Акцентуації характеру
Акцентуа́ція (від лат. accentus — наголос), акцентуа́ція хара́ктеру, акцентуа́ція особи́стості — особливість характеру (в інших джерелах — особистості) людини, що знаходиться в межах клінічної норми, при якій окремі його риси надмірно посилені, унаслідок чого виявляється вибіркова уразливість стосовно одних психогенних впливів при збереженні стійкості, адаптованості до інших. (Z73).
Історія поняття ред.
Термін «акцентуація» в 1968 році ввів німецький психіатр Карл Леонгард, який вживав його у словосполученнях «акцентуйована особистість» і «акцентуйована риса особистості». Він описує акцентуації як надмірно посилені індивідуальні риси особистості, які мають тенденцією до переходу в патологічний стан в несприятливих умовах. Леонгард характеризує акцентуації як «відхилення від норми», але зауважує, що на його думку «населення Берліна — це на 50 % акцентуйовані особистості і на 50 % — стандартний тип людей». Він розробив також свою класифікацію акцентуацій, в якій можна бачити значний вплив психоаналітичних уявлень про типологію психічних розладів[1].
У 1977 році Андрій Євгенович Личко[ru] на основі робіт Леонгарда та класифікації психопатій Петра Борисовича Ганнушкіна[ru] розвинув концепцію і почав використовувати словосполучення «акцентуація характеру», вважаючи особистість надто комплексним поняттям для акцентуацій. Розроблена ним типологія має явну прив'язку до класифікації психопатій і, крім того, призначена тільки для підліткового віку[2].
У цей час, з переходом української психіатрії на МКХ-10, класифікація психопатій Ганнушкина морально застаріла, і акцентуації, для зручності роботи, часто класифікуються, виходячи з міжнародної типології розладів особистості, або з психоаналітичних типологій особистісних розладів, хоча такий підхід і не є строгим або визнаним науковим співтовариством.
Сутність і межі поняття ред.
Поняття «акцентуація» близьке до поняття «розлад особистості». Основною відмінністю є те, що три основні характеристики розладу особистості (вплив на всі сфери життя людини, стабільність у часі, соціальна дезадаптація) ніколи не присутні в акцентуації одночасно:
- Акцентуйована людина може специфічно реагувати на специфічні психогенні впливи, але тільки на них, у той час як людина з розладом особистості на будь-які психогенні впливи реагує відповідно до особливостей свого розладу (вплив на всі сфери життя);
- Акцентуації можуть найбільш яскраво проявлятися тільки протягом певного періоду життя людини (наприклад підліткового періоду) і зазвичай згладжуються з часом, в той час як для розладів особистості характерна поява на ранніх періодах життя і стабільність чи посилення проявів протягом життя (стабільність у часі);
- Акцентуації можуть не призводити до соціальної дезадаптації взагалі або приводити до неї лише на нетривалий час, в той же час, розлади особистості заважають такої адаптації постійно (соціальна дезадаптація).
Хоча спеціально це звичайно не підкреслюється, можна бачити, що поняття «акцентуація» визначається через поняття «розлад особистості» («психопатія»), і вдруге по відношенню до нього. З тверджень Личко про відмінності акцентуацій від розладів особистості можна зробити висновок, що в усьому іншому вони схожі[2].
А. Є. Личко розробляв свою концепцію і діагностичні методи виключно для роботи з підлітками, через що іноді можна зустріти твердження інших авторів, що поняття акцентуації застосовується лише до підліткового віку. Однак сам він ніде не обмежує область застосування цього поняття, і говорить тільки про області застосування своїх теоретичних і практичних розробок.
Ступені вираженості ред.
А. Є. Личко виділяє два ступені вираженості акцентуацій:
- Явна акцентуація — крайній варіант норми. Акцентуйовані риси характеру досить виражені протягом усього життя. Компенсації не відбувається навіть при відсутності психічних травм;
- Прихована акцентуація — звичайний варіант норми. Акцентуйовані риси характеру виявляються в основному при психічних травмах, але не призводять до хронічної дезадаптації[2].
Класифікація акцентуацій ред.
За час існування поняття «акцентуація» було розроблено декілька типологій акцентуйованих особистостей. Перша з них (1968 рік) належить автору концепції, Карлу Леонгарду. Наступна, отримавши більш широку популярність класифікація від 1977 року, була розроблена Андрієм Євгеновичем Личко.
Примітки ред.
- ↑ Карл Леонгард. Акцентуированные личности = Akzentuierte Persönlichkeiten. — Берлін, 1976. — 328 с. — ISBN 3-437-10447-0. Архівовано з джерела 28 листопада 2010
- ↑ а б в Личко Андрій Євгенович. Психопатии и акцентуации характера у подростков / Під ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. — Санкт-Петербург : Речь, 2009. — 256 с. — 1000 прим. — ISBN 978-5-9268-0828-6.
Див. також ред.
Посилання ред.
- Акцентуації характеру [Архівовано 26 грудня 2017 у Wayback Machine.] // ВУЕ