Амфілохій (Леонтович)

Єпископ Амфілохій Леонтович (нар. 1729(1729), Говтва — пом. 1798) — український релігійний діяч доби Гетьманщини, архімандрит Київського Межигірського та Пустинно-Миколаївського монастирів. Єпископ Відомства православного сповідання Російської імперії, єпископ Переяславський і Бориспільський. Вікарій Київської митрополії.

Амфілохій
Народився 1729
Помер 1798
Діяльність священник
Alma mater Києво-Могилянська академія (1659—1817)
Посада Єпископ
Конфесія православ'я

БіографіяРедагувати

Син сотника Говтвянської сотні. Навчався в Києво-Могилянській академії, по закінченні якої працював у Миргородській полковій та генеральній військовій канцеляріях.

У 17-річному віці таємно втік із дому й подався до Києва, щоб розпочати чернече життя.

1750 став ченцем Київського Михайлівського монастиря, звідти переведений до Троїце-Сергієвої лаври, а згодом відправлений на Московщину — до Тверського архієрейського дому різничим. 1761 призначений скарбником Троїцької лаври. В 1769 повернувся в Україну і призначений ігуменом Київського Кирилівського монастиря, звідти переведений до Полтавського Хрестоздвиженського монастиря.

З відкриттям Слов'янської єпархії (1776) і призначенням до Полтави нової адміністрації знову переведений на чужину до Ростовського Спасо-Яковлівського монастиря з уведенням у сан архімандрита. З 1787 знову повертається і отримує посаду настоятеля Києво-Межигірського і Пустинно-Миколаївського монастирів.

27 червня 1795 хіротонізований на єпископа Переяславського і Бориспільського, вікарія Київської митрополії. За Амфілохія всі лівобережні церкви Київської єпархії перейшли під управління Переяславського єпископа із заснуванням при ньому особливої консисторії. Таким чином, Переяславська єпархія досягла того становища, в якому перебувала усе ХІХ століття. Заповів Переяславу 6500 рублів на вічні часи з тим, щоб відсотки з капіталу розподілялися між вдовами й сиротами міських священнослужителів, бідними вихованцями семінарії та йшли на сплату міських повинностей.

ЛітератураРедагувати

  • Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12. Релігія і Церква.— Полтава: «Полтавський літератор», 2009;
  • Іменний Звід…, 2005. — С. 26-27;
  • ВПЄ. — 2007. — № 1 (61). — Січ.