Відкрити головне меню

Тада́сі Іма́ї (яп. 今井 正 Імаї Тадасі?, 8 січня 1912, Шібуя, Токіо22 листопада 1991, Сока, префектура Сайтама)  — японський кінорежисер і сценарист «лівого» штибу, видатний представник соціал-демократичного напряму в японському кіно[1][2][3], відомий низкою значимих соціально-реалістичних кінострічок, що відбивають такі суспільно значимі соціальні проблеми Японії, як працю на знос (див. каросі), безробіття, махінації компаній-монополістів, несправедливість суду, жорстокість поліції тощо. Громадський діяч-комуніст, лауреат Премії Миру від Японського комітету захисту миру (1951).[4][2][3][5]

Тадасі Імаї
яп. 今井 正
Tadashi Imai.jpg
Дата народження 8 січня 1912(1912-01-08)
Місце народження Токіо-сіті[d], Токіо, Японія
Дата смерті 22 листопада 1991(1991-11-22) (79 років)
Місце смерті
Громадянство Японія Японія
Професія кінорежисер, сценарист
Alma mater Tokyo University[d] і Токійський університет
Роки активності 19391991
IMDb ID 0408033
Commons-logo.svg Тадасі Імаї у Вікісховищі

Зміст

Біографія та кар'єраРедагувати

Тадасі Імаї народився 8 січня 1912 року в токійському районі Шібуя; його батьком був священик буддійського храму, що дав синові традиційне виховання. Навчався на історика в Токійському університеті[2][3], проте в цей період також захопився ідеями марксизму та вступив до лав молодіжної комуністичної організації; участь в радикальних акціях привела до його декількох арештів і, врешті-решт, позбавила його можливості закінчити освіту[6]. Згодом Тадасі Імаї став членом компартії Японії.

У 1935 році Імаї почав діяльність в кіно на позиції помічника режисера в J.O. Studio, що було, принаймні, частково вимушеним заходом через більші труднощі влаштуватися в інші місця через неблагонадійність[2][3]. Власна режисерська робота Імаї розпочалася з 1939 року, в період Другої світової війни, і її початок включав декілька кінофільмів на замовлення, що мали націоналістичну спрямованість і суперечать власним переконанням режисера.

Перші його значимі стрічки Імаї з'являються після 1950-го року, починаючи зі знятого на заснованій Імаї кіностудії «Сінсей ейга» фільму «А все-таки ми живемо!» (1951) — першої японської кінострічки, знятої незалежно від великих студій з великим капіталом[7][8] і роблячи його відомим, незважаючи на цензуру та спроби заборонити творчість Імаї як комуністичну пропаганду, як в самій Японії, так і за її межами, включаючи СРСР[9].

Багато фільмів Імаї присвячені тій або іншій гострій соціальній проблемі країни. Згаданий вище фільм «А все-таки ми живемо!» співчутливо оповідає про долю безробітного, що з усіх сил намагається забезпечити сім'ю хоча б жменькою рису, засуджуючи сучасний йому японський режим[9][10]. Трисерійна кстрічка «Каламутний потік» (1953—1954) і частково «Повість про жорстокість бусідо» (1963) показують жорсткість і жорстокість японської феодальної системи[8]. Низка фільмів носить антивоєнний характер.

Стрічка «Морок посеред дня» (1956) взагалі є прикладом втручання кінематографіста в політичну боротьбу, викриваючи реальний сфабрикований поліцією для компрометації робітничої молоді процес проти чотирьох молодих робітників, звинувачених у пограбуванні й убивстві літнього подружжя, і зігравши вирішальну роль для його закриття та звільнення несправедливо звинувачених[10].

Вважається, що творчість Тадасі Імаї зазнала значного впливу італійських неореалістів, зокрема, Вітторіо де Сіки[8]. В той же час багато критиків відмічали, що його творчість ніколи не виізнялася особливою сентиментальністю, називаючи його стилістику «наканай- реалізмом» («реалізмом без сліз»). Творчий почерк Імаї частенько характеризується як грубуватий, позбавлений послідовності та «стилю»[8][11], проте це ті ж самі елементи, які надають його фільмам відчуття чесності, щирості й природності, якими він відомий. Принципово соціально-орієнтовані фільми Імаї особливо популярні серед критиків і глядачів, що відкидають естетично-стилістичну творчість режисерів «Нової хвилі»[8].

Тадасі Імаї помер 22 листопада 1991 року в місті Сока, невдовзі після закінчення зйомок свого останнього фільму «Війна і юність»[8].

ФільмографіяРедагувати

Рік Назва українською Оригінальна назва (транскрипція) Режисер Сценарист
1939 Кадетська школа в Нумадзу Numazu heigakkō  
1941 Kêkkon no seitaî  
1943 Загін смертників на дозорній вишці Bôrô no kesshitai  
1944 Ikarî no umi  
1946 Вороги народу Minshu no teki  
1947 Chikagai nijuyojikan  
Війна і мир Sensô to heiwa  
1949 Блакитні гори. Частина 1 Aoi sanmyaku    
Блакитні гори. Частина 2 Zoku aoi sanmyaku    
1950 Ми ще зустрінемося Mata au hi made  
1951 А все-таки ми живемо! Dokkoi ikiteru  
1953 Обеліск червоних лілій Himeyuri no to  
Каламутний потік Nigorie  
1955 Коли кохаєш Aisureba koso  
Тут є джерело Koko ni izumi ari  
1956 Морок посеред дня Mahiru no ankoku  
1957 Рис Kome  
Повість про чисте кохання Jun'ai monogatari  
1958 Нічний барабан Yoru no tsuzumi  
1959 Кіку та Ісаму Kiku to Isamu  
1962 Японська бабуся Kigeki: Nippon no oba-chan  
1963 Повість про жорстокість бусідо Bushidô zankoku monogatari  
1964 Це сталося в Етіго Echigo tsutsuishi oyashirazu  
Помста Adauchi  
1967 Satogashi ga kowareru toki  
1969 Річка без мосту Hashi no nai kawa  
1974 Юні морські піхотинці Kaigun tokubetsu nensho-hei  
1972 О, мої безмовні друзі Aa koe naki tomo  
1976 Одержимість Yoba  
Брат і сестра Ani imôto  
1981 Сніг Yuki  
1982 Himeyuri no Tô  
1991 Війна і юність Sensou to seishun  

ВизнанняРедагувати

Трисерійна кінострічка «Річка без мосту» (1969) за однойменним романом Суе Сумії була включена японською кінокритикою до числа найкращих десяти фільмів року[12]. Низка фільмів Імаї була відзначена ще престижнішими професійними та фестивальними кінонагородами та номінаціями:

  Нагороди та номінації Тадасі Імаї[13] 
Рік Категорія Фільм Результат
Премія Майніті
1947 Найкращий режисер Вороги народу Нагорода
1951 Найкращий фільм Ми ще зустрінемося Нагорода
1954 Найкращий фільм Каламутний потік Номінація
Найкращий режисер Нагорода
1957 Найкращий фільм Морок посеред дня Номінація
Найкращий режисер Номінація
1958 Найкращий фільм Рис Нагорода
Найкращий режисер Рис
Повість про чисте кохання
Нагорода
1960 Найкращий фільм Кіку та Ісаму Нагорода
1992 Спеціальна нагорода за сукупність робіт Нагорода
Премія Kinema Junpo
1951 Найкращий фільм Ми ще зустрінемося Нагорода
1954 Найкращий фільм Каламутний потік Нагорода
1957 Найкращий фільм Морок посеред дня Нагорода
Найкращий режисер Нагорода
1958 Найкращий фільм Рис Нагорода
Найкращий режисер Нагорода
1960 Найкращий фільм Кіку та Ісаму Нагорода
Найкращий режисер Нагорода
Премія «Блакитна стрічка»
1951 Найкращий фільм Ми ще зустрінемося Нагорода
Найкращий режисер Нагорода
1954 Найкращий фільм Каламутний потік Нагорода
Найкращий режисер Морок посеред дня Нагорода
1957 Найкращий фільм Морок посеред дня Нагорода
Найкращий режисер Нагорода
1958 Найкращий фільм Рис Нагорода
Найкращий режисер Рис
Повість про чисте кохання
Нагорода
1960 Найкращий фільм Кіку та Ісаму Нагорода
Каннський міжнародний кінофестиваль
1954 Гран-прі кінофестивалю Каламутний потік Номінація
1957   Золота пальмова гілка Рис Номінація
Берлінський міжнародний кінофестиваль
1958 Золотий ведмідь Повість про чисте кохання Номінація
Срібний ведмідь за найкращу режисуру Нагорода
1963 Золотий ведмідь Повість про жорстокість бусідо Нагорода
Монреальський кінофестиваль
1991 Приз екуменічного журі Війна і юність Нагорода
Кінопремія Nikkan Sports
1991 Спеціальна нагорода за сукупність робіт Нагорода
Премія Японської академії
1992 Премія за життєвий внесок Нагорода

ПриміткиРедагувати

  1. Стаття про Тадасі Імаї на сайті persons-info.com
  2. а б в г Акира Ивасаки, Р.Х. Журенева, Ростислав Н. Журенев. Современное японское кино. — «Искусство», 1962. — 520 с.
  3. а б в г Імаї Тадасі / Большая советская энциклопедия. Главн. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Тома 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.)
  4. Николай Иосифович Конрад, Лидия Диомидовна Гришелева. Театр и драматургия Японии. — Наука, Глав. ред. восточной лит-ры, 1965. — 161 с.
  5. Imai Tadashi. Nihon jinmei jiten (Japanese). Kōdansha. Архів оригіналу за 2013-03-18. Процитовано 6.12.2017. 
  6. Beverley Bare Buehrer. Japanese films: a filmography and commentary, 1921-1989. — McFarland & Co, 1990. — P. 133.
  7. И. П. Садовская. Экран говорит-нет!. — Искусство, Ленинградское отделение, 1968. — С. 160.
  8. а б в г д е Leila Pourtavaf. The Encyclopedia of Contemporary Japanese Culture / Sandra Buckley (Ed.). — New York : Routledge. — P. 208-209. — ISBN 0-415-14344-6.
  9. а б Г. Гребнев. Народ, попавший в беду (Заметки о японских кинофильмах)" // Огонёк. — Москва : Правда, квітень 1952. — № 15.(рос.)
  10. а б Киноискусство стран Азии,Африки и Латинской Америки. Энциклопедия искусства. Архів оригіналу за 2013-03-18. Процитовано 6.12.2017.  (рос.)
  11. Joseph L. Anderson, Donald Richie. The Japanese Film: Art and Industry. — Princeton NJ : Princeton University Press, 1982. — P. 221, 238, 298, 385-391. — ISBN 0-691-05351-0.
  12. Щорічник «Японія» видавництва «Наука]]», 1972, стр.170. (рос.)
  13. Нагороди та номінації Імаї Тадасі на сайті IMDb (англ.)

ДжерелаРедагувати

  • ИМАИ, Тадаси // Кинословарь. В 2 т. / Гл. ред. С. Ю. Юткевич. — М., «Советская энциклопедия», 1966. — Т. 1 : А — Л.— С. 596-597 (рос.)

ПосиланняРедагувати