Аплохейлус
| Аплохейлус | ||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||
| Aplocheilus chrysostigmus McClelland, 1839 | ||||||||||||||||||||||||||||
Види
| ||||||||||||||||||||||||||||
|
Див. текст | ||||||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||
|
Аплохейлус (Aplocheilus) — азійський рід яйцекладних коропозубоподібних з родини аплохейлових (Aplocheilidae). Народна назва: «азійські щучки».
Джон Макклелланд спочатку 1838 року визначив лише сам таксон Aplocheilus, а наступного 1839 року додав до нього види. Це стало причиною того, що в літературі часто зустрічається назва роду з невірно зазначеною датою опису — Aplocheilus McClelland, 1839.
Назва Aplocheilus походить від грецьких слів απλος («простий») і χειλος («губа»)[1].
За будовою тіла та способом життя аплохейлуси схожі з представниками африканського роду Epiplatys.
Склад ред.
Рід Аплохейлус включає такі види[2][3]:
- Aplocheilus andamanicus (Köhler, 1906) — андаманський аплохейлус; максимальна стандартна (без хвостового плавця) довжина 7,5 см; Андаманські острови (Індія);
- Aplocheilus armatus (van Hasselt, 1823) — максимальний розмір 6,5 см; М'янма, Малайзія, Сінгапур, Індонезія, Таїланд, Камбоджа, В'єтнам;
- Aplocheilus blockii Arnold, 1911 — аплохейлус Блока або зелений панхакс; максимальний розмір 6,0 см загальної довжини; західне та східне узбережжя Індії;
- Aplocheilus dayi Steindachner, 1892 — аплохейлус Дея; максимальна загальна довжина — 10 см; Шрі-Ланка;
- Aplocheilus kirchmayeri Berkenkamp & Etzel, 1986 — аплохейлус Кірхмаєра; максимальний розмір 5,0 см загальної довжини;
- Aplocheilus lineatus (Valenciennes, 1846) — лінеатус; максимальний розмір 10 см; західна та південно-східна Індія;
- Aplocheilus panchax (Hamilton, 1822) — панхакс; максимальний розмір 9,0 см загальної довжини; Індія, Пакистан, Непал, Бангладеш, М'янма;
- Aplocheilus parvus (Sundara Raj, 1916) — карликовий панхакс; максимальний розмір 6,3 см загальної довжини; південна Індія (Тамілнад), Шрі-Ланка;
- Aplocheilus werneri Meinken, 1966 — аплохейлус Вернера; максимальний розмір 9,0 см загальної довжини; Шрі-Ланка.
Види Aplocheilus andamanicus та Aplocheilus armatus довгий час розглядалися як локальні популяції Aplocheilus panchax відповідно з Андаманських островів та з Південно-Східної Азії. Проте генетичні дослідження показали, що вони є окремими видами. При цьому виявилось, що A. andamanicus утворює окрему кладу, дочірню до клади, що складається з A. panchax та A. armatus[4].
Поширення ред.
Представники роду Aplocheilus — це єдині аплохейловидні, що мешкають в Азії. Більшість видів обмежується територією Індії та Шрі-Ланки, й лише один вид поширився далі на схід, до Таїланду та острова Ява.
Опис ред.
Аплохейлуси — це дрібні риби зі щукоподібною будовою. Тіло витягнуте в довжину, сплощене згори, майже кругле в перетині в передній частині й сильно стиснуте з боків у задній. Черево округле. Хвостове стебло вище й коротше, ніж в африканських родів Aphyosemion, Callopanchax або Nothobranchius. 27 хребців. Луски циклоїдні, помірного розміру, 25-31 в бічному ряді. Бічна лінія відсутня.
Верхня поверхня голови широка й плоска. Морда довга й загострена, рот кінцевий, широкий, спрямований вгору. Губи тонкі. На щелепах один ряд дрібних ворсинчастих зубів. Верхня щелепа висовується. 12 зябрових тичинок на передньому плечі першої зябрової дуги, 6 зябрових променів. Кишечник і шлунок разом утворюють невелику трубку, ледь довшу за тіло.
Короткий спинний плавець розташований у задній третині тіла, сидить навпроти задньої частини довгого анального плавця. У спинному плавці 2 твердих і 6 м'яких променів, в анальному 12-13 м'яких променів. Хвостовий плавець округлий, має 14 основних променів і по 5 додаткових зверху й знизу. Його центральна частина часто буває подовжена у вигляді тупого короткого виступу; коли риби стоять, він постійно рухається. Черевні плавці дуже маленькі, мають по 6 променів. В грудних плавцях по 14 променів.
Самці більші за самок, часто зі збільшеними плавцями.
Забарвлення риб у багатьох випадках складається з кількох темних поперечних смуг на тілі. Є смужки на горлі. Плавці прозорі. Самки всіх видів мають характерну круглу чорну цятку в передній частині основи спинного плавця. Край хвостового плавця часто буває затемненим. На потилиці присутня блискуча цятка.
Спосіб життя ред.
Водяться аплохейлуси в прісних, іноді солонуватих водоймах. Зустрічаються в ставках та озерах серед вологого тропічного лісу, а також на рисових полях та болотах.
Це виразно поверхневі риби. Переважно стоять нерухомо під поверхнею води, частіше в схованці серед плавучих рослин, і чатують на свою здобич. Харчуються головним чином комахами, але можуть хапати й дрібних рибок. Підбирають комах, що падають на поверхню води, а комах, що пролітають над водою, ловлять у стрибку. Існує думка, що блискуча цятка на потилиці аплохейлусів приваблює комах.
Яйцекладні, запліднення зовнішнє. Нерестяться біля поверхні води на рослини. Декілька днів поспіль самка відкладає лише по 10-20 великих круглих ікринок. Сезонних видів серед аплохейлусів немає, ікра розвивається безперервно, мальки вилуплюються за 10-14 днів. Вони швидко ростуть, особливо у великих видів.
Утримання в акваріумі ред.
Серед аплохейлусів є цілий ряд цікавих і популярних акваріумних риб, наприклад, панхакс — A. panchax і лінеатус — A. lineatus. Більшість видів добре приживається в неволі. Вони вміють пристосовуватись до нового середовища, й тому не висувають особливих вимог до якості води. Аплохейлусів тримають у воді середньої твердості зі слабко лужною реакцією. Загальна твердість для більшості видів може досягати й 20 °dGH, але карбонатна не повинна перевищувати 7 °dKH, інакше сильно зростає смертність серед ембріонів під час їхнього розвитку всередині ікринки[5].
Всі види надають перевагу добре освітленим акваріумам з густою рослинністю, серед якої можуть знайти собі схованку. Люблять сонце та тепло.
Ці риби добре стрибають і здатні протиснутись в найменшу шпаринку, тому акваріум тісно накривають склом.
Аплохейлуси потребують міцного живого корму, але з апетитом хапають і сухий, якщо його частинки будуть достатньо великими.
Розведення порівняно легке. Мальків вигодовують наупліусами циклопів та артемій. Співвідношення самців та самок у потомстві зазвичай буває нормальним (1:1).
Джерела ред.
- Reinhold Bech. Eierlegende Zahnkarpfen. Neumann Verlag Leipzig-Radebeul, 1984, S. 58 (нім.)
- Purnesh Kumar Talwar and Arun G. Jhingran. Inland Fishes of India and Adjacent Countries. Volume 2, A.A. Balkema, Rotterdam, 1992, pp. 749-750: Genus Aplocheilus McClelland (англ.)
- Lynne R. Parenti. A phylogenetic and biogeographic analysis of cyprinodontiform fishes (Teleostei, Atherinomorpha). Bulletin of the American Museum of Natural History, Volume 168, Article 4, Pages 335—557, New York, 1981, pp. 471-473: Genus Aplocheilus McClelland, 1839 (англ.)
- Hans Frey. Das Aquarium von A bis Z. Radebeul: Neumann Verlag, 1969, S. 68 (нім.)
- John McClelland. Indian Cyprinidae. Asiatic Researches, vol. 19, part 2, Calcutta, 1839, pp. 301-302: Sub-Cen Aplocheilus (англ.)
- K. C. Jayaram. The freshwater fishes of India, Pakistan, Bangladesh, Burma and Sri Lanka --A Handbook. Zoological Survey of India, Calcutta, 1981, pp. 294-295 (англ.)
- І. І. Шереметьєв. Акваріумні риби. Київ: «Радянська школа», 1989, с. 54 ISBN 5-330-00394-6 (укр.)
Примітки ред.
- ↑ John McClelland. Indian Cyprinidae. Asiatic Researches, vol. 19, part 2, Calcutta, 1839, pp. 301-302: Sub-Cen Aplocheilus (англ.)
- ↑ Species in the genus Aplocheilus in CAS — Catalog of Fishes. California Academy of Sciences. Updated 5 Jul 2022 (англ.)
- ↑ Asien / Aplocheilus (9 Arten). Killifische Info (англ.)
- ↑ Katwate, Unmesh, Kumkar, Pradeep, Britz, Ralf, Raghavan, Rajeev & Dahanukar, Neelesh. The identity of Aplocheilus andamanicus (Köhler, 1906) (Teleostei: Cyprinodontiformes), an endemic Killifish from the Andaman Islands, with notes on Odontopsis armata van Hasselt. Zootaxa vol. 4382, no. 1 (2018), pp. 159-174 (англ.)
- ↑ Stanislav Frank. Akvaristika. Praha: Práce, 1984. s. 150 (чеськ.)