Анджей Кшицький (пол. Andrzej Krzycki, 7 липня 1482 — 10 травня 1537) — католицький релігійний і державний діяч Королівства Польського, польсько-латинський поет.

Анджей Кшицький
пол. Andrzej Krzycki
Народився7 липня 1482(1482-07-07)
Кжицько
Помер10 травня 1537(1537-05-10) (54 роки)
Скерневиці
ПохованняБазиліка Небовзяття Пресвятої Діви Марії (Гнєзно)
ПідданствоКорольство Польща
Діяльністьполітик, поет
Alma materБолонський університет
Знання мовлатина і польська
ПосадаRoman Catholic Archbishop of Gnieznod, Королівський секретар, Roman Catholic Bishop of Przemyśld, Bishop of the Roman Catholic Diocese of Płockd і Примас Польщі
Конфесіякатолицтво
РідКшицькі
Герб
Герб

Життєпис

ред.

Походив зі шляхетського роду Кшицьких гербу Котвич, народився в родинному маєтку.

За допомогою свого вуя Пйотра Томіцького — краківського єпископа РКЦ — здобув освіту в Болонському університеті, де був учнем Філіпа Бероальдо Старшого та Кодра Урція. Повернувся до Польщі у 1501 році. Завдяки протекції вуя прийняв сан ксьондза, став працювавти в церковній ієрархії.

У 1512 році призначений секретарем польської королеви Барбари Запольї. У 1515 році став секретарем короля Сигізмунда I Старого. Після цього обіймав посаду єпископа РКЦ Перемишля до 1527 року, у 1527—1535 роках був єпископом Плоцьким. Слідом за цим обраний архієпископом Ґнєзна й примасом Польщі. Свою діяльність спрямовував на поширення ідей гуманізму в Королівстві. Його вважають одним з найбільших гуманістів свого часу.

Раптово помер у 1537 році. В останні роки життя взяв під своє заступництво сина простого селянина Клеменса Яніцького.

Творчість

ред.

Автор численних полемічних творів, спрямованих проти Реформації. Найвідомишим є «Панегірик Лютеру», де у сатиричній формі висміював догмати лютеранства. У трактатх «De Ratione ET Sacrificio Missae» і «De aflictione Ecclesiae» захищав католицизм.

Уславився своїми епіграмами, в яких висміював королеву Бону Сфорцу, своїх колег-єпископів. У 1522 році з'явилася латинська поема Кшицького «Скарги Релігії та Речі Посполитої». У ній алегоричні персонажі таврують політичних крикунів, потопаючих у розкоші багатіїв, нерішучих сенаторів і проповідників «єретичних навчань». Всі надії автор покладає на короля, який один може врятувати Польщу від загибелі.

Джерела

ред.
  • Bibliografia Literatury Polskiej — Nowy Korbut, t. 2 Piśmiennictwo Staropolskie, Państwowy Instytut Wydawniczy, Warszawa 1964, s. 424—428