Анджей Кшицький
Анджей Кшицький (пол. Andrzej Krzycki, 7 липня 1482 — 10 травня 1537) — католицький релігійний і державний діяч Королівства Польського, польсько-латинський поет.
Анджей Кшицький | |
---|---|
пол. Andrzej Krzycki | |
Народився | 7 липня 1482 Кжицько |
Помер | 10 травня 1537 (54 роки) Скерневиці |
Поховання | Базиліка Небовзяття Пресвятої Діви Марії (Гнєзно) |
Підданство | Корольство Польща |
Діяльність | політик, поет |
Alma mater | Болонський університет |
Знання мов | латина і польська |
Посада | Roman Catholic Archbishop of Gnieznod, Королівський секретар, Roman Catholic Bishop of Przemyśld, Bishop of the Roman Catholic Diocese of Płockd і Примас Польщі |
Конфесія | католицтво |
Рід | Кшицькі |
Життєпис
ред.Походив зі шляхетського роду Кшицьких гербу Котвич, народився в родинному маєтку.
За допомогою свого вуя Пйотра Томіцького — краківського єпископа РКЦ — здобув освіту в Болонському університеті, де був учнем Філіпа Бероальдо Старшого та Кодра Урція. Повернувся до Польщі у 1501 році. Завдяки протекції вуя прийняв сан ксьондза, став працювавти в церковній ієрархії.
У 1512 році призначений секретарем польської королеви Барбари Запольї. У 1515 році став секретарем короля Сигізмунда I Старого. Після цього обіймав посаду єпископа РКЦ Перемишля до 1527 року, у 1527—1535 роках був єпископом Плоцьким. Слідом за цим обраний архієпископом Ґнєзна й примасом Польщі. Свою діяльність спрямовував на поширення ідей гуманізму в Королівстві. Його вважають одним з найбільших гуманістів свого часу.
Раптово помер у 1537 році. В останні роки життя взяв під своє заступництво сина простого селянина Клеменса Яніцького.
Творчість
ред.Автор численних полемічних творів, спрямованих проти Реформації. Найвідомишим є «Панегірик Лютеру», де у сатиричній формі висміював догмати лютеранства. У трактатх «De Ratione ET Sacrificio Missae» і «De aflictione Ecclesiae» захищав католицизм.
Уславився своїми епіграмами, в яких висміював королеву Бону Сфорцу, своїх колег-єпископів. У 1522 році з'явилася латинська поема Кшицького «Скарги Релігії та Речі Посполитої». У ній алегоричні персонажі таврують політичних крикунів, потопаючих у розкоші багатіїв, нерішучих сенаторів і проповідників «єретичних навчань». Всі надії автор покладає на короля, який один може врятувати Польщу від загибелі.
Джерела
ред.- Bibliografia Literatury Polskiej — Nowy Korbut, t. 2 Piśmiennictwo Staropolskie, Państwowy Instytut Wydawniczy, Warszawa 1964, s. 424—428
Це незавершена стаття про особу Польщі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |