ОКЕАНОЛОГІЧНИЙ ПОРТАЛ
Портал створено для зручної навігації масивом статей Вікіпедії про Світовий океан, окремі його елементи, фізико-хімічні процеси в товщі його вод і на поверхні, геологію дна, окремі океанологічні науки і дисципліни, науковців-океанологів, першовідкривачів і мандрівників.

Над чим працюємо
Редактори
П:ОКЕ

Про океанологію Тематичний тиждень
Океаноло́гія (від дав.-гр. ὠκεανός — океан і λόγος — думка, слово) — комплексна природнича наука, що досліджує Світовий океан. Окремі його дисципліни вивчають фізичні процеси циркуляції у морському водному середовищі, оптичні, акустичні, магнітні та інші його особливості, виявляє закономірності взаємодії земної атмосфери й океану, хімію (гідрохімічні особливості морських вод та формування хімічного балансу океану) та біологію (рослинний і тваринний світ, біологічну продуктивність морів, можливість відтворення біологічних ресурсів). До океанології відносять також геологію морського дна, завдання якої — вивчення будови земної кори в межах океану, рельєфу його дна, а також генезис родовищ корисних копалин.


У Вікіпедії триває акція «Культурна спадщина України» (нове), завершується кампанія «Кожній книзі — свій читач» (#EveryBookItsReader)
Поспішайте долучитися до учасників!
редагувати
  Вибрана стаття
Маршрут навколосвітньої подорожі «Бігля», 18311836 роки

Навколосві́тня по́дорож Ча́рлза Да́рвіна — подорож Чарлза Роберта Дарвіна на кораблі «Бігль» у 18311836 роках, завдяки якій учений започаткував еволюційне вчення, поставивши біологію на досить міцну наукову основу. Поряд із відомими науковими експедиціями XIX століття ця мандрівка під командуванням капітана Роберта Фіцроя займає одне з видних місць. В історії географічних відкриттів особливе значення подорожі надають роботи зі зйомки місцевості для нанесення на мапу точних берегових обрисів південної частини Південної Америки та течії річки Санта-Крус. Однак всесвітню славу «Бігля» пов'язують саме з Чарлзом Дарвіном.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибране зображення
Степан Макаров
редагувати
  Океанологічна термінологія
Структурні елементи будови дна Світового океану

Континента́льний схил (рос. континентальный склон, англ. continental slope, нім. Kontinentalabfall m, Kontinentalabhang m) — частина околиці континенту, яка лежить між континентальним шельфом та континентальним підніжжям. Зона різкого збільшення глибини в межах від 100 — 200 і до 3 000 — 3 500 м з боку океану за бровкою шельфу.

Характерна особливість рельєфу материкового схилу — різка розчленованість долиноподібними формами — підводними каньйонами. Частіше всього це продовження під водою річкових долин. Припускають, що вони мають комплексне походження. Первісна їх поява, можливо, пов’язана з тектонічними розломами, а подальша розробка каньйонів вже продовжується суспензійними (турбідітними) потоками, що утворюються під час підводних зсувів. Сповзаючий матеріал рухається по схилу з великою швидкістю (70 — 90 км/год.) на сотні кілометрів, еродуючи морське дно.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Океани та обрані моря
Мапа Антарктиди. Море Ведделла на північному сході120пкс
Світлина з супутника120пкс

Море Ведделла (до 1900 року море Георга IV, англ. Weddell Sea) — частина Південного океану біля берегів Антарктиди; врізається до 2 тисяч км між Західної і Східною Антарктидою; 2,9 млн км², (бл. 570 тис. км² — під шельфовими льодовиками: Ронне, Фільхнера, Ларсена); найбільша глибина 6 820 м; наукова станція Бельграно II (Аргентина); море відкрив британський капітан Джеймс Ведделл у 1823 р. Водяться кити та тюлені..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані затоки та бухти Світового океану

Аму́рська зато́ка —пн.-зх. частина затоки Петра Першого (Японське море).

Довж. бл. 70 км, шир. 10—20 км.

Сх. береги високі, вкриті лісами; пн. та зх.—низинні, заболочені.

На березі А. з. — м. Владивосток.


