Адріан Боулт
Сер Адріан Боулт (англ. Adrian Cedrik Boult; 8 квітня 1889, Честер — 22 квітня 1983, Лондон) — британський диригент, автобіограф.
| Адріан Боулт | |
|---|---|
| англ. Adrian Boult | |
.jpg) | |
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | англ. Adrian Cedric Boult |
| Дата народження | 8 квітня 1889[1][2][…] |
| Місце народження | Честер, Чешир, Англія, Сполучене Королівство[4] |
| Дата смерті | 22 лютого 1983[4][2][…] (93 роки) |
| Місце смерті | Лондон, Велика Британія |
| Громадянство | Велика Британія |
| Віросповідання | баптизм |
| Професії | диригент, автобіограф |
| Освіта | Крайст Черч, Вестмінстерська школаd[6] і Лейпцизька вища школа музики й театру імені Фелікса Мендельсона |
| Вчителі | Артур Нікіш |
| Відомі учні | Patrick Hadleyd і Gordon Jacobd |
| Жанри | класична музика |
| Лейбли | Decca Records |
| Нагороди | |
| Батько | Cedric Randall Boultd[5] |
| Мати | Katherine Florence Barmand[5] |
 Файли у Вікісховищі | |
Біографія ред.
Закінчив Вестмінстерську школу і Крайст Черч. Підлітком бачив диригентське виконання Дебюссі, Нікіша, інших найбільших диригентів епохи. 1905 року познайомився з Елґаром. 1912 року продовжив музичну освіту в Лейпцизькій консерваторії у Регера і Нікіша. Дебютував як диригент 1914 року з оркестром Ліверпульського філармонічного товариства. Брав участь в Першій світовій війні. 1919 року працював з балетною трупою Дягілєва. У 1919—1930 викладав у Королівському коледжі музики. З 1924 — директор Бірмінгемського симфонічного оркестру, з 1930 — музичний директор Бі-бі-сі та керівник симфонічного оркестру Бі-бі-сі (пішов у відставку в 1949). У 1937 зведений у лицарське звання. У 1950—1957 — керівник Лондонського філармонічного оркестру.
1978 року відбувся останній публічний виступ і останній запис Боулта. Формально він пішов у відставку як диригент 1981 року.
Творчість ред.
Виконував музику європейських композиторів-романтиків, англійських композиторів XX ст. (Елґар, Воан-Вільямс, Голст, Блісс, Бріттен).
Книги ред.
Адріан Боулт — автор двох книг про диригентське мистецтво, автобіографічної книги (1973). Видано його листування з найбільшими музичними діячами епохи.
- Music and friends: seven decades of letters to Adrian Boult from Elgar, Vaughan Williams, Holst, Bruno Walter, Yehudi Menuhin and other friends (1979)
Визнання ред.
Орден Кавалерів Честі (1969). З 1986 один із залів Бірмінгемської консерваторії носить ім'я сера Адріана Боулта. Введений в Зал слави журналу Gramophone[7].
Примітки ред.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118856774 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Lundy D. R. The Peerage
- ↑ Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew — Oxford: OUP, 2004.
- ↑ Gramophone Hall of Fame (англ.). Gramophone. Архів оригіналу за 3 травня 2019. Процитовано 2 січня 2016.
Література ред.
- Walker M. Adrian Boult. London: Robson, 1983
- Kennedy M. Adrian Boult. London: Hamish Hamilton, 1987
Посилання ред.
- [1] [Архівовано 2 липня 2014 у Wayback Machine.](англ.)
- Біографія, дискографія[недоступне посилання](англ.)