Відкрити головне меню

Аналепсис (грец. ανάληψις — відновлення) — форма розповіді, коли наратор повертається назад, у минуле, яке стосується «теперішнього» моменту[1]; відновлення однієї чи кількох подій, що трапилися раніше «теперішнього» моменту. Частковими синонімами до терміна є ретроспекція, зворотний кадр; одне з понять наратології.

В українській літературі на аналепсиси в різних текстових модифікаціях багата мала проза Ольги Кобилянської. Наприклад, у новелі «Аристократка» аналепсис виконує роль смислотворчого стрижня всього викладу: центральна дійова особа зображена через спогад, через деталізацію найбільш яскравих епізодів минулого, а вся значеннєва вага викладу сфокусована в погляді онука на окремі події молодості та зрілості померлої бабусі:

« А вона поплескала його по голові і, усміхаючись, сказала: «Вгадай!» — Відтак він додумався до того. О, він додержить свою обіцянку. Вона станеться правдою. Такою правдою, як було правдою те, що подивляв її, що боролася до послідніх сил з суворістю життя, що був її внуком — і був сином пригнобленої нації[2] »

Також аналептичні фігури зустрічаються в оповіданнях Михайла Коцюбинського («Дорогою ціною»), Олександра Кониського («Півнів празник»), Панаса Мирного («Казка про Правду та Кривду», «Морозенко»), Марка Черемшини («Раз мати родила») та інших.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Ткачук О. Наратологічний словник. — Тернопіль, 2002
  • Женетт Ж. Повествовательный дискурс // Фигуры: В 2 т. — М., 1998. — Т. 2. — С. 60–281.

ПриміткиРедагувати

  1. Мацевко-Бекерська Л. Своєрідність наративної історії в українській малій прозі кінця ХІХ — початку ХХ століть / Л. Мацевко-Бекерська // Слово і Час. — 2009. — № 2. — С. 67–74
  2. Кобилянська О. Твори: У 2 т. (Т. 1.) – К., 1983. — С. 332