Відкрити головне меню

Євтух Володимир Борисович
Народився 14 липня 1948(1948-07-14) (71 рік)
смт Зарічне Рівненської області
Громадянство Україна Україна
Діяльність соціолог
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Сфера інтересів історія, соціологія, етнологія, етносоціологія
Заклад Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Вчене звання Член-кореспондент НАНУ, професор
Науковий ступінь доктор історичних наук
Член НАН України
Нагороди
Заслужений діяч науки і техніки України
Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня
Надзвичайний та Повноважний Посол України

Володимир Борисович Євтух (нар. 1948, Зарічне, Рівненська область) — український історик, соціолог, етнолог, етносоціолог, доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України, професор, декан факультету соціології та психології Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка (2000—2007 рр.), директор Інституту соціології, психології та соціальних комунікацій НПУ імені М. П. Драгоманова (з 2007 р.), заслужений діяч науки і техніки України.

БіографіяРедагувати

Володимир Євтух народився 1948 року в смт Зарічне Рівненської області. Закінчив ф-тет романо-германської філології (1971 р.) Київського держ. уні-тету ім. Т. Г. Шевченка, аспірантуру (1974 р.) в Інституті історії НАН України. Захистив канд. дисертацію з історії (Інститут історії НАН України, 1975 р.), докт. дисертацію (Київський держ. ун-тет ім. Т. Г. Шевченка, 1989 р.).

Протягом 1971—1978 рр. — працював в Інституті історії АН УРСР,

1978—1990 рр. — в Інституті соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР.

У 1978—1990 рр. — доцент (за сумісництвом) кафедри міжнародних відносин Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

У 1990—1991 рр. — завідувач відділу етнополітики і прогнозування Центру національних відносин АН України.

У 1991—1995 рр. — заступник директора з міжнародних зв'язків Інституту соціології НАН України.

У 1991—1995 рр. — керівник Центру етносоціологічних та етнополітичних досліджень Інституту соціології НАН України.

З 1992 р. — член-кореспондент НАН України за спеціальністю «Політологія».

Грудень 1995 р. — серпень 1996 р. — міністр у справах національностей та міграції України.

Серпень 1996 р. — грудень 1997 р. — голова Державного комітету України у справах національностей та міграції.

Грудень 1997 р. — грудень 1999 р. — Надзвичайний та Повноважний Посол України в Італійській Республіці.

Липень 1998 р. — грудень 1999 р. — Надзвичайний та Повноважний Посол України в Республіці Мальта за сумісництвом.

Грудень 1998 р. — грудень 1999 р. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Сан-Марино (за сумісництвом).

У 2001—2003 рр. — професор кафедри галузевої соціології факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У 2001—2007 рр. — декан факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У 2003—2007 рр. — завідувач кафедри загальної соціології факультету соціології та психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

2006—2013 рр. — професор соціології Вищої школи імені Богдана Янського (Варшава, Польща).

З 2006 р. — головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України (за сумісництвом).

З 2007 р. — професор кафедри теорії та методології соціології Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, з 2007 р. — її завідувач.

З 2007 р. — директор Інституту соціології, психології та управління Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

З 2007 р. — директор Українсько-польського центру «Європейські студії» Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (Україна) та Вищої школи імені Богдана Янського (Польща).

У 2007—2008 рр. — проректор з інноваційної діяльності та науково-освітніх студій Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

З 2007 р. — головний науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології АПН України (за сумісництвом).

З 2008 р. — Радник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

2009—2013 рр. — завідувач кафедри політичної соціології Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (за сумісництвом).

З 2009 р. — головний науковий співробітник Інституту історії України НАН України (за сумісництвом).

У 2001—2007 рр. — відповідальний редактор «Вісника Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка».

з 2001 р. — член редколегії журналу «Соціологія: теорія, методи, маркетинг»; член редколегії журналу «Київська старовина».

