Відкрити головне меню

Ян Антоневич-Болоз

польський історик, мистецтвознавець, літературознавець вірменського походження.
(Перенаправлено з Антоневич-Болоз Ян)

Антоневич-Болоз Ян (пол. Jan Antoniewicz-Bołoz, 3 травня 1858, с. Скоморохи, нині Бучацького району — 29 вересня 1922, м. Бад-Ельстер, Німеччина) — польський історик, мистецтвознавець, літературознавець вірменського походження. Доктор філософії (1880 р.). Професор (1893). Член Польської Академії Наук (1897 р.). Псевдонім — Peregrinus.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 3 травня 1858 року в с. Скоморохи, нині Бучацького району Тернопільської області, Україна (тоді Королівство Галичини і Володимирії, Австрійська імперія).

Навчався у Краківському університеті (18761880, спочатку правничі науки, які невдовзі їх покинув на користь вивчення філології, в основному германістики і романістики). На подальше навчання виїхав до Вроцлавського університету (1880—1882), а далі Мюнхенського університету (1884—1986), де працював під керівництвом Карла Вейнхольда, Конрада Гоффмана і Міхаеля Бернайса. Для докторської дисертації була запропонована тема дослідження: «Die Entstehung des Schillerschen Demetrius».

Вразливий до краси мистецтва, він познайомився за кордоном з його художніми пам'ятками і зайнявся музикою Вагнера, а в основному його теорією музичної драми. Свою знайомість з літературою і поезією поглибив філософією і естетикою поезії, після чого перекинувся на поле досліджень художніх мистецтв. Саме цей шлях навчання і різноманітність захоплень створив для нього широку базу для артистичного суду в оцінці явищ мистецтва.

У 1885 р. видав в «Pamiętniku Akademji Umiejętności» дослідження: «Про середньовічні джерела до різьблень, що знаходяться на шкатулці із слонової кістки в Скарбниці катедри на Вавелі». У 1885 році став членом комісії історії мистецтва Академії знань.

Коли в 1892 році у Львівському університеті було утворено кафедру історії мистецтва, очолив її в 1893 році як понадштатний професор.

В той же час він став реставратором пам'ятників середньовічного та сучасного мистецтв, в 1897 р. членом-кореспондентом Академії Знань, у 1898 р. звичайним професором. Організував при своїй кафедрі Інститут Історії Мистецтва, який забезпечував протягом багатьох років багатим науковим апаратом, фаховою бібліотекою, репродукціями, фотографіями і діапозитивами.

Працював керівником кафедри історії новітнього мистецтва Львівського університету (18931922) і директором Інституту історії мистецтва (18941922).

Співзасновник наукового товариства у Львові (1920 року), заснував в ньому секцію історії мистецтва (1922 рік).[1] Досліджував питання теорії мистецтва, а також історію польської літератури та мистецтва, зокрема епохи ренесансу і модернізму. Був членом журі конкурсів на проект костелу святої Єлизавети у Львові (1903)[2], на проект пам'ятника Анджею Потоцькому у Львові (1910)[3], нової будівлі Львівського університету (1913).[4]

Особливо цікавився архітектурою західноукраїнських вірменів, зокрема, в Станіславові, Снятині, Тисмениці, Кутах (тепер Івано-Франківська область).

Припускав, що Станіслав Строїнський міг бути автором розписів домініканського костелу в містечку Золотий Потік.[5]

ТвориРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Helena d'Abancourt. Antoniewicz Jan Bołoz (1858—1922)… — S. 138.
  2. Kościoł św. Elżbiety // Słowo Polskie. — 18 marca 1903. — № 129. — S. 1.
  3. Rozstrzygnięcie konkursu ścisłego na projekt pomnika Andrzeja Potockiego we Lwowie // Architekt. — 1910. — № 6—7—8. — S. 126.
  4. Konkurs na budowę nowego gmachu uniwersyteckiego we Lwowie // Architekt. — 1912. — № 11—12. — S. 134; Rozstrzygnięcie konkursu na gmach uniwersytetu we Lwowie (wyciąg z protokołu) // Architekt. — 1913. — № 5—6. — S. 69.
  5. Zaucha Tomasz. Kościół parafialny p.w. Narodzenia Najśw. Panny Marii i Św. Szczepana pirwszego męczenika w Potoku Złotym // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — Cz. I. — tom 18. — 386 s. — 509 il. — S. 212. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати