Вікіпедія

Інтелектуальна мужність

Інтелектуальна мужність (сміливість) — філософське поняття інтелектуальних чеснот, які випливають з доксастичної логіки людини.[1]

Відрізняючись від фізичної сміливості[1], стосується когнітивних ризиків, тісно пов'язаних із особистісними рисами та силою волі людини — якість розуму[2][3]. Включає в себе: інтелектуальну скромність, інтелектуальну відповідальність, інтелектуальну чесність, інтелектуальну наполегливість, інтелектуальну емпатію та інтелектуальну справедливість[4].

За визначеннями, інтелектуальна мужність присутня кожній людині[1] і часто залежить від контексту та/або ситуації[5]. Класичні грецькі філософи, такі як Сократ, Платон і Арістотель, вивчаючи це питання, звертали увагу на важливість цієї чесноти, щоб зрозуміти й усвідомити вплив інтелектуальної мужності на людський розум[6][7].

Розвинулися різні інтерпретації інтелектуальної мужності, що значною мірою вплинуло на праці філософів доби Середньовіччя та Нового часу, зміни в культурі та зрушення в соціальних нормах[5].

Протилежність досягненню інтелектуальної мужності називається інтелектуальною зарозумілістю.[8] 

Визначення ред.

Інтелектуальна мужність узгоджує дії людини з її раціональними переконаннями.[2] Щодня багато емоцій, таких як страх і бажання, впливають на прийняття рішень.[9] Ступінь, до якого людина здатна контролювати або піддаватися таким емоціям, визначає силу її інтелектуальної мужності.[2]

Коротке тлумачення інтелектуальної мужності таке:

Інтелектуальну сміливість можна визначити як усвідомлення необхідності зіткнутися з ідеями, переконаннями або точками зору, щодо яких у людини є сильні негативні емоції, і до яких вона не приділяла серйозної уваги, і справедливо розглядати їх. Інтелектуальна мужність пов'язана з визнанням того, що ідеї, які суспільство вважає небезпечними або абсурдними, інколи є раціонально виправданими (повністю або частково). Висновки та переконання, прищеплені людям, іноді хибні або вводять в оману. Щоб визначити для себе, що має сенс, людина не повинна пасивно і некритично сприймати те, чому навчилася. Інтелектуальна мужність вступає в дію тут, тому що є частка правди в деяких ідеях, які вважаються небезпечними та абсурдними, і викривлення або хибність у деяких ідеях, яких твердо дотримуються соціальні групи, до яких ми належимо. Людям потрібна мужність, щоб бути справедливими мислителями в цих обставинах. Покарання за невідповідність можуть бути суворими.

Існує багато інших трактувань інтелектуальної мужності[10].

Поширене тлумачення полягає в тому, щоб концептуалізувати інтелектуальну мужність як складову видів мужності, разом із соціальною мужністю, фізичною мужністю[11], моральною мужністю та філософською мужністю[2].

Інтелектуальна мужність — це «сила характеру»[1] разом з іншими аспектами особистості, такими як власна допитливість та відкритість.[1]

Розвиток інтелектуальної мужності є ітеративним, випливаючи з постійного впливу соціального оточення та середовища[5]. Це допомагає пояснити різний ступінь інтелектуальної мужності в кожної людини[12].

Прояви ред.

Чесноти були темою дослідження у філософії з давніх часів.[13] Зокрема, Арістотель розглядав інтелектуальні чесноти як окрему категорію в «Нікомаховій етиці».[14]

Такі релігії, як буддизм, мають власний погляд на конкретні чесноти та на те, що класифікується як чеснота.[13]

Мужність не завжди має форму в своїй фізичній та звичайній конотації, але також у своїй когнітивній формі, будучи атрибутом, яким можна володіти як «мужній мислитель»[15]. Інтелектуальна сміливість також широко використовується для опису політичних ситуацій, наприклад якості людини, яка зберігає розумну позицію навіть в умовах політичного тиску[15]. Демонстрація інтелектуальної мужності в цьому сенсі іноді може цінуватися в лідерів держав[15].

