Анджей Кміциць

вигаданий персонаж

Анджей Кміциць - вигаданий персонаж, головний герой роману Потоп Генрика Сенкевича. Він також тимчасово з’являється в наступній частині Трилогії ( Пан Володийовський).

Як прапорщик Оршанський був характерним представником тогочасного литовського дворянства, відомим своїми військовими подвигами, нащадком колись могутнього, але розореного Московією дворянського роду із Смоленщини.

Кміціць є літературним прикладом високого патріотизму й лицарської доблесті, антиподом Кміціця виступає старий шляхтич Заглоба — базіка, хвалько, п'яниця, боягуз і брехун. Заглоба фактично є типовим представником польської шляхти XVII століття [1]. Ще гострішим антиподом Кміціця виступає "головний зрадник" польської історії Януш Радзивілл. При цьому в романі є і мало помітні, але важливі "помічники" головного героя, як наприклад "Бутрим".

Історія персонажа ред.

На початку «Потопу», коли він приїжджає до Водоктів, де живе "Олександра Біллевич", з якою він має одружитися згідно із заповітом Іракліуша Біллевича, він постає бешкетником і вояком. Тоді він служить у князя Януша Радзивіла, про зрадливі наміри якого дізнається лише в розмові з князем Богуславом. Кміціц, побачивши зраду обох Радзивіллів, перейшов на бік конфедератів і Яна Казимира. Захищаючи батьківщину, він взяв прізвище Бабинич від містечка Бабиничі, що знаходилося в його маєтку, оскільки його власне ім'я було зазначене як зрадник. Брав участь в обороні Ясногірського монастиря, де підірвав найбільшу шведську колумбіаду (колубрину). Потім він пішов у Сілезію до короля, де під час його повернення в країну врятував Яна Казимира. Брав участь у "Битві під Простками", командуючи кримськими татарами, які підтримували поляків.

Походження персонажа ред.

Прототипом цього персонажа мав стати литовський полковник "Самуель Кмічіц". Однак справжній літературний прототип персонажа Кміціца та його «компанії» створив Юзеф Ігнацій Крашевський у романі «Szaławiła» (1870) в особі відомого авантюриста Збіслава Вержховського та його супутників. Один із них – найближчий друг, Ян Жубр, нагадує персонажа Яромира Кокосинського своїми істотними рисами, а їхній п’яний бенкет у Журові – це ідея, наслідована в «Потопі», Сенкевича з гуляння у Любіча. Ці запозичення помітив уже професор Вінцентій Данек[2].

Кіно і музика ред.

Примітки ред.