Відкрити головне меню

Арабське повстання (1916-1918)

Солдати арабської армії в Аравійській пустелі тримають прапор Арабського повстання.

Ара́бське повста́ння 1916—1918 років (араб. الثورة العربية‎‎, Al-Thawra al-`Arabiyya, тур. Arap İsyanı) — повстання солдатів арабської армії, що виникло як спротив османському пануванню на Аравійському півострові й мало на меті створення єдиної арабської держави від Сирії до Ємену. Ініціатором був Хусейн бін Алі, шаріф Мекки.

ПередісторіяРедагувати

Після Младотурецької революції 1908—1909 років Османська імперія весь час терпіла невдачі. Прагнучи компенсувати втрати від цих поразок (в тому числі і територіальні), младотурки розгорнули нестримну пропаганду пантюркізму та переслідували етнічні меншини імперії навіть сильніше, ніж повалений ними Абдул-Гамід II. Під впливом цих факторів серед найактивніших груп арабського населення імперії стали виникати настрої, а також угруповання, що такі настрої виражали, які поступово еволюціонували від османізму до націоналізму, тобто від лояльного співробітництва зі Стамбулом до утвердження арабської самобутності. В 1905 році сирійський емігрант Наджіб Азур опублікував у Парижі маніфест «Ліги арабської вітчизни», в якому говорилося:

« Араби усвідомили свою національну, історичну та етнографічну однорідність, і хочуть відділитися від гнилого османського древа з метою утворити незалежну державу. »

Наджіб Азур належав до панарабістів, які розраховували досягти своєї мети — утворення незалежної держави на базі арабських провінцій Османської імперії в рамках Арабської Азії — за допомогою «гуманних освічених націй Заходу».

Хід повстанняРедагувати

8 червня 1916 року шериф Хусейн підняв повстання. У нього було 50 тисяч осіб, проте лише 10 тисяч рушниць. За підтримки флоту Антанти, який встановив контроль над Червоним морем, 10 червня араби атакували порт Джидда, І 16 червня османський гарнізон капітулював. До кінця вересня араби взяли ряд прибережних міст, однак пряма атака на Медіну у жовтні 1916 року була відбита османськими військами.

Британський уряд відправив до арабів капітана Лоуренса, який забезпечив їм підтримку Королівського флоту при обороні Янбу в грудні. Лоуренс зумів переконати арабських лідерів не атакувати Медіну, а порушити натомість роботу Хиджазськой залізниці, що відволікло на себе значні османські сили.

3 січня 1917 року Фейсал ібн Хусейн з 5100 вершниками на верблюдах, 5300 піхотинцями, 4 гірськими гарматами, 10 кулеметами та 380 в'ючними верблюдами відправився на північ уздовж Червоного моря до міста Аль-Вадж. У той час як османський гарнізон приготувався до оборони від атаки з півдня, десант з 400 арабів та 200 британських моряків 23 січня 1917 року атакував місто з півночі. Через 36 годин гарнізон капітулював, і турки вирішили відійти від Мекки на вигідніші для оборони позиції у Медіні, розмістивши гарнізони вздовж Хиджазськой залізниці. Сили арабів зросли до 70 тисяч осіб, у них на озброєнні було вже 28 тисяч рушниць.

В 1917 році на сторону повсталих перейшов Ауда ібу Тайі, і 9 травня Лоуренс повів його сили на штурм останнього османського порту на Червоному морі — Акаби. 6 липня, після запеклого бою, місто було взято. Тим самим була усунута загроза правому флангу британських сил, що наступали з Єгипту в Палестину. Після цього араби здійснювали рейди на османські позиції та комунікації, підтримуючи наступ генерала Алленбі.

Заняття Акаби дозволило налагодити постачання арабів зі складів Антанти, в арабських військах з'явилися технічні фахівці, в інтересах арабів діяла британська авіація; в свою чергу араби тактикою дрібних нападів змушували триматися розосередженими на великій площі велику кількість османських сил, доставляли військам генерала Алленбі розвідувальну інформацію.

У вересні 1918 року Алленбі відвів арабським партизанам важливу роль при плануванні битви при Мегіддо. Коли сили Антанти атакували османсько-німецькі позиції з фронту, араби раптовим ударом в тилу перерізали всі три залізниці, позбавивши турків можливості отримати підкріплення або відступити.

30 вересня 1918 року арабські вершники на верблюдах підійшли до Дамаску, і виявили, що арабські націоналісти з числа жителів міста вже підняли прапори арабського повстання. Наступного дня в місто вступила Австралійська легка кавалерія.

Повстання завершилося 1 жовтня 1918 року, коли арабська армія та британський Camel Corps зайняли Дамаск. Ця подія завершила також близькосхідну кампанію Першої світової війни.

Найбільш відомою особою цієї кампанії є британський солдат і письменник Томас Едвард Лоуренс (1888—1935), відомий як Лоуренс Аравійський, що був гарячим прихильником утворення самостійної арабської держави.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • David Fromkin (1989). A Peace to End All Peace. Avon Books.
  • Thomas Edward Lawrence (1935). Seven Pillars of Wisdom. Doubleday, Doran, and Co.
  • Jeremy Wilson (1990). Lawrence of Arabia: The Authorized Biography of T.E. Lawrence. Atheneum.