Інтелектуальна мужність вступає в дію також у більш звичайних обставинах, коли людині потрібно використати чисте міркування, щоб здійснити альтернативний вибір[16][15], для яких є конкуруючі етичні, логічні, розумові та корисливі аргументи на її користь[16][1].

Інтелектуальна мужність людини залежить серед іншого й від її самовпевненості.[17]

Вчення інтелектуальної мужності ред.

Інтелектуальна мужність є недооціненим елементом особистісного зростання. Багато філософів визначили потребу в навчанні однією з інтелектуальних чеснот, таких як інтелектуальна мужність, як частину гуманітарної освіти.

Інтелектуальна мужність заохочує людину до навчання протягом усього життя.[4] Проте навчання в дитинстві не наділяє учнів інтелектуальними чеснотами.[8] Учні можуть досягти високих успіхів у закладах загальної освіти, ретельно запам'ятовуючи та конспектуючи, не навчаючись добре міркувати.[3] С. Нордбі заохочує інтегрувати навчання інтелектуальній мужності до освітнього процесу загальноосвітніх шкіл — «якщо це робиться з паритетом, це може не дати дисциплінам стати замкнутими та зменшити кількість ехо-камер в академічному середовищі».[18]

Інтелектуальна мужність — це риса «дисциплінованого розуму», яка також демонструє інтелектуальну чесність, інтелектуальну скромність, інтелектуальне почуття справедливості, інтелектуальну наполегливість, інтелектуальну справедливість, інтелектуальну емпатію та інтелектуальну автономію[3]. Людина з цією сукупністю рис досягне вищих критичних навичок, вищої якості мислення та вищого порядку мислення[3].

Протилежністю інтелектуальної мужності є інтелектуальна зарозумілість. Воно може виникнути через сприйняття «поверхнево засвоєного вмісту», такого як той, виникає внаслідок «неглибокого охоплення» матеріалу.[8] Це перешкоджає відкритим поглядам на нові та нетрадиційні проблеми, а також перешкоджає готовності ризикувати в нових починаннях. Це заохочує здобувача освіти залишатися в межах норм і мереж безпеки, залишаючи дуже мало місця для власного інтелектуального зростання.[8]

 
Арістотель, автор Евдемової етики

Інтелектуальна мужність у грецькій філософії ред.

Такі філософи, як Арістотель, Платон та Сократ, опосередковано вивчали інтелектуальну мужність через свої дискусії про інтелектуальні чесноти.[1]

Арістотель досліджував такі чесноти, як інтелектуальна мужність, у своїх Евдеміївській етиці та Нікомаховій етиці.[19] Зокрема, цей вчений визначає інтелектуальну мужність як чесноту, що займає так звану золоту середину між боягузтвом та нерозсудливістю.[20]

Хоча спочатку обговорюючи фізичну та буквальну концепцію мужності, Арістотель не виключає її наявність у складі інших можливих почуттів. Він обговорює моральні та інтелектуальні чесноти окремо[6] в гармонії з його твердженням, що свідомі людські дії є результатом поєднання бажання (на яке впливають моральні чесноти) з розумом (на який впливають інтелектуальні чесноти).[21] Акт демонстрації інтелектуальної мужності в цьому сенсі означав прийняття раціональних рішень в умовах небезпеки, який спокушає змінити свою думку. Така мужність — дороге задоволення, що вимагає значних розумових зусиль[15].

