Відкрити головне меню

«Анна на шиї» (рос. Анна на шее) — оповідання А. П. Чехова, вперше опубліковане у 1895 році.

Анна на шиї (оповідання)
Анна на шиї
Жанр оповідання
Автор Антон Павлович Чехов
Мова російська
Написано 1895
Опубліковано 1895

Зміст

СюжетРедагувати

У своїх записках Чехов описав сюжет оповідання «Анна на шиї», тоді ще не написаного: «Бідна дівчина, гімназистка, має 5 братів, виходить за багатого чиновника, який дорікає їй кожним шматком хліба, вимагає послуху, подяки, знущається над її ріднею. „Кожна людина повинна мати свої обов'язки“. Вона все терпить і боїться суперечити, щоб не впасти в колишню бідність. Начальник запрошує її на бал. На балу вона викликає фурор. Поважний чоловік закохується в неї, робить коханкою (вона забезпечена і тепер). Коли вона побачила, що начальство підлещується, що чоловікові вона потрібна, то вже говорить до нього з презирством: — Ідіть ви геть, дурню!» Закінчення оповідання аналогічне, за винятком того, що Анна там набагато старша і має двох братів.

Сама назва оповідання двозначна. Вона пов'язана з орденом Святої Анни і способом його носіння. Чоловік Анни, Модест Олексійович, отримує за сюжетом другу ступінь нагороди, хрест, який потрібно носити на шиї[1].

Історія публікаціїРедагувати

15 жовтня 1895 року Чехов послав текст оповідання Василю Соболевському, редактору видання «Російські Відомості». Твір було опубліковано у випуску № 292 від 22 жовтня 1895 року.

В оновленій версії (зокрема, він був поділений на дві глави з додаванням численних подробиць, які надали більшу виразність характеру героїні) розповідь була вміщена в дев'ятий том зібрання творів А. П. Чехова, опублікована видавцем Адольфом Марксом у 1899—1901[2]. У своїй остаточній версії, остання частина оповідання написана виключно від імені головної героїні, яка стала більш життєрадісною, самовдоволеною і віддаленою від своєї сім'ї. Численні деталі сатиричного характеру були додані до опису Модеста Олексійовича.

Відгуки критиківРедагувати

Письменник і критик Юрій Говоруха-Отрок у своїй статті, написанній у жовтні 1895 року, порівнює розповідь Чехова зі схожими сюжетами О. М. Островського, підсумовуючи, що в той час коли останній прагне надати сюжету характер драми і трагедії, Чехов задовольняється комічним підходом, який він розробив у своїх попередніх творах[3].

У 1904 році критик Юрій Дягілєв (писав під псевдонімом Ю. Череда), аналізуючи розповіді «Анна на шиї» і «Дім з мезоніном», дійшов висновку, що Чехова і Достоєвського потрібно вважати співцями «міщанського щастя»[4].

Цікаві фактиРедагувати

За оповіданням А. П. Чехова «Анна на шиї» у 1954 році в СРСР був знятий фільм «Анна на шиї». Фільм подивилося 31,9 млн глядачів. У 1957 році на Міжнародному кінофестивалі в Італії фільм був удостоєний «Золотої оливкової гілки».

ДжерелаРедагувати

  • Чехов А. П. Анна на шее // Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем: В 30 т. Сочинения: В 18 т. / АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. — М.: Наука, 1974—1982.

ПриміткиРедагувати

  1. А. Лобачевський. Памятная книжка о ношении орденов, медалей и других знаков отличия. СПб., 1886.
  2. Родионова, В. М. Комментарии к рассказу «Анна на шее».
  3. «Бідна наречена». Із приводу розповіді А. П. Чехова «Анна на шиї». — «Московські відомості», 1895, № 295, 26 жовтня.
  4. «Про вульгарності». — «Новий шлях», 1904, квітень