Інвал́ідний віз́ок[1] або колісне крісло[2] — технічний колісний засіб пересування, призначений для людей з особливими потребами. За способом урухомлення розрізняють: візки, якими рухає двигун, і візки з ручним приводом (тобто ті, якими рухає людина, обертаючи колеса), також можливе переміщення візка іншою особою.

Інвалідний візок
Зображення
Вид спорту баскетбол на візкахd
Іконка
CMNS: Інвалідний візок у Вікісховищі
Сучасний активний інвалідний візок

ІсторіяРедагувати

 
Дерев'яний візок (перша половина ХХ ст.)

Найдавніша згадка про візок датується VI століттям. Це було зображення на сланцевому камені в Китаї. Відтак згадки про візок зустрічаються під час німецького Відродження, коли європейці починають виробляти крісла на коліщатах.

У 1655 році Стефан Фарффлер, 22-річний годинникар з паралічем, побудував перший у світі самохідний крісло на триколісному шасі, використовуючи систему кривошипів і зубчастих коліс.[3] Однак пристрій більше нагадував ручний велосипед, ніж інвалідний візок, оскільки конструкція включала руків'я, встановлені на передньому колесі.[4]

Більш-менш схожі на сучасні відповідники візки з'явилися 1760 року.

Перший легкий (зі сталевих трубок) візок сконструювали у 1932 році[5] Гаррі Дженнінґс та його приятель з інвалідністю Герберт Еверест. Обидва побачили комерційний потенціал винаходу і згодом стали першими масовими виробниками інвалідних візків «Еверест і Дженнінґс».

РізновидиРедагувати

З-поміж візків із ручним приводом виокремлюють такі види:

  • базові інвалідні візки для оселі й вулиці
  • візки з важільним приводом
  • інвалідні візки з високою спинкою
  • активні інвалідні візки
  • дитячі інвалідні візки
  • спортивні інвалідні візки
  • інвалідні візки з санітарною посудиною
  • інвалідні візки для дітей з ДЦП[джерело?]

Доступність середовищаРедагувати

Більшість сучасних візків мають двоє великих задніх коліс і два невеликі коліщата спереду. Такий візок потребує для розвороту простору 1,5×1,5 м. При прямолінійному русі простір для комфортного руху візком — 0,9÷1,2 м. Нахил поверхні доріжки не повинен перевищувати 1:20, нахил пандуса — 1:12 (8 %). Найвужчими місцями, які можуть становити нездоланну перешкоду для особи у візку, є входи до будинків, двері ліфтів, сходи, бордюри, турнікети, тісні санвузли, конструкція транспортних засобів. Деякі незручності створюють також пороги, елементи малих архітектурних форм, відсутність поручч. Також певні обмеження накладають зони досяжності, — адже особа у візку не може досягти якийсь предмет на верхніх полицях, відчинити кватирку вікна чи зафіксовану половину дверей, скористатись електричною розеткою у вузькому місці чи вішаком. В Україні затверджені загальнообов'язкові будівельні норми і правила[6], які передбачають безперешкодний доступ людей з особливими потребами до елементів інфраструктури[7]. Щоправда, на практиці будівельники часто нехтують цими вимогами[8][9].

УкраїнаРедагувати

На 2019 рік за даними ООН в Україні 1,7 млн людей з обмеженим можливостями[10]. ООН, та інші організації відзначають вкрай низьку доступність міського середовища для таких людей[10]. Так йде мова що у 2013 році 48% держустанов були недоступні[11]. Існують різного рівня документи щодо організації доступності середовища [12][13][14][15] та програми [16], проте, загальний рівень доступності все ще нижче середнього рівня.

Відомі користувачі візківРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 24. Ел.джерело [Архівовано 20 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
  2. Правила дорожнього руху 2021. Архів оригіналу за 27 жовтня 2021. Процитовано 27 жовтня 2021. 
  3. Bellis, Mary. History of the Wheelchair. thoughtco.com. Архів оригіналу за 15 квітня 2017. Процитовано 14 квітня 2017. 
  4. History of Wheelchairs. wheelchair-information.com. Архів оригіналу за 7 березня 2019. Процитовано 14 квітня 2017. [недоступне посилання з грудень 2021]
  5. The History of Wheelchairs and Their Development [Архівовано 20 грудня 2021 у Wayback Machine.] (July 7th, 2020)
  6. Державні будівельні норми України. Будинки і споруди. (ДБН В.2.2-9-99). Додаток Г (обов'язковий). Параметри зон, просторів та елементів будинків і приміщень для інвалідів та маломобільних груп населення.
  7. Грибальський Я., Мудрий Я. Сварник М. та ін. Доступність до об'єктів житлового та громадського призначення для людей з особливими потребами. — К.: Соцінформ, 2004. — 105 с.
  8. Сварник М. Доступність середовища — шлях до цивілізованого світу // Є. Архітектура, будівництво, інтер'єр, мистецтво. — № 1, 2008. — С. 23-25.
  9. Сварник М. Сучасний стан доступності в Україні. Вступ. // Грибальський Я., Мудрий Я., Мостовий А. Доступність до об'єктів житлового та громадського призначення для людей з особливими потребами. Методичний посібник. — Львів, 2010. — С. 5-9.
  10. а б Рада ухвалила правила дорожнього руху для осіб на інвалідних візках [Архівовано 14 січня 2021 у Wayback Machine.] 2019 (Харківська правозахисна група)
  11. Безбар’єрне середовище для людей з інвалідністю в Україні: п’ять основних проблем [Архівовано 14 січня 2021 у Wayback Machine.] 2013
  12. П О Р А Д Н И К щодо створення доступного середовища для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення. Архів оригіналу за 15 січня 2021. Процитовано 13 січня 2021. 
  13. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВПРОВАДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ УНІВЕРСАЛЬНОГО ДИЗАЙНУ [Архівовано 14 січня 2021 у Wayback Machine.] 2015
  14. Адаптація навколишнього середовища до потреб неповносправних з пошкодженням спинного мозку [Архівовано 14 січня 2021 у Wayback Machine.] 2015
  15. Українсько–канадський проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні» Архітектурна доступність шкіл [Архівовано 15 січня 2021 у Wayback Machine.] 2012
  16. Програма придбання спеціально обладнаних автомобілів [Архівовано 15 січня 2021 у Wayback Machine.] Міністерство соціальної політики України

ПосиланняРедагувати

ВідеоРедагувати