У теорії ймовірностей та статистиці для заданого стохастичного процесу автоковаріа́ція (англ. autocovariance) — це функція, яка дає коваріацію цього процесу із самим собою в парах моментів часу. Автоковаріація процесу тісно пов'язана з його автокореляцією.

Автоковаріація стохастичних процесів ред.

Визначення ред.

За звичайного позначення   для оператора математичного сподівання, якщо стохастичний процес   має функцію середнього значення  , то автоковаріацію визначають як[1]:с. 162

 

 

 

 

 

(1)

де   та   — два моменти часу.

Визначення для слабко стаціонарного процесу ред.

Якщо   — слабко стаціонарний процес, то має місце наступне:[1]:с. 163

  для всіх  

і

  для всіх  

і

 

де   — запізнювання в часі (англ. time lag), або кількість часу, на яку було зміщено сигнал.

Таким чином, автоковаріаційна функція слабко стаціонарного процесу задається як[2]:с. 517

 

 

 

 

 

(2)

що рівнозначне

 .

Унормовування ред.

Поширеною практикою в деяких дисциплінах (наприклад, у статистиці та аналізі часових рядів) є унормовувати автоковаріаційну функцію, щоб отримувати залежний від часу коефіцієнт кореляції Пірсона. Проте в деяких інших дисциплінах (наприклад, в інженерії) унормовування зазвичай пропускають, а терміни «автокореляція» та «автоковаріація» використовують як взаємозамінні.

Визначення нормованої автокореляції стохастичного процесу:

 .

Якщо функція   однозначно визначена, її значення мусять лежати в діапазоні  , причому 1 вказує на ідеальну кореляцію, а −1 — на ідеальну антикореляцію[en].

Для слабко стаціонарного процесу визначення таке:

 .

де

 .

Властивості ред.

Властивість симетрії ред.

 [3]:с.169

відповідно, для слабко стаціонарного процесу:

 [3]:с.173

Лінійні фільтри ред.

Автоковаріацією процесу з лінійним фільтром  

 

є

 

Обчислення турбулентної дифузійності ред.

Автоковаріацію можливо використовувати для обчислення турбулентної дифузійності[en].[4] Турбулентність у потоці може спричинювати флуктуації швидкості в просторі й часі. Таким чином, ми можемо визначати турбулентність за допомогою статистики цих флуктуацій[джерело?].

Для визначання флуктуацій швидкості   використовують розклад Рейнольдса[en] (припустімо, що ми зараз працюємо з одновимірною задачею, й   — швидкість уздовж напрямку  ):

 

де   — істинна швидкість, а   — математичне сподівання швидкості[en]. Якщо ми оберемо правильне  , то всі стохастичні складові турбулентної швидкості буде включено до  . Щоби визначити  , необхідний набір вимірювань швидкості, зібраних із точок у просторі, моментів часу, або повторюваних експериментів.

Якщо ми припускаємо, що турбулентний потік   ( , а c — член концентрації) може бути викликано випадковим блуканням, то для вираження члену турбулентного потоку ми можемо використовувати закони дифузії Фіка:

 

Автоковаріація швидкості визначається як

  або  

де   — часове, а   — просторове відставання.

Турбулентну дифузійність   можливо обчислювати за допомогою наступних 3 методів:

  1. Якщо маємо дані про швидкість уздовж лагранжевої траєкторії:
     
  2. Якщо маємо дані про швидкість в одному нерухомому (ейлеровому) положенні[джерело?]:
     
  3. Якщо маємо інформацію про швидкість у двох нерухомих (ейлерових) положеннях[джерело?]:
     
    де   — відстань, розділена цими двома нерухомими положеннями.

Автоковаріація випадкових векторів ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. а б Hsu, Hwei (1997). Probability, random variables, and random processes. McGraw-Hill. ISBN 978-0-07-030644-8. (англ.)
  2. Lapidoth, Amos (2009). A Foundation in Digital Communication. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-19395-5. (англ.)
  3. а б Kun Il Park, Fundamentals of Probability and Stochastic Processes with Applications to Communications, Springer, 2018, 978-3-319-68074-3 (англ.)
  4. Taylor, G. I. (1 січня 1922). Diffusion by Continuous Movements (PDF). Proceedings of the London Mathematical Society (англ.). s2-20 (1): 196—212. doi:10.1112/plms/s2-20.1.196. ISSN 1460-244X. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2021. (англ.)

 

Література ред.