Аракелов Сурен Юрійович
Суре́н Юрійович Аракелов (нар. 16 жовтня 1947, Харків, СРСР) — радянський математик, відомий як творець теорії, що носить його ім'я — геометрії Аракелова[en].
| Аракелов Сурен Юрійович | |
|---|---|
| Народився |
16 жовтня 1947 (76 років) Харків, Українська РСР, СРСР |
| Країна |
 СРСР Росія |
| Діяльність | математик |
| Галузь | алгебрична геометрія |
| Alma mater | механіко-математичний факультет МДУd |
| Науковий ступінь | кандидат фізико-математичних наук |
| Науковий керівник | Шафаревич Ігор Ростиславович |
| Вчителі | Шафаревич Ігор Ростиславович |
| Знання мов | російська |
| Заклад | Російський державний університет нафти і газу імені І. М. Губкіна |
| Magnum opus | Геометрія Аракеловаd і Теорія Ходжа — Аракеловаd |
Біографія ред.
Народився у Харкові 16 жовтня 1947 року, вірменин за походженням. Закінчив у 1971 році механіко-математичний факультет МДУ[ru]. У 1974 році під керівництвом Ігоря Шафаревича захистив у Математичному інституті імені Стеклова кандидатську дисертацію з алгебричної геометрії.
Після захисту і до 1979 року він працює молодшим науковим співробітником в Інституті нафтохімічної та газової промисловості імені Губкіна.
E цей період він бере участь у публічних акціях протесту проти арешту Олександра Солженіцина, що, скоріше за все, відіграло роль у тому, що радянська влада назвала його психічно хворим. У будь-якому випадку, у 1976-1977 роках його описували як шизофренічного, а потім у 1979 році помістили в психлікарню. Це змусило Аракелова припинити свою дослідницьку діяльність і натомість переслідувати скромні й звичайні життєві цілі.[1]
У 1983 році отримав пенсію по інвалідності (2 група) у зв'язку з психіатричним діагнозом. Попри це підтримував тісні дружні стосунки з Андрієм Тюріним[ru] (іншим учнем Шафаревича).
З 2014 року з родиною мешкає у Москві. Одружений, має сина та дві дочки.
Геометрія Аракелова ред.
Основний результат вченого — створення геометрії Аракелова, в якій запропонований варіант діофантової геометрії, заснований на застосуванні теорії перетинів[en] для арифметичних поверхонь[en]. Робота була заочно представлена на Міжнародному конгресі математиків 1974 року у Ванкувері. Теорія суттєво розвинена в роботах Фальтінгса, Ленга, Деліня, Войти[en], зокрема, у 1988 році вийшла монографія Ленга «Вступ до теорії Аракелова»[2], а Войта суттєво застосував теорію Аракелова для простого варіанту доведення гіпотези Морделла. Мотідзукі в 1999 році застосував підходи геометрії Аракелова до теорії Ходжа, результатом чого стала теорія Ходжа — Аракелова[en]. У 2002 році поблизу Марселя відбулася міжнародна математична конференція, повністю присвячена теорії Аракелова[3].
Бібліографія ред.
- Аракелов С. Ю. Семейства алгебраических кривых с фиксированными вырождениями // Известия Академии наук СССР. Серия математическая. — 1971. — Т. 35, № 6 (30 квітня). — С. 1269—1293. — DOI:. — «в роботі доводиться, що множина неізоморфних і непостійних кривих фіксованого роду, визначених над заданим функціональним полем і які мають погані редукції в заданій множині точок цього поля, — скінченна».
- Аракелов С. Ю. Теория пересечений дивизоров на арифметической поверхности // Известия Академии наук СССР. Серия математическая. — 1974. — Т. 36, № 6 (30 квітня). — С. 1179—1192. — DOI:. — «у статті описана побудова для неособливої моделі кривої, визначеної над полем алгебричних чисел, теорії, аналогічної теорії дивізорів та їх індексів перетинів на компактній алгебричній поверхні».
- Arakelov S. Theory of intersections on an arithmetic surface // Proceedings of the International Congress of Mathematicians. — 1974. — Vol. 1 (30 April). — P. 405—408. Архівовано з джерела 30 жовтня 2014.
Примітки ред.
- ↑ What happened to Suren Arakelov?. Mathoverflow.
- ↑ Lang S. Introduction to Arakelov Theory. — Springer, 1988. — ISBN 0387967931.
- ↑ International Conference on Arakelov Geometry. Luminy, 13 — 18 May 2002 (англ.). 18 травня 2002. Архів оригіналу за 28 червня 2013. Процитовано 23 червня 2013.
Посилання ред.
- Manin, Yu. (6 червня 1999). Arakelov Suren Yurievich. Архів оригіналу за 28 червня 2013. Процитовано 23 червня 2013.