з 1992 р. — заступник головного редактора «Енциклопедії української діаспори».

з 2009 р. — відповідальний редактор збірника наукових праць «Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент».

1986—1991 рр. — член правління Українського відділення Товариства «СРСР — Канада».

У 1986—1991 рр. — голова Ради наукових консультантів Бюро міжнародного молодіжного туризму ЦК ЛКСМУ.

У 1989—1991 рр. — голова науково-методичної комісії по роботі з іноземними громадянами при Правлінні Товариства «Знання» Української РСР.

У 1992—1993 рр. — голова комісії із зарубіжних зв'язків Республіканської асоціації українознавців.

У 1992—1998 рр. — член Дорадчої ради Європейського форуму міграційних досліджень (Бамберг, Німеччина).

У 1993—1995 рр. — президент Республіканської асоціації українознавців.

У 1994—1996 рр. — член міжнародної асоціації українців.

У 1995—1997 рр. — член Відбіркового комітету Фонду Макартурів (США).

У 1996—1997 рр. — заступник Голови комісії у справах осіб, депортованих за національною ознакою.

У 1996—1997 рр. — член Ради з питань мовної політики при Президентові України.

З 2000 р. — член Правління Соціологічної асоціації України.

У 2000—2002 рр. — голова Ради представників національних меншин при Президентові України.

З 2001 р. — заступник Голови наукової ради НАН України з проблем міжетнічних відносин і етнонаціональної політики.

З 2001 р. — експерт Ради Європи з питань етнічних меншин.

У 2001—2006 рр. — голова експертної ради ВАК України з філософських, політичних та соціологічних наук.

У 2001—2007 рр. — член експертної комісії з гуманітарних наук ДАК України.

У 2001—2007 рр. — голова науково-методичної комісії МОН України з соціології.

З 2007 р. — член Комітету ООН з проблем опустелювання.

З 2007 р. — член робочої групи з питань національних меншин Центральної Європейської ініціативи (Трієст, Італія).

У 2007—2008 рр. — голова науково-дорадчої ради при Державному комітеті у справах національностей та міграцій.

У 2007—2013 рр. — експерт Механізмів людського виміру ОБСЄ.

У 2008—2010 рр. — член науково-експертної колегії з проблем соціально-економічного розвитку при Кабінеті Міністрів України.

З 2010 р. — член науково-методичної комісії МОН України з соціології.

Нині Володимир Борисович Євтух — директор Інституту соціології, психології та соціальних комунікацій Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.

До кола наукових інтересів Євтуха В. Б. належать: історія та теорія соціології, феномен етнічності в суспільних та міжнародних відносинах; міжетнічна взаємодія та етнополітичний менеджмент у поліетнічних суспільствах.

Серед напрямів наукових досліджень Володимира Євтуха — етносоціологія, теорія етносу, соціологія міжетнічних стосунків, етнополітологія. Він розробив дві авторські концепції етнополітичних та етносоціальних досліджень в Україні, визначив предмет, об'єкт етносоціології як науки та навчальної дисципліни.

Євтух В. Б. читав лекції в університетах Німеччини, США, Марокко та інших державах.

Наукові праціРедагувати

Професор Володимир Євтух є автором понад 350 праць, з-поміж них 10 індивідуальних, 20 колективних монографій, зокрема: «Историография национальных отношений в США и Канаде (60-70-е годы» (1982 р.), «Концепции этносоциального развития США и Канады: типология, традиции, эволюция» (1991 р.), «Українці в Канаді» (1993 р.), «Німці в Україні» (1994 р.), «Етнополітика в Україні: культурологічний та правничий аспекти» (1997 р.), «Про національну ідею, етнічні меншини, міграції…» (2000 р.), «Проблеми етнонаціонального розвитку: український і світовий контексти» (2001 р.), «Етносуспільні процеси в Україні: можливості наукових інтерпретацій» (2004 р.), «Помаранчевий дух свободи: епізоди української осені 2004 року» (2005 р.), «Етнічність: глосарій» (2009 р.), «Етносоціологія: довідник» (2010), «Етнічність: енциклопедичний довідник» (2012 р.); «Етнічність у транснаціональному соціальному просторі: дизайн дослідницького проекту» (2013 р.); близько 50 публікацій у зарубіжних виданнях (Австрія, Білорусь, Німеччина, Польща, Росія, США, Франція).

