Відкрити головне меню

Історія села Горюхіна — незакінчена повість Олександра Сергійовича Пушкіна, написана під час «болдінської осені» 1830 року. Являє собою початок сільській хроніки, викладеної від імені власника Горюхіна — молодого поміщика Івана Петровича Бєлкіна.

Історія створенняРедагувати

Написано восени 1830 в Болдіні. На рукописі стоять дати 31 жовтня і 1 листопада.

«Історія села Горюхіна» являє собою один з рукописів, що залишилися від вигаданого Пушкіним автора — Івана Петровича Бєлкіна (1801—1828), власника села Горюхіна, який прожив в ньому майже все життя (з перервою на військову службу). У ранній версії життєпису Бєлкіна, написній ще в 1829 році, І. П. Бєлкін явно згадується як автор двох різних рукописів — циклу повістей («Повісті Бєлкіна») і історії власної вотчини.

У чернетках збереглися цифрові підрахунки для «Історії …», виходячи з площі села в 240 десятин. При цьому Пушкін ґрунтувався на даних Болдіна станом маєтку до V ревізії (1794).

За життя Пушкіна повість не друкувалася. Вперше надрукована (з пропусками і неправильною послідовністю частин) у «Современнику», т. VII, 1837 стор. 197—220

СюжетРедагувати

На початку автор (І. П. Бєлкін) викладає свою біографію, бажаючи показати, як він зважився написати історію рідної вотчини. Він підкреслює, що звання літератора здавалося йому завжди «завидним», проте він не міг і мріяти про це, не отримавши належної освіти. Автор народився і виріс в Горюхіно, потім поступив на службу в піхотний полк, однак після смерті батьків залишив службу і повернувся в село, вступивши у володіння маєтком. Він звернувся до письменництва і почав писати поему про Рюрика, проте незабаром відчув, що «не породжений поетом». Потім він записав кілька почутих раніше анекдотів, але нарешті вирішив спробувати себе в описі історії. Виявивши старовинні листки календаря з записками своїх предків, а також літопис місцевого дяка і інші документи, автор на їх основі склав історію Горюхіна, викладену так, як ніби мова йде про окрему країну.

Оповідання про село починається з опису його географії та клімату, зовнішності і характеру жителів села. (Село займає понад 240 десятин, а число жителів досягає 63 душ.) Відзначається схильність горюхінскіх мужиків до пияцтва і їх любов до віршів місцевого автора Архипа Лисого.

Подальший план повістіРедагувати

У розділі «Нечувані часи» йдеться про те, що в давнину село пережило «золотий вік» достатку, проте з часом збідніло. Воно управлялося старостою Трифоном, а власники села (Бєлкіни) не звертали на нього особливої ​​уваги. Проте одного разу все змінилося: через занепад в інших володіннях Бєлкіних вони прислали в Горюхіна прикажчика, який став більш ретельно збирати оброк з селян, що призвело до ще більшого їх зубожіння …