Амурська затока — північно-західна частина затоки Петра Великого (Японське море). Довжина близько 70 км, ширина 10—20 км, глибина до 20 метрів. Східні береги високі, вкриті лісами; північні та західні — низинні, заболочені. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані протоки Світового океану
Гібралтарська протока з космосу


Гібралта́рська прото́ка (англ. Strait of Gibraltar, ісп. Estrecho de Gibraltar, араб. مضيق جبل طارق‎) — відокремлює Європу від Африки та з'єднує Атлантичний океан і Середземне море. На північному березі протоки знаходяться Іспанія та володіння Великобританії Гібралтар, на південному Марокко та іспанське місто Сеута. Ширина протоки 14-44 км; глибина на фарватері 300 і 900 м..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані океанічні течії, вири та аномалії
Течії Японського архіпелагу
1. Курошіо 2. Продовження Курошіо 3. Анти-Курошіо 4. Тепла Цусімська течія 5. Тепла Цуґарська течія 6. Тепла течія Соя 7. Курильська течія 8. Холодна Ліманська течія.


Курильська течія або Ояшіо — холодна морська течія в північно-західній частині Тихого океану. Тече з півночі на південь вздовж східних берегів Курильських островів та Хоккайдо. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи рівнинного рельєфу океанічного дна
Карта розташування Пуерто-Ріканської улоговини—Геологічна служба США
Проєкція дна Атлантичного океану і Карибського моря. Малі Антильські острови є зліва внизу проєкції Флорида справа вверху. Фіолетова ділянка в центрі схеми є Пуерто-Ріканським жолобом, найглибшою частиною Карибського моря.

Улоговина Пуерто-Ріко або жолоб Пуерто-Ріко — глибоководний жолоб в Атлантичному океані. Розташований на кордоні Карибського моря і Атлантичного океану, уздовж північних схилів підводного Антильського хребта.

Довжина жолоба становить 1754 км, ширина близько 97 км. Максимальна глибина 8742 м, знаходиться на північ від острова Пуерто-Ріко і є максимальною глибиною Атлантичного океану. Вперше глибина западини була визначена в 1955 році американською експедицією на судні "Віма"..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи гірського рельєфу океанічного дна
Розташування Серединно-Атлантичного хребта

Серединно-Атлантичний хребет — найбільша гірська система дна Атлантичного океану. Одна з ланок системи серединно-океанічних хребтів, підводний гірський масив Атлантичного і Північного Льодовитого океану. Простягається від 87° пн. широти (близько 333 км на південь від Північного полюсу), де переходить у хребет Гаккеля до трійника біля субантарктичного острова Буве на 54° пд. широти. Найвищі піки цього гірського масиву тягнуться вище за рівень океану і утворюють острови. Серединно-Атлантичний хребет є межею тектонічних плит.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані підводні печери та гроти Світового океану
Велика Синя Печера

Вели́ка Си́ня Печера (Діра) (англ. Great Blue Hole) — велика підводна печера біля узбережжя Белізу. Вона розташована біля центральної частини рифу Лайтгаус, невеликого атола за 100 км від материка і міста Беліз. Печера має круглу форму, понад 330 м в діаметрі і 140 м завглибшки. Вона сформувалася як вапнякова печера протягом останнього льодовикового періоду, коли рівень моря був набагато нижчим..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи берегової лінії Світового океану: півстрови та миси
Червоним на мапі відмічено півострів Ямал

Яма́л — півострів на півночі Західного Сибіру.

Півострів Ямал вдається в Карське море між Байдарацькою та Обською губами.

Довжина півострову — 750 км, ширина — до 240 км. Площа становить майже 122 тис. км².

В адміністративному плані Ямал розташований в межах Ямало-Ненецького автономного огругу Тюменської області Російської Федерації..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані острови та рифи Світового океану

Ньюфа́ундленд (англ. Newfoundland МФА[nufənˈlænd] Нуфанле́нд "новознайдена земля"; фр. Terre-Neuve) — острів біля північно-східних берегів Північної Америки, частина канадської провінції Ньюфаундленд і Лабрадор.

Площа острова — 111 390 км², довжина берегової лінії 9 656 км, висота над рівнем моря до 814 м.

Населення — 479 105 чол. (2006), найбільше місто — Сент-Джонс (99 182).

