Імператор Дайґо
Імператор Дайґо́ (яп. 醍醐天皇, だいごてんのう, дайґо тенно; 6 лютого 885 — 23 жовтня 930) — 60-й Імператор Японії, синтоїстське божество. Роки правління: 14 серпня 897 — 16 жовтня 930[2]. Старший син імператора Уда та Фуздівари-но Танеко, доньки міністра Такафуї[3]. У наступних поколіннях його правління стали відзначати як «правління Енгі» за досягнення в політиці та культурі.
При народженні звався Мінамото но Ідзо. 890 року зі зміною статусу отримав титул принца, а 891 року — ім'я Ацухіто. 893 року, коли йому виповнилося 9 років, був проголошений наслідним принцом[3]. Трон посів у дванадцять років[3] водночас з проведенням гемпуку (церемонії повноліття). Негайно розгорнулося протистояння між «імператорською партією» на чолі із Суґавара но Мітідзане і кланом Фудзівара, що бажав повернути колишній вплив. Фудзівара но Токіхіра скористався невдоволенням аристократів планами реформ Мітідзане, домігшись 901 року його відсторонення від усіх посад та фактичного заслання. З цього часу Фудзівара знову стали визначати державну політику.
У 902 році було видано «Закон про упорядкування сьоенів». 903 року хіраґана була визнана офіційним письмом наряду з китайськими ієрогліфами. Того ж року столиця пережила епідемію чуми. 905 року наказав упорядкувати поетичну збірку «Кокін вака-сю». 909 року після смерті Фудзівара но Токіхіри значний вплив на політику імператора став мати його батько.
923 року помирає спадкоємець трону принца Ясуакіра. Тому спадкоємцем став онук імператора від Ясуакіри — принц Йосійорі, але той помер 925 року. 929 року внаслідок потужних повені, що охопили значнеу частину держави, загинуло багато людей.
У вересні 930 року, через важку хворобу викликану стресом через потужний удар блискавки в імператорський палац (від нього згоріло заживо декілько міністрів), зрікся престолу на користь свого сина принца Хіроакіри, що став новим імператором Судзаку[3]. Невдовзі колишній імператор став буддійським ченцем під ім'ям Хонконго, але помер того ж року.
Був вправним поетом, в його доробці 43 вірші-вака, що увійшли до приватної збірки «Егісю». Також був автором 20-томного щоденника «Енгісьокі», який вів протягом 33 років. Проте його оригінал було втрачено, окремі частини, що цитовано в інших творах, зібрано в окрему працю «Енгітенрекі Ґокісю»
Примітки
ред.- ↑ https://reichsarchiv.jp/家系リスト/天皇家#emp058
- ↑ Усі дати подані за європейським календарем.
- ↑ а б в г Аністратенко та Бондаренко, 2011, с. 37.
Джерела та література
ред.- Аністратенко, Л.; Бондаренко, І. (2011). Японські поети: Біографічний словник. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго. с. 368.
- Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
- 『新編 日本史辞典』 (Нове видання. Словник історії Японії) / 京大日本史辞典編纂会. — 東京: 東京創元社, 1994. — P.1057—1058.
- 『歴代天皇全史―万世一系を彩る君臨の血脈』 (歴史群像シリーズ (69)) (Вся історія Імператорів Японії — монархічне генеалогічне дерево безперервної лінії. Серія «Історичні портрети»). — 東京: 学研, 2003.
Посилання
ред.
|
Це незавершена стаття про Японію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |