Інгулецька зрошувальна система
Інгуле́цька зро́шувальна систе́ма — шоста за кількістю зрошуваних земель зрошувальна система України (станом на 1990 рік)[1].
Спорудження закінчено 1963-го (тривало дванадцять років).
Загальна характеристика
ред.Більша частини води в систему потрапляє з Дніпра. Вода на гирловій ділянці річки Інгулець протягом вегетаційного періоду рухається не в природному напрямку, а протилежному (т. зв. «антирічка»). Вона проходить до водозабору головної насосної станції, далі — до Інгулецького каналу і звідси — в міжгосподарські розподільні канали Миколаївської і Херсонської областей, також в Жовтневе водосховище для водопостачання м. Миколаєва.
Проектна площа зрошувальних земель — 62,7 тис. гектарів[2]. Поточна зрошувальна площа (станом на 2010-ті) становить 60,8 тис. га землі. Зокрема, 42,6 тис. га зрошується в Миколаївській, 18,2 тис. га — в Херсонській областях[3].
Канали і насосні станції
ред.Зовнішні зображення | |
---|---|
насосна станція Інгулецької зрошувально-обводнювальної системи |
Головна насосна станція знаходиться на правому березі річки Інгулець, нижче за течією від міста Снігурівка, на віддалі 83 км від гирла річки. На станції встановлено сім насосів потужністю 5,5 м³/с кожен. Вода подається двома трубопроводами діаметром по 2,8 м на висоту 60 м (протяжність труб — 600 м) і тече магістральним каналом завдовжки 53 км, що направлений на захід (загальна довжина одинадцяти міжгосподарських розподілювачів першого порядку та чотирнадцяти розподілювачів нижчих порядків — понад 410 км[4].). Цього підйому достатньо, щоб вода на всій зрошувальній системі самопливом потрапляла безпосередньо на зрошувані поля. Навіть більше, підйому достатньо і для подачі води у Жовтневе водосховище, що слугує для питного водопостачання м. Миколаїв.
Інгулецький магістральний канал (ІМК) було збудовано в земляному руслі. Система зазнавала великих водних втрат, надмірний рівень ґрунтових вод викликав підтоплення прилеглих територій. Тому 1967 року розпочато реконструкцію зрошувальної системи: ІМК частково облицювали бетоном — протифільраційне фільтрування запобігає втраті води через просочування в ґрунт під час течії по каналу. Завдяки таким заходам вдалося зберегти достатньо ресурсу, щоб збільшити зрошувані площі — для Спаської зрошувальної системи[5].
Перевагою Інгулецької зрошувальної системи є збіг напрямку всіх розподільчих каналів (від Р-1 до Р-11) (вони відгалужуються на південь) з напрямом нахилу місцевості.
1985-го поряд з головною насосною станцією Інгулецької систем збудували головну насосну станцію Явкинської зрошувальної системи. На ній встановили п'ять насосів потужністю по 5,2 м³/с. Ця насосна станція теж подає воду у Інгулецький магістральний канал, пропускна здатність якого на головній ділянці збільшилась до 62,4 м³/с. На відстані 6,3 км від початку магістрального каналу на північ відгалужується Явкинська зрошувальна система.
Управління каналів Інгулецької зрошувальної системи
ред.Експлуатацію системи забезпечує державна неприбуткова організація «Управління каналів Інгулецької зрошувальної системи», створена в лютому 1958 року. До 1986 року вона називалася «Інгулецьке управління зрошувальних систем»[6]. Адміністрація знаходиться в м. Снігурівка[7].
У липні 2018 року Кабінет міністрів України погодився з пропозицією Державного агентства водних ресурсів щодо утворення «Управління каналів річки Інгулець» в результаті злиття Управління каналів Інгулецької зрошувальної системи та Управління каналу Дніпро — Інгулець[8].
Проблеми
ред.В процесі експлуатації системи спостерігається підтоплення зрошуваних земель і оборотний стік, іригаційна ерозія ґрунту. Іншою проблемою є екологія. Інгулець є водоприймачем стічних і рудникових вод Кривбасу. З часом забір води на зрошення почав зменшуватись, і частка води саме з Інгульця (а не дніпровської води, що приходила антирічкою) збільшилась. Вода з Інгульцях очищувалась у відстійниках, але стало недостатньо. За ініціативи Держводагентства України було розроблено новий режим промивки річки. Скид води з Карачунівського водосховища здійснювався меншими, ніж раніше, витратами, але впродовж тривалішого періоду (з 17 квітня до 15 серпня). Крім того, збільшили подачу води в Карачунівське водосховище. Це допомогло поправити ситуацію з забрудненістю води в каналах.
Примітки
ред.- ↑ Найбільші зрошувальні системи України : [арх. 18.11.2017] // Пізнавальний сайт «Географія». — Дата звернення: 11.08.2018.
- ↑ Вишневський В. І., Косовець О. О. Гідрологічні характеристики річок України. — К. : Ніка-Центр, 2003. — С. 244. — ISBN 966-521-220-6.
- ↑ Головна : [арх. 08.06.2017] // УКІЗС : офіційний сайт. — Дата звернення: 11.08.2018.
- ↑ Григор'єва Л. І., Томілін Ю. А. Радіоекологічні та радіобіологічні аспекти зрошуваного землеробства півдня України: Монографія. — Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2006. — С. 100
- ↑ Історія УКІЗС : [арх. 10.12.2017] // УКІЗС : офіційний сайт. — Дата звернення: 10.08.2018.
- ↑ Управління каналів Інгулецької зрошувальної системи (УКІЗС) // УКІЗС : офіційний сайт. — Дата звернення: 11.08.2018.
- ↑ Управління каналів // Державне агентство водних ресурсів України : офіційний сайт. — 2017. — 10 квітня. — Дата звернення: 11.08.2018.
- ↑ Розпорядження «Про погодження пропозиції щодо реорганізації управлінь каналів Дніпро-Інгулець та Інгулецької зрошувальної системи» / КМУ. — 2018. — 18 липня. — Дата звернення: 11.08.2018.
Джерела
ред.- Сайт держводагенство — Водогосподарський комплекс Миколаївської області: проблеми сьогодення [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- [недоступне посилання з серпня 2019 Інформація з сайту НУВГП]