Ньюфаундленд є островом материкового походження, що відокремився в антропогеновому періоді. Він відокремлюється від материкової частини неширокою (16 км) протокою Белл-Айл на півночі і протокою Кабота – на південному заході. Його рельєф так само розчленований і гірський, як і Північних Аппалачів. Переважають хвилясті рівнини із залишковими горбами.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані архіпелаги та групи островів Світового океану

Брита́нські острови́ (ірл. Éire agus an Bhreatain Mhór, англ. British Isles, шотл. Breetish Isles, менс. ny h-Ellanyn Goaldagh) — архіпелаг на північному заході Європи, між Північним морем і Атлантичним океаном. На Британських островах розташовані держави Велика Британія та Ірландія, а також території під владою британської корони.

Площа островів — 315,1 тис. км². Від материкової частини Європи відокремлені Північним морем і протоками Па-де-Кале і Ла-Манш.

Включають великі острови Велика Британія і Ірландія.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Родовища та басейни корисних копалин Світового океану

Аквітанський нафтогазоносний басейн — розташований на однойменній низовині на півдні Франції в акваторії Біскайської затоки. Площа 152 тис. км².

Перше газове родов. (Сен-Марсе) було відкрите у 1939 році. До 1982 року було відкрито 7 газових і 14 нафтових родовищ.

Найбільше газове родовище — ЛАК, нафтове — Парантіс (з початковими запасами 30 млн т)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані об`єкти природно-заповідного фонду Світового океану

Вели́кий бар'є́рний риф — найбільша у світі система коралових рифів, розташована в Кораловому морі, уздовж східного узбережжя Австралії, біля узбережжя штату Квінсленд. Простягається на &&&&&&&&&&&02300.&&&&002300 км з півдня на північ, починаючи від тропіка Козерога між містами Гладстон і Бандаберг до протоки Торреса, що відокремлює Австралію від Нової Гвінеї. Загальна площа - &&&&&&&&&0348698.&&&&00348 698 км². У північній частині має ширину близько 2 км, у південній — 152 км. На півдні віддалена від берега на 300 км, а далі на північ, біля мису Мелвілла, наближається до материка на відстань до 32 км. Складається з мільярдів коралових поліпів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані антропогенні об'єкти Світового океану
Вітторе Карпаччо. «Чудо реліквії Хреста на мосту Ріальто», 1494
Джентіле Белліні «Диво Хреста на мосту Св. Лоренцо», 1500

Мости Венеції (італ. Ponti di Venezia) — важливий елемент міського руху пішоходів. Разом з гондолами та іншим водним транспортом зв'язують між собою 116 островів Венеції, розділених 170 каналами...

Вільям Тернер. Міст Зітхань і Солом'яний міст (на передньому плані), 1840

Число мостів змінюється час від часу з різних причин. Іноді засипають канали (повністю або частково), щоб створити додатковий простір для будівництва. Деякі мости реконструюються. Зводяться нові, у тому числі приватні мости. Сьогодні доступно для громадського користування 44 мости в Сан-Марко, 82  — в Кастелло, 18 — в Сан-Поло, 67 — в Дорсодуро, 75 — в Каннареджо, 42 — в Санта-Кроче і 12 — на о. Джудекка..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані порти Світового океану

Сінгапу́р, також Сингапур (санскр. सिंह siMha — лев і पुर pura — місто) — місто-держава у Південно-Східній Азії на краю Малаккського півострова. Площа 622 км²; столиця — Сінгапур. Складається з острова Сінгапур і 57 дрібних островів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані міста на островах Світового океану

Джака́рта (колишня назва Батавія, офіційна назва Спеціальний столичний регіон Джакарта, індонез. Daerah Khusus Ibukota Jakarta) — найбільше місто і столиця Індонезії, одне з найбільших міст світу.

Місто розташоване на північно-західному узбережжі острова Ява при впадінні річки Чилівунг у Яванське море. Адміністративно входить у Регіон Ява.

Вітрильна шлюпка в затоці Джакарти.