Серед його етнополітичних праць широке визнання дістали видання: «Концепція етнополітичних досліджень в Україні» (1992 р.), «Етнополітика в Україні: культурологічний та правничий аспекти» (1997 р.), «Етнополітичний ренесанс в Україні: поняття, структура, наслідки» (2004 р.) «Концептуальні засади вирішення етнонаціональних проблем» (2007 р.).

Серед його етносоціологічних праць широке визнання дістали видання: «Концепции этносоциального развития США и Канады: типология, традиции, эволюция» (1991 р.), «Соціологія міжетнічного конфлікту: теоретичний аспект» (2006 р.), «Міжкультурний діалог: ефективний конструкт інтегративного розвитку поліетнічних суспільств» (2009 р.), «Етносоціологія: об'єктно-предметне поле і перспективи досліджень» (2007 р.), «Етносоціологія: довідник» (2010 р.), «Етнічність: енциклопедичний довідник» (2012 р.)(http://www.slideshare.net/yevtukh/2012-19981287).

Володимир Євтух — учасник і розробник проектів:

  • Національна меншина в українському та міжнародному політико-правовому полі (2002—2003 рр.);
  • Освітня політика і меншини;
  • Пілотний проект — Україна (Рада Європи, 2000—2001 рр.);
  • Проблеми нерівності та дискримінації національних меншин (Рада Європи, 2001—2003 рр.).

Почесні звання та нагородиРедагувати

Євтух Володимир Борисович відзначений:

почесними званнями
«Почесний громадянин штату Місьойнес (Аргентинська Республіка)» (1997 р.), «Почесний громадянин міста Апостолес (Аргентинська Республіка)» (1997 р.), «Заслужений діяч науки і техніки України» (1998 р.);

«Почесний доктор Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна» (2011 р.);

«Почесний доктор Латвійського університету (Honorary Doctorate of the University of Latvia, Doctor honoris causa Universitatis Latviensis)» (2014 р.).

преміями, відзнаками та грамотами
  • Пам'ятна медаль Держави Ватикан з нагоди VIII-ї річниці Понтифікату Павла II (1999 р.),
  • Премія імені Тараса Шевченка Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004 р.),
  • Почесна грамота Соціологічної асоціації України «За розвиток соціологічної освіти» (2004 р.),
  • Премія імені М. С. Грушевського НАН України (2005 р.),
  • Грамота Архієпископа Запорізького та Мелітопольського Василія (2005 р.),
  • Відзнака Національної академії наук України «За підготовку наукової зміни» (2008 р.),
  • Знак Академії педагогічних наук України «Ушинський К. Д.» (2008 р.),
  • Золота медаль Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова «М. П. Драгоманов. 1841—1895» (2008 р.),
  • Медаль М. П. Драгоманова «175 років. Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова» (2010 р.),
  • Подяка Національної Академії наук України (2010 р.),
  • Пам'ятний знак «За заслуги перед університетом» (Московский городской педагогический университет) (2010 р.),
  • Медаль «Педагогический университет — 90 лет» (Ереван, 2012 р.).
нагородами
орден Нестора Літописця Української Православної Церкви Московського Патріархату (1997 р.), орден «За заслуги III ступеня» (2004 р.), орден «За заслуги II ступеня» (2010 р.), орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня Української Православної Церкви Київського Патріархату (2010 р.), орден святих Кирила і Мефодія Української Православної Церкви Київського Патріархату (2013 р.)

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати