Іра́нська кри́за (також знана як Іра́но-Азербайджа́нська кри́за або Азербайджанська криза (перс. غائلهٔ آذربایجان, латиніз.Qā'ele-ye Āzarbāyejān)) — невдала спроба розширення радянської зони впливу на Іран наприкінці 1945 — у 1946 році.

Іранська криза, 1946
Курдсько-іранський конфлікт і Холодна війна
Південний Азербайджан після повернення до Ірану.
Південний Азербайджан після повернення до Ірану.
Південний Азербайджан після повернення до Ірану.
Дата: листопад 1945 — 15 грудня 1946
Місце: Іран, Мехабадська Республіка, Азербайджанська Народна Республіка
Результат: перемога Ірану
  • скасування Мехабадської Республіки
  • скасування Азербайджанської Народної Республіки
Сторони
Іран Іран Мехабадська Республіка[1]

Азербайджанська Народна Республіка
за підтримки:
СРСР СРСР

Командувачі
Іран Мохаммед Реза Пахлаві

Іран Алі Размара[1]

Казі Мухамед

Мустафа Барзані[1]
Ахмед Барзані
Джафар Пешеварі
Ахмед Кордари #


СРСР Салахаддин Кязимов[1]

Військові сили
12 750 Пешмерга піхоти та кавалерії[1]
  • Курдські племена[1]
Втрати
Невідомо

Сотні вбитих (Курдські міліціянти)[1]

Невідомо
Загалом: 2 000 вбитих
Військовий парад в Тегерані
на честь капітуляції Азербайджану, 15 грудня 1946

Після початку Другої світової війни шах Ірану Реза Шах Пахлаві оголосив про нейтралітет Ірану. Після нападу Німеччини на СРСР 25 серпня Червона армія з північного заходу та британські війська із заходу й півдня розпочали вторгнення в Іран. Радянсько-британська інтервенція призвела до ентронізації Мохаммеда Реза Пахлаві. У підписаному в січні 1942 року тристоронньому договорі Іран отримав гарантії суверенітету й територіальної цілісності та забезпечення виведення радянських та британських військ протягом 6 місяців після закінчення війни. У вересні 1943 р. Іран оголосив війну Німеччині.

Після закінчення війни в 1945 році британські війська були виведені з Ірану, але СРСР не квапився. Сталін намагався отримати концесії для Радянського Союзу за для видобутку нафти в п'яти північних провінціях Ірану. Водночас СРСР намагався створити політичну базу в Ірані, співпрацюючи з лівими групами та Firqah-i Dimukrat, або Демократична партія Іранського Азербайджану. У грудні 1945 року за підтримки Радянського Союзу ліві активісти оголосили про створення маріонеткової сепаратистської автономної республіки Азербайджан, а 22 січня 1946 року незалежної Республіки Курдистан.

США і Велика Британія домоглися підпису Сталіна, 26 березня 1946 р., за яким радянські війська остаточно залишили Іран. Прорадянські політики були видалені з уряду, іранський парламент відхилив законопроєкт надання нафтових концесій Радянському Союзу, сепаратистські азербайджанські й курдські республіки були захоплені іранськими військовими.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. а б в г д е ж Michael G. Lortz. (Chapter 1, Introduction). The Kurdish Warrior Tradition and the Importance of the Peshmerga. pp.27-29. [1] [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (англ.)

Бібліографія

ред.
  • André Fontaine, La guerre froide 1917—1991, Editions de la Martinière, 2004, ISBN 2-84675-139-0 (фр.)
  • George Lenczowski, «The Communist Movement in Iran», Middle East Journal, no. 1 (January 1947) pp. 29–45(англ.)
  • Archie Roosevelt, Jr., «The Kurdish Republic of Mahabad», Middle East Journal, no. 1 (July 1947), pp. 247–69(англ.)
  • William Linn Westermann: «Kurdish Independence and Russian Expansion», Foreign Affairs, Vol. 24, 1945—1946, pp. 675–686(англ.)
  • George Lenczowski, Russia and the West in Iran (1949)(англ.)

Посилання

ред.