Відкрити головне меню

Антоніо Кафієро

(Перенаправлено з Антоніо Каліф'єро)

Анто́ніо Франсі́ско Кафіє́ро (ісп. Antonio Francisco Cafiero, 12 вересня 1922 — 13 жовтня 2014) — аргентинський політик,[1] глава уряду країни упродовж чотирьох днів на зламі 20012002 років.

Антоніо Кафієро
ісп. Antonio Cafiero
Антоніо Кафієро

Час на посаді:
2 січня 2002 — 10 грудня 2005

Час на посаді:
30 грудня 2001 — 2 січня 2002
ПрезидентЕдуардо Каманьйо
ПопередникЛуїс Бернардо Лускіньйос
НаступникХорхе Мілтон Капітаніч

Час на посаді:
10 грудня 1993 — 10 грудня 2001

Губернатор провінції Буенос-Айрес
Час на посаді:
11 грудня 1987 — 11 грудня 1991
ПопередникАлехандро Аррендаріс
НаступникЕдуардо Дуальде

Час на посаді:
10 грудня 1985 — 10 грудня 1987

Міністр економіки
Час на посаді:
14 серпня 1975 — 3 лютого 1976
ПрезидентМарія Естела Мартінес де Перон
ПопередникПедро Хосе Боннані
НаступникЕміліо Мондельї

Губернатор провінції Мендоса
Час на посаді:
3 серпня 1974 — травень 1975
ПопередникКарлос Мендоса
НаступникЛуїс Марія Родрігес Марко дель Понт

Міністр зовнішньої торгівлі
Час на посаді:
4 червня 1952 — 15 квітня 1955
ПрезидентХуан Домінго Перон
ПопередникРоберто Арес
НаступникХуліо Мануель Палареа

Народився12 вересня 1922(1922-09-12)
Буенос-Айрес, Аргентина
Помер13 жовтня 2014(2014-10-13) (92 роки)
Буенос-Айрес, Аргентина
ГромадянствоАргентина Аргентина
ОсвітаУніверситет Буенос-Айреса
Політична партіяХустисіалістська партія
ДружинаАна Гойтья
Діти10
Професіябухгалтер
Релігіякатолик

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Кафієро народився у Буенос-Айресі. Навчався в Університеті Буенос-Айреса, де був головою студентської асоціації. Здобув економічну освіту у 1944, а у 1948 році отримав ступінь доктора економічних наук, займався викладацькою діяльністю з 1952 до 1984 року. З часів масових демонстрацій 17 жовтня 1945 року Кафієро став палким пероністом й виступав на підтримку Хуана Перона. У 1952 році він увійшов до адміністрації останнього як міністр закордонної торгівлі, де працював до 1954 року. Одружився з Аною Гоїтія, у шлюбі народилось десятеро дітей.[2]

Кафієро обіймав посади у національному хустисіалістському русі з 1962 року, а також у різних закладах Хустисіалістської партії на національному рівні та у провінції Буенос-Айрес. Після повернення пероністів до влади в результаті загальних виборів 1973 року Кафієро був призначений міністром торгівлі в останньому уряді Хуана Перона (1974). Після смерті останнього пост президента зайняла його дружина Ісабель Перон, тоді Кафієро зайняв посаду федерального інтервентора провінції Мендоса (19741975), а потім пост посла у Європейському економічному співтоваристві та Бельгії (1975). У серпні 1975 року Кафієро був призначений на посаду міністра економіки. На цьому посту він боровся з наслідками економічної політики свого попередника, але і його спроби вирівняти ситуації не мали успіху, тому його було звільнено у лютому 1976 року. Після цього він упродовж нетривалого часу був послом у Ватикані (до березневого перевороту 1976 року).

 
Кафієро проголошує про відродження пероністського руху незадовго до відновлення демократії в країні у 1983 році

Він заснував Рух за єдність, солідарність та організованість у вересні 1982 року, реформістську фракцію Хустисіалістської партії. У 1985 році Кафієро був обраний до палати депутатів аргентинського парламенту, а у 1987 році став губернатором провінції Буенос-Айрес. Обраний головою Хустисіалістської партії, він брав участь у першому турі президентських виборів у травні 1988 року, але програв. В результаті президентом став Карлос Менем.

Новий президент призначив Кафієро послом у Чилі у 1992 році, а у 1993 році він повернувся на своє виборне місце у Сенаті. Він брав участь в обговоренні змін до конституції у 1994 році, які зробили можливим переобрання Менема на другий термін. Також до конституції було включено статтю 129, яка надала Буенос-Айресу більші самоврядні повноваження.

Кафієро був знову обраний до Сенату у 2001 році. Того ж року він посів пост глави уряду, з якого пішов через втрату слуху, після чого повернувся до Сенату, в якому пробув до виходу на пенсію у 2005 році.

У 2006 році Кафієро звинуватили, разом з Ісабель Перон та деякими іншими колишніми міністрами, у причетності до зникнення кількох членів опозиції у 1976 році. Ісабель Перон та її уряд видали 6 жовтня 1975 року указ, що передбачав «проведення військових та внутрішніх операцій зі знищення усіма способами підривної діяльності на території країни» (див. також брудна війна).[3] Кафієро під час судового процесу заявив, що дізнався про факти порушення прав людини тільки після військового перевороту і скидання уряду Ісабель Перон 24 березня 1976 року[4].

Кафієро очолював Постійну конференцію політичних партій країн Латинської Америки та Карибського басейну з 2005 року[5].

РодинаРедагувати

У 1994 році Кафієро втратив дружину, яка померла у п'ятдесятирічному віці.[2] Його син, Хуан Пабло Кафієро, у 2008 році був призначений на пост посла у Ватикані.[6] Він був членом палати депутатів від Хустисіалістської партії, а також міністром соціального розвитку в адміністраціях президентів Фернандо де ла Руа та Едуардо Дуальде, очолював також міністерство безпеки провінції Буенос-Айрес.[7][8] Інший його син, Маріо Кафієро, був депутатом з 1997 до 2005 року.

ПриміткиРедагувати