії Академії наук СРСР. Там він ґрунтовно вивчив історію, грабар, техніку ведення археологічних розкопок, архітектурно-археологічне містобудування. Свою передзахисну практику проходив у академіка АН СРСР Олексія Вікторовича Щусєва, який високо цінував молодого вченого і пропонував йому залишитися в Москві. Ще в студентські роки він з друзями вирішив продовжити справу архітектора Тороса Тороманяна — дослідження і охорону пам'яток архітектури. З цього приводу Арутюнян говорив: «Кожен архітектурний пам'ятник має свою таємницю. Я не люблю кабінетних досліджень, які будують свої теорії на чужих книгах. Поки не зсунеш камінь, не поміряєш, не знайдеш його точне місце, будь-яка реставрація буде неповноцінною. Це стало принципом наших досліджень»[5].

У роки Великої Вітчизняної війни Вараздат Арутюнян служив у військовому госпіталі № 1569 в Цахкадзорі. У 1942 році він був прийнятий до лав ВКП(б). У 1942—1945 роках Вараздат Арутюнян був завідувачем навчальною частиною Єреванського політехнічного інституту, у 1945—1951 роках був завідувачем кафедри архітектури.

У 1945 році Вараздат Арутюнян очолив Комітет з охорони пам'ятників архітектури при Раді Міністрів Вірменської РСР і залишився на цій посаді до 1951 року. У 1946 році він захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури — першу у Вірменії, за темою «Архітектурні пам'ятки Двіна V—VII століть», яка була видана в 1950 році. У 1951 році Вараздат Арутюнян призначається на посаду завідувача сектором історії і теорії мистецтва Академії наук Вірменської РСР. На цій посаді Вараздат Арутюнян залишався до 1953 року.

Багато років свого життя Вараздат Арутюнян присвятив архітектурному комітету Святого Ечміадзіна: в 1956—1972 роках він був членом і науковим секретарем комітету, а з 1972 року до самої смерті він очолював комітет. Він брав участь у реалізації будівельних проектів католикосів Геворга Чорекчяна[ru], Вазгена I, Гарегіна I і Гарегіна II.

У 1964 році він захищає дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора архітектури в Ленінградському інституті імені Рєпіна — першу у Вірменії, за темою «Містобудування в стародавній і середньовічній Вірменії», яка була видана в 2004 році. У 1965 році Вараздат Арутюнян отримує звання професора.

Ім'я Вараздата Арутюняна безперервно пов'язане зі Спілкою архітекторів Вірменії. У 1949—1962 роках він був заступником голови Спілки архітекторів, а в 1962—1974 роках — шостим головою правління. Він так само обирався членом правління Спілки архітекторів СРСР.

З 1977 року до самої смерті Вараздат Арутюнян очолював Товариство з охорони історичних пам'яток, яке було організовано його зусиллями в 1964 році.

В наступних роках Вараздат Арутюнян займався викладанням в Єреванському політехнічному інституті. У 1996 році Вараздат Арутюнян був обраний академіком Національної Академії наук Вірменії.

Помер Вараздат Мартиросович Арутюнян 20 березня 2008 року в Єревані, у віці 98 років.

Нагороди та звання ред.

 
Меморіальна дошка. Єреван, вул. Сар'яна[ru], 11

Основні праці ред.

Основні праці присвячені історії та теорії вірменської середньовічної та сучасної архітектури, життю та діяльності видатних вірменських архітекторів.

Має значний внесок в галузі підготування архітектурних кадрів, відновлення, охорони і пропаганди вірменських середньовічних пам'яток.

Бібліографія ред.