 
Давньогрецькі філософи Платон та Арістотель дискутують про інтелектуальні чесноти

Платон також багато уваги приділяв дослідженню такої чесноти, як мужність, визначаючи серед інших, й інтелектуальну мужність[7]. Платон порівнював брак інтелектуальної мужності зі «слабкістю волі».[7]

До Сократа в Стародавній Греції існували переважно дві загальноприйняті інтерпретації мужності:[22] Перша — героїчна мужність, «найвидатнішими літературними представниками» якої були античні герої, такі як Ахілл, Діомед та Гектор.[22] Друга визначала мужність як «готовність громадянина-солдата битися в бойовій лінії».[23]

В добу античності мужність визначали виключно в термінах фізичної мужності; введення інтелектуальної мужності прийшло набагато пізніше, де воно використовувалося для опису думок воїнів.[22]

Роль у математичній творчості ред.

Інтелектуальна мужність у сфері математики передбачає вивчення рівня співвідношення між інтелектуальною мужністю людини та її математичною творчістю.[11]

Академічні привілеї — не єдиний фактор, який впливає на розум математично талановитих здобувачів освіти.[11] Це досягається в процесі освітньої діяльності[24].

Хоча такі особисті риси, як допитливість, пристрасть і прагнення, широко обговорювалися як додаткові сприяючі фактори[25], інтелектуальна мужність також відіграє вирішальну роль для успіху розвитку здобувачів освіти, що професійно вивчають математику.[24]

З цієї точки зору інтелектуальна мужнсть має чотири ключові чинники: наполегливість, впевненість у собі, проникливість та мотивацію.[26]

Якщо ці рушії співіснують разом, інтелектуальна мужність вступає у своєрідну гру, коли людина переживає ситуацію, ризикуючи через невизначеність мети.[11] Це означає взяти на себе ризик і витратити значний час і ресурси на те, що може ні до чого не призвести.[25]

Усвідомлення того, що ці вкладені зусилля можуть окупитися, а можуть і ні,[24] і погодитися з тим, що їхні зусилля можуть залишитися марними, математики описують як стрибок з інтелектуальною мужністю.[11]

