Інагакі Хіросі
Хіро́сі Інага́кі (яп. 稲垣 浩 Інагакі Хіросі?, 30 грудня 1905, Токіо, Японія — 21 травня 1980, там же) — японський кінорежисер, сценарист, кінопродюсер та актор. Лауреат премії «Оскар» 1956 року Американської кіноакадемії за фільм «Самурай: Шлях воїна», як найкращий фільм іноземною мовою.
| Хіросі Інагакі | |
|---|---|
| яп. 稲垣 浩 | |
 | |
| Дата народження | 30 грудня 1905[1][2] |
| Місце народження | Токіо-сіті[d], Японія |
| Дата смерті | 21 травня 1980[1][2] (74 роки) |
| Місце смерті | Токіо-сіті[d], Токіо, Японія |
| Поховання | цвинтар Янакаd |
| Громадянство |
.svg){kind=small} Японія |
| Професія | кінорежисер, сценарист, продюсер, актор |
| Роки активності | 1923—1969 |
| Жанр | дзідайгекі, екшн, пригоди |
| IMDb | ID 0408348 |
 Хіросі Інагакі у Вікісховищі | |
Біографія ред.
Хіросі Інагакі народився 30 грудня 1905 року в Токіо, Японія, у сім'ї актора театру сімпа (яп. 新派). У дитинстві знімався в німих фільмах кінокомпанії «Nikkatsu»[3]. Був учнем режисера Дайсуке Іто в кінокомпанії «Toho». Як режисер Інагакі почав працювати наприкінці 1920-х років в кінокомпанії «Shochiku». Серед перших його фільмів — «Хроніка спокійного миру» (1928), «Ілюстрована історія чоловіка, що володіє воєнним мистецтвом» (1929), «Материнське око» (1931).
Спільно з режисерами Дайсуке Іто та Мансаку Ітамі Хіросі Інагакі сприяв поновленню жанру історичного фільму «дзідайгекі», вніс у нього проблеми сучасності, гуманізму, створив живі людські характери.[4] Повернувшись в «Nikkatsu», він брав участь в групі молодих кінорежисерів Нарітакі разом з Садао Яманакою і Фудзі Яхіро, спільно з якими писав сценарії під псевдонімом Кімпаті Кадзівара[5]. Як і інші учасники групи, Інагакі був відомий своїми живими фільмами в жанрі тямбара[6].
Фільми Інагакі «Трилогія Міямото Мусасі» («Самурай: Шлях воїна», 1954, «Самурай 2: Дуель біля храму», 1955 та «Самурай 3: Двобій на острові», 1956), «Життя Мухомацу» (1943, за твором Сюнсаку Івасіти), дія яких відноситься до епохи Мейдзі, вважаються найкращими історичними фільмами в Японії[4]. У них Інагакі розвінчує соціальне зло, відтворює правдиву, насичену реалістичними деталями атмосферу минулих епох. У 1956 році фільм Інагакі «Самурай: Шлях воїна» здобув премію «Оскар» Американської кіноакадемії в категорії «Найкращий фільм іноземною мовою».
Наприкінці 1940-х років Хіросі Інагакі звернувся до сучасності, поставивши фільми «Діти, що взялися за руки» (1948) та «Забуті діти» (1949), присвячені життю неповноцінних дітей. У 1950-х роках Інагакі поставив історичні фільми-трилогію: «Сасакі Кодзіро» (1951), «Самурай» (1955) та «Життя Мухомацу» (1958; в радянському прокаті — «Людина-рикша»), який був удостоєний премії «Золотий лев» 19-го Венеційського міжнародного кінофестивалю.
Загалом Хіросі Інагакі, як режисер поставив 109 кінофільмів, та написав сценарії до 67 стрічок.[7]
Хіросі Інагікі помер 21 травня 1980 в Токіо у віці 74 років.[8]
Фільмографія (вибіркова) ред.
- Режисер, сценарист, продюсер
| Рік | Назва українською | Оригінальна назва (яп.) | Режисер | Сценарист | Продюсер |
|---|---|---|---|---|---|
| 1928 | Хроніка спокійного миру | 天下太平記 |  |
||
| 1936 | Подорож завдовжки в тисячу і одну ніч | 股旅千一夜 | |
||
| 1941 | Свято за морем | 海を渡る祭礼 | |
||
| 1943 | Життя Мухомацу | 無法末の一生 | |
||
| 1944 | Вогняні знаки Шанхаю | 狼火は上海に揚る 春江遺恨 | |
||
| 1951 | Корабель піратів | |
|||
| 1952 | Бродяги Сенгоку | 戦国無頼 | |
||
| 1954 | Самурай: Шлях воїна | 宮本武蔵 | |
|
|
| 1955 | Самурай 2: Дуель біля храму | 続宮本武蔵 一乗寺の決闘 | |
|
|
| Окрема поїздка | 旅路 | |
|||
| 1956 | Самурай 3: Двобій на острові | 決闘巌流島 | |
|
|
| Буря | 嵐 | |
| ||
| 1957 | Повість про клан Ягю Мистецтво ніндзя | 柳生武芸帳 | |
|
|
| 1958 | Життя Мухомацу | 無法末の一生 | |
|
|
| Ніндзіцу. Секретні свити клану Ягю 2 | 柳生武芸帳 双龍秘剣 | |
|
||
| 1959 | Народження Японії | 日本誕生 | |
||
| Самурайська сага | 或る剣豪の生涯 | |
|
||
| 1961 | Повість про замок в Осаці | 大阪城物語 | |
|
|
| 1962 | 47 ронінів | 忠臣蔵 花の巻 雪の巻 | |
||
| 1968 | Знамена самураїв | 風林火山 | |
| |
| 1969 | Сінсенгумі | 新選組 |
| ||
| 1970 | Засідка в ущелині смерті | 待ち伏せ | |
Визнання ред.
| Рік | Категорія | Фільм | Результат |
|---|---|---|---|
| Премія «Майніті» | |||
| 1950 | Спеціальна нагорода | Ті, хто забув | Перемога |
| Премія «Оскар» | |||
| 1956 | Найкращий фільм іноземною мовою | Самурай: Шлях воїна | Перемога |
| Берлінський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1957 | Золотий ведмідь | Буря | Номінація |
| Венеційський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1958 |  Золотий лев
|
Мухомацу, людина-рикша | Перемога |
Примітки ред.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
- ↑ Inagaki Hiroshi. Nihon jinmei daijiten+Plus. Kōdahsha. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 20 листопада 2017.
- ↑ а б Кинословарь, т.1, 1966, с. 597.
- ↑ Hiroshi Inagaki Retrospective at his Centenary. National Film Center. Архів оригіналу за 28 жовтня 2012. Процитовано 20 листопада 2017.
- ↑ Ретроспектива. До століття Хіросі Інагакі [Архівовано 28 жовтня 2012 у Wayback Machine.] (яп.)
- ↑ Хіросі Інагакі (稲垣浩) [Архівовано 19 січня 2008 у Wayback Machine.] (яп.)
- ↑ Хіросі Інагакі （1905—1980） [Архівовано 30 травня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
- ↑ Нагороди та номінації Інагакі Хіросі на сайті IMDb (англ.)
Література ред.
- Кинословарь. В 2 т / Гл. ред. С. Ю. Юткевич. — М. : «Советская энциклопедия», 1966. — Т. 1 : А — Л. — С. 597. — 85000 прим. (рос.)
- Inagaki, Hiroshi (1978). Nihon eiga no wakaki hibi. Tokyo: Mainichi Shinbunsha.