  • Арутюнян В. М. Архитектурные памятники Двина V—VII вв. — Ер., 1950.
  • Арутюнян В. М., Сафарян С. А. Памятники армянского зодчества. — М., 1951.
  • Арутюнян В. М. Звартноц. — Ер. : Армянское государственное изд-во, 1954. — 27 с.
  • Арутюнян В. М., Оганесян К. Л. Архитектура Советской Армении. — Ер., 1955.
  • Арутюнян В. М. Эчмиадзин / Оформл. худож. Ю. А. Боярского и Ю. А. Васильева. — М. : Искусство, 1958. — 24, [32] с. — 10 000 екз.
  • Арутюнян В. М. Каравансараи и мосты средневековой Армении. — Ер. : Армгосиздат, 1960. — 147 с. (Текст на арм. яз.; резюме на рус. яз.)
  • Арутюнян В. М. Город Ани. — Ер. : Армянское государственное изд-во, 1964. — 90 с.
  • Арутюнян В. М. Архитектурные памятники Эчмиадзина. — Ер. : Айастан, 1968. — 75 с.
  • Арутюнян В. М., Асратян М. М., Меликян А. А. Ереван. — М. : Стройиздат, 1968. — 303 с.
  • Арутюнян В. М. Архитектура Советской Армении. — М. : Стройиздат, 1972. — 158 с.
  • Арутюнян В. М., Асатрян М. С. Памятники Армении. — Бейрут., 1975.
  • Арутюнян В. М. Архитектура Древнего мира. — Ер., 1978.
  • Арутюнян В. М. Каменная летопись армянского народа. — Ер. : Советакан грох, 1985. — 208 с.
  • Арутюнян В. М. Давайте построим. — Париж, 1988.
  • Арутюнян В. М. История армянской архитектуры. — Ер., 1989. — 631 с.
  • Арутюнян В. М. На удивительных перекрёстках красоты. Сборник рассказов об архитектуры Древнего мира (учебное пособие). — Ер. : «Анаит», 1999. — 246 с.
  • Арутюнян В. М. На перекрёстках жизни (биографические воспоминания). — Ер. : «Вестник», 1999. — 284 с.
  • Арутюнян В. М. Для долголетия. — Ер. : «Век», 2000. — 283 с.
  • Арутюнян В. М. По дорогам мира. Книга А. — Ер. : «Век», 2000. — 360 с.
  • Арутюнян В. М. По дорогам мира. Книга Б. — Ер. : «Век», 2000. — 288 с.
  • Арутюнян В. М. По дорогам мира. Книга В. — Ер. : «Век», 2001. — 368 с.
  • Арутюнян В. М. Современники по искусству (сборник статей). — Ер. : «Наука», 2001. — 540 с.
  • Арутюнян В. М. Творческая заслуга и жизнь архитектора Самвела Сафаряна. — Ер. : «Век», 2002. — 68 с.
  • Арутюнян В. М. Мы в столетии, столетие в нас. — Ер. : «Век», 2003. — 278 с.
  • Арутюнян В. М. Восстановление архитектурных памятников (учебное пособие). — Ер. : «Век», 2003. — 280 с.
  • Арутюнян В. М. Проблемы истории и теории армянского градостроительства и архитектуры. — Ер. : «Век», 2004. — 742 с.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж и Вірменська радянська енциклопедія / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1974.
  2. ↑ а б в г д е ж Вірменська коротка енциклопедія — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1990. — Т. 3.
  3. ↑ а б в Czech National Authority Database
  4. ↑ а б Тороманян, 1980.
  5. ↑ а б в Джангиров, 2000.
  6. ↑ Свазлян, 2008.
  7. ↑ а б Овнатан, 1971.
  8. ↑ Рашидян, 1999.
  9. ↑ Известный армянский архитектор Вараздат Арутюнян награждён церковным орденом «Святых Саака и Месропа». Русская линия. 17 лютого 2003. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 січня 2016.
  10. ↑ Сарьян, 1961.
  11. ↑ а б в г Маркосян, 2009, с. 263.
  12. ↑ Современники по искусству, 2001, с. 301.
  13. ↑ Советская Армения, 1979.
  14. ↑ Лауреаты премии президента РА 2005 года (вірм.). www.himnadram.org. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 15 січня 2016.
  15. ↑ Чолакян, 2002.
  16. ↑ Меликян, 2002.

Література ред.

  • «Заслуга и оценка» — сборник о жизни и творчестве В. М. Арутюняна / Сост. О. Маркосян. — Єреван : "Век", 2009. — 320 с. — ISBN 99941-47-27-7.
  • Джангиров П. Дожить свой век // «Урарту». — Єреван, 2000.
  • Тороманян А. Учёный, педагог, общественный деятель // Межвузовский сборник научных трудов. — Єреван : ЕрПИ, 1980.
  • Свазлян В. Вараздат Арутюнян. Последний свидетель Армянского геноцида // «Азг» : ежедневная газета. — Єреван, 2008. — Թիվ 57.
  • Овнатан А. Вараздат Арутюнян // «Молодая Армения». — Єреван, 1971.
  • Рашидян Г. Хранитель каменной летописи // «Республика Армения». — Єреван, 1999.
  • Вараздат Арутюнян — 90 // «Бнорран». — Єреван, 2000. — Թիվ 1—2.
  • Чолакян М. Долгожитель из Васпуракана // «Новое время». — Єреван, 1999.
  • Чолакян М. Человек, занятый своим делом // «Голос Армении». — Єреван, 2002.
  • Новый лауреат премии имени Т. Тороманяна // «Советская Армения». — Єреван, 1979.
  • Меликян Н. Вараздат Арутюнян — почётный член Союза писателей Армении // «Вараг». — Єреван, 2002. — Թիվ 49.
  • Асратян М. М.[ru]. Вараздат Арутюнян (к 95-летию со дня рождения) // Вестник общественных наук НАН РВ. — Єреван, 2005. — Թիվ 1. — Էջ 230—233. — ISSN 0320-8117.
  • Тигранян Э. A.[ru]. Вараздат Арутюнян, Каменная летопись армянского народа // Вестник общественных наук АН Армянской ССР. — 1986. — № 4. — С. 85—87. — ISSN 0320-8117.
  • Сарьян О. Архитектор Вараздат Арутюнян // «Лрабер». — Єреван, 1961.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Арутюнян_Вараздат_Мартиросович&oldid=42347995