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е ж Baehr, Jason (30 червня 2011). Intellectual Courage. The Inquiring Mind: On Intellectual Virtues and Virtue Epistemology (амер.). Oxford University Press. с. 163—190. doi:10.1093/acprof:oso/9780199604074.001.0001. ISBN 978-0-19-172930-0.
  2. ↑ а б в г Brady, Michael S. (22 лютого 2018). Moral and Intellectual Virtues. У Snow, Nancy E (ред.). The Oxford Handbook of Virtue (англ.). с. 783—799. doi:10.1093/oxfordhb/9780199385195.013.8. ISBN 978-0-19-938519-5.
  3. ↑ а б в г Elder, Linda; Paul, Richard. Becoming a Fairminded Thinker. Critical Thinking: Tools for Taking Charge of Your Professional and Personal Life (англ.) (вид. Second). Pearson. ISBN 9780133115703.
  4. ↑ а б Baehr, Jason (2013). Educating for Intellectual Virtues: From Theory to Practice. Journal of Philosophy of Education (англ.). 47 (2): 248—262. doi:10.1111/1467-9752.12023. ISSN 1467-9752.
  5. ↑ а б в Ritchhart, R. (2002). Intellectual character: What it is, why it matters, and how to get it. John Wiley & Sons.
  6. ↑ а б Aristotle. Nicomachean Ethics.
  7. ↑ а б в Devereux, Daniel (1977). Courage and Wisdom in Plato's Laches. Journal of the History of Philosophy (англ.). 15 (2): 129—141. doi:10.1353/hph.2008.0611. ISSN 1538-4586.
  8. ↑ а б в г Axtell, Guy, ред. (2000). Knowledge, Belief, and Character: Readings in Virtue Epistemology (англ.). Rowman & Littlefield. ISBN 978-0-8476-9653-6.
  9. ↑ Anderson, Christopher J. (2003). The psychology of doing nothing: Forms of decision avoidance result from reason and emotion. Psychological Bulletin (англ.). 129 (1): 139—167. CiteSeerX 10.1.1.834.9208. doi:10.1037/0033-2909.129.1.139. ISSN 1939-1455. PMID 12555797.
  10. ↑ Zavaliy, Andrei G.; Aristidou, Michael (3 квітня 2014). Courage: A Modern Look at an Ancient Virtue. Journal of Military Ethics. 13 (2): 174—189. doi:10.1080/15027570.2014.943037. ISSN 1502-7570.
  11. ↑ а б в г д Movshovitz-Hadar, Nitsa; Kleiner, Israel (2009). Intellectual courage and mathematical creativity. У Leikin (ред.). Creativity in mathematics and education of gifted students. с. 31–50.
  12. ↑ Allport, G.W. (1921). Personality and character. Psychological Bulletin (англ.). 18: 441—455. doi:10.1037/h0066265. Процитовано 12 травня 2019.
  13. ↑ а б Snow, Nancy E. (6 грудня 2017). Introduction. У Snow, Nancy E. (ред.). The Oxford Handbook of Virtue (англ.). Т. 1. Oxford University Press. doi:10.1093/oxfordhb/9780199385195.013.49. ISBN 978-0-19-938519-5.
  14. ↑ Aristotle. Nicomachean Ethics. Book VI.
  15. ↑ а б в г д Ryan, Alan (2004). Intellectual Courage. Social Research. 71 (1): 13—28. ISSN 0037-783X. JSTOR 40971657.
  16. ↑ а б Stocker, Michael (3 грудня 2009). Intellectual and Other Nonstandard Emotions. У Goldie, Peter (ред.). The Oxford Handbook of Philosophy of Emotion. Oxford University Press. с. 401—424. doi:10.1093/oxfordhb/9780199235018.003.0019.
  17. ↑ Emerson, Ralph Waldo (1841), Self-Reliance
  18. ↑ Nordby, Stephanie Nicole (1 травня 2018). An Apology for the Gadfly. BLOGOS (брит.). Процитовано 29 травня 2019.
  19. ↑ Greco, John; Zagzebski, Linda (2000). Two Kinds of Intellectual Virtue. Philosophy and Phenomenological Research. 60 (1): 179. doi:10.2307/2653438. ISSN 0031-8205. JSTOR 2653438.
  20. ↑ Aristotle. Nicomachean Ethics. III.6–9.
  21. ↑ Aristotle. Nicomachean Ethics. III.3.
  22. ↑ а б в Schmid, W. Thomas (1985). The Socratic Conception of Courage. History of Philosophy Quarterly. 2 (2): 113—129. ISSN 0740-0675. JSTOR 27743716.
  23. ↑ Burstein, Stanley M.; Littman, Robert J. (August 1975). The Greek Experiment: Imperialism and Social Conflict, 800–400 B.C. The History Teacher. 8 (4): 656. doi:10.2307/492690. ISSN 0018-2745. JSTOR 492690.
  24. ↑ а б в Voskoglou, M. G. (2008). Problem-Solving in Mathematics Education: Recent Trends and Development. Quaderni di Ricerca in Didattica (Scienze Matematiche). 18: 22–28.
  25. ↑ а б Amoozegar, Azadeh; Daud, Shaffe Mohd; Mahmud, Rosnaini; Jalil, Habibah Ab (2017). Exploring Learner to Institutional Factors and Learner Characteristics as a Success Factor in Distance Learning. International Journal of Innovation and Research in Educational Sciences. 4. ISSN 2349-5219.
  26. ↑ Meissner, Hartwig; Heid, M. Kathleen; Higginson, William; Saul, Mark; Kurihara, Hideyuki; Becker, Jerry (2004), TSG 16: Creativity in Mathematics Education and the Education of Gifted Students, Proceedings of the Ninth International Congress on Mathematical Education, Kluwer Academic Publishers, с. 343—346, doi:10.1007/1-4020-7910-9_86, ISBN 140208093X
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інтелектуальна_мужність&oldid=41809085