Інгулецька зрошувальна система

Інгуле́цька зро́шувальна систе́ма — п'ята[1] за кількістю зрошуваних земель зрошувальна система України.

Спорудження закінчено 1963-го, воно тривало дванадцять років. Більша частини води в систему потрапляє з Дніпра. Вода на гирловій ділянці річки Інгулець протягом вегетаційного періоду рухається не в природньому напрямку, а протилежному (т. зв. «антирічка»). Вона проходить до водозабору головної насосної станції, далі — до Інгулецького каналу і звідси — в міжгосподарські розподільні канали Миколаївської і Херсонської областей, також в Жовтневе водосховище для водопостачання м. Миколаєва. Площа зрошувальних земель — 62,7 тис. гектарів, з яких близько 40 тис. — в Миколаївській області.

Зміст

Канали і насосні станціїРедагувати

Головна насосна станція знаходиться на правому березі річки Інгулець, нижче за течією від міста Снігурівка, на віддалі 83 км від гирла річки. На станції встановлено сім насосів потужністю 5,5 м³/с кожен. Вода подається двома трубопроводами діаметром по 2,8 м на висоту 60 м (протяжність труб — 600 м) і тече магістральним каналом завдовжки 53 км, що направлений на захід (загальна довжина одинадцяти міжгосподарських розподілювачів першого порядку та чотирнадцяти розподілювачів нижчих порядків — понад 410 км[2].). Цього підйому достатньо, щоб вода на всій зрошувальній системі самопливом потрапляла безпосередньо на зрошувані поля. Навіть більше, підйому достатньо і для подачі води у Жовтневе водосховище, що слугує для питного водопостачання м. Миколаїв.

З 1967 р. Інгулецький магістральний канал (ІМК) розпочали облицьовувати бетоном — протифільраційне фільтрування запобігає втраті води через просочування в ґрунт під час течії по каналу.

Перевагою Інгулецької зрошувальної системи є збіг напрямку всіх розподільчих каналів (від Р-1 до Р-11) (вони відгалужуються на південь) з напрямом нахилу місцевості.

1985-го поряд з головною насосною станцією Інгулецької систем збудували головну насосну станцію Явкинської зрошувальної системи. На ній встановили п'ять насосів потужністю по 5,2 м³/с. Ця насосна станція теж подає воду у Інгулецький магістральний канал, пропускна здатність якого на головній ділянці збільшилась до 62,4 м³/с. На відстані 6,3 км від початку магістрального каналу на північ відгалужується Явкинська зрошувальна система.

ПроблемиРедагувати

В процесі експлуатації системи спостерігається підтоплення зрошуваних земель і оборотний стік, іригаційна ерозія ґрунту. Іншою проблемою є екологія. Інгулець є водоприймачем стічних і рудникових вод Кривбасу. З часом забір води на зрошення почав зменшуватись, і частка води саме з Інгульця (а не дніпровської води, що приходила антирічкою) збільшилась. Вода з Інгульцях очищувалась у відстійниках, але стало недостатньо. За ініціативи Держводагентства України було розроблено новий режим промивки річки. Скид води з Карачунівського водосховища здійснювався меншими, ніж раніше, витратами, але впродовж тривалішого періоду (з 17 квітня до 15 серпня). Крім того, збільшили подачу води в Карачунівське водосховище. Це допомогло поправити ситуацію з забрудненістю води в каналах.

ПриміткиРедагувати

  1. Найбільші зрошувальні системи України
  2. Григор'єва Л. І., Томілін Ю. А. Радіоекологічні та радіобіологічні аспекти зрошуваного землеробства півдня України: Монографія. — Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2006. — С. 100

ДжерелаРедагувати