Вікіпедія

Європейське посвідчення особи

Європейське посвідчення особи[1][2] — це електронний документ, що посвідчує особу, призначений для заміни та стандартизації різних стилів посвідчень особи, що зараз використовуються в державах-членах Європейського Союзу (ЄС) та Європейського економічного простору (ЄЕЗ). [a] Він був створений Регламентом (ЄС) 2019/1157 Європейського Парламенту та Ради від 20 червня 2019 року про посилення безпеки особистих карток громадян Союзу та документів на проживання, виданих громадянам Союзу та їх сім'ї члени, що реалізують своє право вільного пересування, яке має набути чинности.[4][5]

Regulation 2019/1157
Регламент Європейського Союзу
Текст, що стосується Європейської економічної зони
Назва Regulation (EU) 2019/1157 of the European Parliament and of the Council of 20 June 2019 on strengthening the security of identity cards of Union citizens and of residence documents issued to Union citizens and their family members exercising their right of free movement
Ким прийнятий European Parliament and Council
Прийнятий під Art. 21(2) TFEU
Данні щодо публікації у Віснику L 188, pp. 67–78
Історія
Дата створення 20 June 2019
Дата 10 July 2019
Дата початку дії 2 August 2021
Preparative texts
Пропозиція Європейської комісії 17 April 2018
Current legislation

Посвідчення особи, які не відповідають новим вимогам, перестають діяти після закінчення терміну їх дії або до 3 серпня 2031 року. Особисті картки, які не відповідають мінімальним стандартам безпеки або не містять функціонального MRZ, перестають бути дійсними до 3 серпня 2026 року. Посвідчення особи віком від 70 років на 2 серпня 2021 року, які відповідають мінімальним стандартам безпеки та мають функціональний MRZ, втрачають силу після закінчення терміну їх дії.[6]

Впровадження на території держав-членів триває за різними графіками для кожної країни. Кіпр почав видавати посвідчення особи, що відповідають стандартизованим вимогам, ще в серпні 2020 року, ставши першою країною, яка впровадила новий стандарт.[7] Того ж місяця за ним пішла Мальта.[8][9] Франція розпочала пілотне тестування нового документа в окремих департаментах у березні 2021 р. Із запланованим на наступні місяці більш широким, поступовим випуском.[10]

Використання ред.

Проїзний документ ред.

Як альтернативу пред’явленню паспорта, громадяни ЄЕЗ та Швейцарії мають право використовувати дійсне національне посвідчення особи як самостійний проїзний документ для реалізації свого права на вільне пересування в Європейському економічному просторі та Швейцарії. [11] [12] [13] Сполучене Королівство приймає його до 30 вересня 2021 року для туризму та принаймні до 31 грудня 2025 року з конкретних причин. [14]

Власне кажучи, для в’їзду в ЄЕЗ та Швейцарію громадянину ЄЕЗ чи Швейцарії не обов’язково мати дійсне національне посвідчення особи або паспорт. Теоретично, якщо громадянин ЄЕЗ або Швейцарії може довести своє громадянство будь-якими іншими способами (наприклад, пред'явивши національну посвідчення особи, паспорт або свідоцтво про громадянство), їм повинен бути дозволений в'їзд до ЄЕЗ та Швейцарії. Громадянин ЄЕЗ або Швейцарії, який не може задовільно продемонструвати свою національність, повинен мати, тим не менше, "кожну розумну можливість" отримати необхідні документи або доставити їх протягом розумного періоду. [15] [16] [17] [18] [19]

Ідентифікаційний документ ред.

 
Вимоги до посвідчення особи для громадян 

Існують різні правила щодо домашнього використання документів, що посвідчують особу. Деякі країни вимагають використання національної посвідчення особи або паспорта. В інших країнах, напр Австрія, Фінляндія та Швеція, національні посвідчення особи є повністю добровільними та потрібні не всім, оскільки документи, що посвідчують особу, такі як водійські посвідчення, приймаються всередині країни.

Спільні особливості дизайну та безпеки ред.

