Відкрити головне меню

Ігнатенко Василь Іванович

Ліквідатор аварії на ЧАЕС

Ігнатенко Василь Іванович (*13 березня 1961 — † 13 травня 1986) — ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС, командир відд. 6-ї самостійної воєнізованої пожежної частини з охорони міста Прип'ять. Герой України.

Ігнатенко Василь Іванович
Ігнатенко Василь Іванович.jpg
Народився 13 березня 1961(1961-03-13)
смт Брагін, Брагінський район, Гомельська область, Білоруська РСР, СРСР СРСР
Помер 13 травня 1986(1986-05-13) (25 років)
Поховання Мітінський цвинтар
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність пожежник
Alma mater Q64160036? (січень 1970)
Військове звання старший сержант
Нагороди
Герой України
Хрест «За мужність»
Орден Червоного Прапора

БіографіяРедагувати

Згідно з офіційною біографією, народився 13 березня 1961 року в міському селищі Брагін в Білорусі[1].

За свідченнями рідних — народився в с. Спарижжя Брагінського р-ну БРСР, в 47 км від Прип'яті.

От города Припять до деревни Сперижье, где жили его родители, сорок километров. Сеять, пахать… Его любимые работы… Мать часто вспоминала, как не хотели они с отцом отпускать его в город, даже новый дом построили. Забрали в армию. Служил в Москве в пожарных войсках, и когда вернулся: только в пожарники! Ничего другого не признавал.[2]

Як свідчать батьки, після закінчення середньої школи він навчався в Гомельському училищі електротехніки. Військова служба пройшла в одній з пожежних частин Москви, після демобілізації Василь намагався влаштуватись на роботу пожежником в Чернігові, але там не було вільних місць. Він подався в Прип'ять.[3]

Старший сержант внутрішньої служби, майстер спорту СРСР, працював пожежником на Чорнобильській АЕС. Брав безпосередню участь у гасінні пожежі на АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 року.

Помер 13 травня 1986 року. Похований на Митинському кладовищі в Москві.

Сім'яРедагувати

Дружина — Людмила, українка з Івано-Франківщини[4]. Потім проживала в Києві. Їй присвячено шведський документальний фільм «Голос Людмили» (2001)[5][6]

Донька Наталія народилась вже після смерті батька, з пороком серця і померла за кілька годин.[7]

Пам'ятьРедагувати

  • 25 серпня 2007 року в м. Брагін (Білорусь) встановлено і освячено пам'ятну дошку на честь героя Чорнобиля — Ігнатенко В. І.
  • монумент на центральній площі Брагіна
  • експозиція в Брагінському історичному музеї (вересень 2008)

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Татьяна, Грива. Герої-ліквідатори. chnpp.gov.ua (uk-ua). Процитовано 2019-05-12. 
  2. Монолог жены погибшего на тушении Чернобыльской АЭС пожарника Василия Игнатенко. Нервным не читать - Прошло 19 лет с момента аварии на Чернобыльской атомной электростанции. Что изменилось? Эфир радио "Свобода" - Атомная энергетика - Ядерные планы и проблемы - Зоны Апокалипсиса: черные дыры на карте России - Россия - Россия в красках. ricolor.org. Процитовано 2019-05-12. 
  3. У СЭРЦА СТУКАЕ НЕСЦІХАЮЧЫ БОЛЬ. Стартовая страница Беларуси. 21.by (ru). Процитовано 2019-05-12. 
  4. "Плакать на кладбище запрещали". Во имя чего умер ликвидатор, который тушил пожар на ЧАЭС. TUT.BY (ru). 2016-03-17. Процитовано 2019-05-12. 
  5. Вдова Героя Советского союза - Сайт г. Припять. Чернобыльская авария. Фото Чернобыль. Чернобыльская катастрофа.. pripyat.com. Процитовано 2019-05-12. 
  6. «последние семнадцать дней, которые прожил мой муж после аварии, я была рядом с ним, не подозревая.... fakty.ua (ru). Процитовано 2019-05-12. 
  7. Монолог жены погибшего на тушении Чернобыльской АЭС пожарника Василия Игнатенко. Нервным не читать - Прошло 19 лет с момента аварии на Чернобыльской атомной электростанции. Что изменилось? Эфир радио "Свобода" - Атомная энергетика - Ядерные планы и проблемы - Зоны Апокалипсиса: черные дыры на карте России - Россия - Россия в красках. ricolor.org. Процитовано 2019-05-12. 
  8. Указ Президента України № 328/2006 від 21 квітня 2006 року «Про присвоєння звання Герой України»
  9. Указ Президента України № 316/96 від 8 травня 1996 року «Про нагородження відзнакою Президента України — хрестом „За мужність“»
  10. Ушел из жизни самый известный во всем мире чернобылец Архівовано 11 жовтень 2015 у Wayback Machine.(рос.)

ПосиланняРедагувати