Статті 3/4/5 Регламенту (ЄС) 2019/1157 зазначають, що: [6]

  • Особисті картки мають бути у форматі ID-1 та містити машиночитану зону (MRZ).
  • Стандарти безпеки повинні базуватися на Документі ІКАО 9303.
  • Документ повинен мати назву "Особисте посвідчення" офіційною мовою та принаймні ще однією офіційною мовою установ Союзу.
  • На лицьовій стороні міститься двобуквенний код країни держави-члена, що видав картку, надрукований негативно у блакитному прямокутнику та оточений 12 жовтими зірками.
  • Він повинен містити високозахищений носій інформації, який повинен містити зображення обличчя власника картки та два відбитки пальців у сумісному цифровому форматі. Носій інформації повинен мати достатню ємність і можливості для гарантування цілісности, автентичности та конфіденційности даних. Дані, що зберігаються, повинні бути доступними в безконтактній формі та захищені, як це передбачено Реалізацією рішення C (2018) 7767.
  • Мінімальний термін дії посвідчень повинен становити 5 років, а максимальний - 10 років. Але держави-члени можуть передбачити термін дії менше 5 років для неповнолітніх та більше 10 років для осіб віком від 70 років.

Огляд національних посвідчень ред.

Держави-члени несуть відповідальність за видачу національних посвідчень, які відповідають технічним вимогам Регламенту (ЄС) 2019/1157, відповідно до їх власних процедур та вимог щодо видачі.

Держава-член Спереду Зворотний Обов’язковий / необов’язковий Вартість Термін дії Орган, який видав документ Остання версія
 



Кіпр



  		Посилання на зображення [Архівовано 9 лютого 2021 у Wayback Machine.] Посилання на зображення [Архівовано 31 січня 2021 у Wayback Machine.] Обов’язковий для громадян Кіпру у віці від 12 років
  • 30 євро (для дорослих)
  • 20 євро (діти)
  • 10 років (дорослі)
  • 5 років (діти)
 12 серпня 2020 року
  Франція  Документи, що посвідчують особу, є юридично необов’язковими [20] але поліція має широкі повноваження перевіряти особу людини у багатьох ситуаціях, до 4-годинного тримання під вартою, щоб зробити необхідну перевірку та зробити фото. [21]
  • Безкоштовно
  • 25 євро (якщо попередній не може бути представлений, наприклад, його було втрачено або викрадено)
  • Mairie (ратуша, материкова Франція)
  • Консульство Франції (за кордоном)
 15 березня 2021 року
  Німеччина  Необов’язково; однак національне посвідчення особи або паспорт є обов'язковим для громадян Німеччини віком від 16 років, а діюча документація, що посвідчує особу, є обов'язковою для інших громадян ЄЕЗ.
  • 28,80 євро (заявники віком від 24 років)
  • 22,80 євро (заявники віком до 24 років)
  • 10 років (заявники віком від 24 років)
  • 6 років (заявники віком до 24 років)
  • Місто або місто проживання
  • Посольство Німеччини в країні проживання (для громадян Німеччини, які проживають за кордоном)
 З 2 серпня 2021р
  Мальта  ´ Національне посвідчення особи обов’язкове для громадян Мальтії віком від 18 років
  • Перший раз видача посвідчення особи: Безкоштовно
  • Поновлення посвідчення особи, термін дії якого закінчився (або містить будь-які дані, які більше не відповідають дійсности), які не оголошені втраченими, викраденими або зіпсованими: Безкоштовно
  • Заявки на нову посвідчення особи замість загубленої, викраденої чи знищеної: 22 євро
  • Заявки на отримання нової посвідчення особи замість тієї, яка була зіпсована: 16,50 євро
  • 10 років
  • Ідентичність Мальта [23]
 Серпень 2020 [8] [9]

Див. також ред.

Примітки ред.

 

  1. ↑ The legal and political context for setting up a European identity document (PDF). Directorate-General for Internal Policies. 2016. Архів оригіналу (PDF) за 10 листопада 2020. Процитовано 23 березня 2021.
  2. ↑ Proposal for a REGULATION OF THE EUROPEAN PARLIAMENT AND OF THE COUNCIL on strengthening the security of identity cards of Union citizens and of residence documents issued to Union citizens and their family members exercising their right of free movement (PDF). European Commission. 2018. Архів оригіналу (PDF) за 14 січня 2020. Процитовано 23 березня 2021.
  3. ↑ Fri bevegelse av personer: styrket sikkerhet av ID-kort og oppholdsdokumenter | europalov. europalov.no. Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 4 вересня 2020.
  4. ↑ Regulation (EU) 2019/1157 of the European Parliament and of the Council of 20 June 2019 on strengthening the security of identity cards of Union citizens and of residence documents issued to Union citizens and their family members exercising their right of free movement. Європейська асоціація вільної торгівлі. Архів оригіналу за 3 березня 2021. Процитовано 16 червня 2020.
  5. ↑ Improving security for EU ID cards (PDF). European Parliamentary Research Service (англ.). 2020. Архів оригіналу (PDF) за 25 лютого 2021. Процитовано 23 березня 2021.
  6. ↑ а б EUR-Lex - 32019R1157 - EN - EUR-Lex. eur-lex.europa.eu (англ.). Архів оригіналу за 23 лютого 2021. Процитовано 13 вересня 2019.
  7. ↑ Chrysostomou, Annette. New type of ID cards now being issued | Cyprus Mail. cyprus-mail.com/ (брит.). Архів оригіналу за 26 лютого 2021. Процитовано 4 жовтня 2020.
  8. ↑ а б Schmeh, Klaus (13 жовтня 2020). Republic of Malta launches electronic identity card. www.cryptovision.com (амер.). Архів оригіналу за 4 травня 2021. Процитовано 20 березня 2021.
  9. ↑ а б New Maltese ID Card will enter circulation later this month | Identity Malta Agency (амер.). 28 серпня 2020. Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 20 березня 2021.
  10. ↑ Wesfreid, Marcelo (15 березня 2021). Puce infalsifiable, QR code... Marlène Schiappa présente la nouvelle carte d’identité numérique. leparisien.fr (fr-FR) . Архів оригіналу за 19 березня 2021. Процитовано 16 березня 2021.
  11. ↑ Articles 4 and 5 of the Citizens’ Rights Directive 2004/38/EC (L 158, pp. 77–123 [Архівовано 11 травня 2021 у Wayback Machine.])
  12. ↑ APPENDIX 1 Movement of persons (Art. 20) (PDF). Article 1. Архів оригіналу (PDF) за 25 червня 2021.
  13. ↑ EUR-Lex - 22002A0430(01) - EN. Official Journal L 114 (EN) . 30 квітня 2002. с. 0006—0072. Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 19 грудня 2020.
  14. ↑ Visiting the UK: information for EU, EEA and Swiss citizens. GOV.UK (англ.). Архів оригіналу за 18 грудня 2020. Процитовано 3 грудня 2020.
  15. ↑ Article 5(4) of the Citizens’ Rights Directive 2004/38/EC (L 158, pp. 77–123 [Архівовано 11 травня 2021 у Wayback Machine.])
  16. ↑ Practical Handbook for Border Guards, Part II, section I, point 2.9 (C (2019) 7131 [Архівовано 30 грудня 2020 у Wayback Machine.])
  17. ↑ Рішення Європейського суду of 17 February 2005, Case C 215/03, Salah Oulane vs. Minister voor Vreemdelingenzaken en Integratie [Архівовано 8 березня 2021 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Regulation 11 of the Immigration (European Economic Area) Regulations 2016. Архів оригіналу за 9 листопада 2020. Процитовано 23 березня 2021.
  19. ↑ Processing British and EEA Passengers without a valid Passport or Travel Document (PDF).[недоступне посилання]
  20. ↑ Est-il obligatoire d'avoir une carte d'identité ?. www.service-public.fr (Fr) . Архів оригіналу за 27 березня 2021. Процитовано 9 листопада 2019.
  21. ↑ Contrôle d'identité. www.service-public.fr (Fr) . Архів оригіналу за 13 березня 2021. Процитовано 9 листопада 2019.
  22. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 березня 2021. Процитовано 23 березня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  23. ↑ E-ID Cards Unit | Identity Malta Agency (амер.). 8 жовтня 2019. Архів оригіналу за 12 лютого 2021. Процитовано 20 березня 2021.

 

Посилання ред.


Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «lower-alpha», але не знайдено відповідного тегу <references group="lower-alpha"/>

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Європейське_посвідчення_особи&oldid=41249289