Джакарта розташована на північно-західному узбережжі Яви, в гирлі річки Чилівунг (англ. Ciliwung River, яван. Kali Ciliwung, індонез. Ci Liwung) в бухті Джакарта (англ. Jakarta Bay), яка є затокою Яванського моря. Офіційно, територія Спеціального Округу Джакарти займає 662 км².::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні зони та одиниці районування Світового океану


редагувати
  Океанологічна література
  • Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології: підручник [Електронний ресурс] - 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: ВПЦ "Київський університет, 2008. — 255 с. — ISBN 978-966-439-015-3
  • Океанографическая энциклопедия. Под ред. З. И. Мироненко : Гидрометеоиздат , 1974 - 632 c. (рос.)
  • Вершинский Николай В. Загадки океана
  • Парамонов А.Н., Кушнир В.М., Забурдаев В.И. Современные методы и средства измерения гидрологических параметров океана.- 1979. Твердый переплет. 248 с.
  • Океан - Атмосфера. Энциклопедия. Л. Гидрометеоиздат 1983г. 464 с.
  • Белинский Н.А., Истошин Ю.В. Моря, омывающие берега Советского Союза. – М :Военное изд – во мин – ва обороны СССР. – 1956. – 195с.
  • Беляев Б.И. Прикладные океанологические исследования. – Л :Гидрометеоиздат. – 1986. – 143с.
  • Бекятев К.А., Середряков В.В. Международные морские организации. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 601с
  • Богданов К.Т. Приливы мирового океана. – М : Наука. – 1975. – 115с.
  • Большаков А. А. КОСМИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ В ОКЕАНОЛОГИИ
  • Боровиков П. Лаборатория на морском дне. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 135с.
  • Бортковский Р.С. Тепло – и влагообмен атмосферы и океана при шторме.– Л : Гидрометеоиздат. – 1983. – 158с.
  • Брамсон М.А. Морская рефрактометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с. – Библиогр : стр. 237 – 243.
  • Бреховских Л.М., Лысанов Ю.П. Теоретические основы акустики океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1982. – 262с.
  • Бурков В.А. Общая циркуляция мирового океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1980. – 250с.
  • Бычкова И.А., Викторов С.В. Дистанционное определение температуры моря. – Л :Гидрометеоиздат. – 1988. – 220с.
  • Васильев К.П. Что должен знать судоводитель о картах погоды и состояния моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 229с.
  • Питер Вейль Популярная океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 500с.
  • Ветер, волны и морские порты. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с.
  • Вилькицкий А. Северный морской путь. – С – Петербург. – 1912.
  • Влияние загрязнения поверхностного слоя на тепло–, газо– и влагообмен океана с атмосферой. – Проблемы химического загрязнения вод Мирового океана. Том 3.– Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 128с.
  • Вольцингер Н.Е. Длинноволновая динамика прибрежкой зоны. – Л :Гидрометеоиздат. – 1989. – 263с.
  • Вольцингер Н.Е. Основные океанологической воды. – Л :Гидрометеоиздат. – 1968. – 280с
  • Вольцингер Н.Е. Теория мелкой воды. Океанологические задачи и численные методы. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 206с.
  • Герлах Себастьян Загрязнение морей. Диагноз и терапия. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 262с.
  • Герман В.Х., Левиков С.П. Вероятностный анализ и моделирование колебаний уровня моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1988. – 229с.
  • Гершанович Д.Е., Муромцев А.М. Океанологические основы биологической продуктивности мирового океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1982. – 319с. – Библиогр : стр. 311– 318.
  • Гидро–акустическая техника исследования и освоения океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1984. – 263с.
  • Глаголева М.Г., Скриптунова. Прогноз температуры воды в океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 165с.
  • Глобальный водообмен. – М : Наука, 1975. – 125с.
  • Глуховский Б.Х. Исследование морского ветрового волнения. – Л :Гидрометеоиздат. – 1966. – 282с.
  • Давидан И.Н., Лопатухин Л.И. Ветровое волнение в Мировом океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 256с. – Библиогр : с. 245 –252.
  • Дерюгин К.К., Степанюк И.А. Морская гидрометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. –387с.
  • Дерягин В. Каспий, его прошлое, настоящее и будущее. – Баку :Азерб. Гос. изд – во. – 1977. – 115с.
  • Джеймс Р. Прогноз термической структуры океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1971. – 153с.
  • Динамика гидрографической сети неприливных устьев рек. – М : Моск. отд. Гидрометеоиздат. – 1977. – 295с.
  • Динамика океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 302с.
  • Доронин Ю.П. Взаимодействие атмосферы и океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1981. – 287с.
  • Доронин Ю.П., Хейсин Д.Е. Морской лед. – Л : Гидрометеоиздат. – 1975. – 307с.
  • Доронин Ю.П. Региональная океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 303с. – Библиогр : с. 296 – 298
  • Драган Я.П. Методы вероятностного анализа ритмики океанологических процессов. – Л : Гидрометеоиздат. –1987. – 317с.
  • Дуванин А.И. Волновые движения в море. – Л : Гидрометеорологическое изд – во. – 1968. – 221с.
  • Евгенов Н.И. Морские течения. – Л : Гидрометеорологическое изд –во. – 1957. – 109с.
  • Егоров Н.И. Физическая океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. – 452с.
  • Ерлова Н.Г. Оптика моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 237с
  • Жуков Л.А. Общая океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1976. – 376с
  • Зубов И.И. Основы учения о проливах мирового океана. – М : Гос. изд – во географ. лит – ры. – 1956. – 236с.
  • Зырянов В.И. Теория установивщихся океанических течений. – Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 225с
редагувати
  Морське право
Крейсер «Агамемнон», на якому підписано перемир'я

Мудросське перемир'я — перемир'я, підписане 30 жовтня 1918 року представниками Великобританії та султанського уряду Туреччини на борту англійської крейсера «Агамемнон» в порту Мудрос грецького острова Лемнос після поразки Туреччини у Першій світовій війні.

Основні положення

редагувати
  Списки Світового океану
Ряска мала

Наявний список островів, відсортований за площею, включає всі острови з площею понад 2500 км², деякі острови площею понад 500 км². Для порівняння наведені також площі континентів...

Острови площею понад 250 000 км²

{

редагувати
  Телепрограми та кіно про світовий океан

Життя (англ. Life) — телевізійний документальний фільм, вперше показаний на телеканалі BBC з жовтня по грудень 2009 року.

Life створений BBC Natural History Unit спільно з Discovery Channel, Skai TV та Відкритим університетом. Оригінальний сценарій, використаний в британській і канадській версіях, був написаний і розказаний Девідом Аттенборо.

На телеканалі BBC серіал був представлений із десяти 50-хвилинних епізодів. Перша серія дає загальне введення в телефільм, друга показує рослини, а інші призначені для основних груп тварин. Їх метою було показати загальні риси, які зробили свій внесок в успіх кожної групи, а також інтимні та драматичні моменти у житті окремих видів, які були обрані завдяки їх видатним досягненням або харизмі. Наприкінці кожної серії показано десятихвилинний making-of із найцікавішими моментами зйомки, в результаті чого загальний час серії досяг 60 хвилин. ... 8. Істоти глибин / Creatures of the Deep Мільярди років океан був єдиним місцем на планеті, де існувало життя. Нащадки тих давніх істот дожили і до наших днів. Це господарі глибин — кальмар Гумбольдта, гігантський тихоокеанський восьминіг, краб-павук та інші.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані науково-дослідні експедиції, що досліджували океан
Підняття прапора експедицією Вількіцького при відкритті Північної Землі

Російська гідрографічна експедиція Північного Льодовитого океану (1910 - 1915) була організована з метою розробки та освоєння Північного морського шляху. В її складі було два криголамних пароплави - «Вайгач» і «Таймир». Експедиція просувалася північною акваторією Північного Льодовитого океану зі сходу на захід.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані океанологічні наукові та освітні установи та заклади

Морський гідрофізичний інститут Національної академії наук України — провідний український інститут з питань гідрофізики морського середовища розташований у місті Севастополі.

Морський гідрофізичний інститут — один з найвідоміших у країні та у світі океанографічних науково-технічних комплексів, до якого входять:

редагувати
  Добра стаття
Темний крячок (Onychoprion fuscata) здатний протриматися над океаном 3-10 років, проводячи лише невелику частку часу на поверхні води

Морські птахи — птахи, пристосовані до життя в морському середовищі. Хоча всі морські птахи в значній мірі відрізняються один від одного як за фізіологією так і поведінкою, вони часто виявляють ознаки конвергентної схожості, що говорить про їх схожу еволюцію в спільних умовах та близьких кормових нішах. Найдавніші морські птахи з'явилися ще в Крейдяний період, а ознак сучасних родин вони набули переважно в епоху Палеогена.

У порівнянні з іншими групами птахів, морські птахи, як правило, живуть довше.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрана ілюстрація
Основні батиметричні особливості Північного Льодовитого океану


редагувати
  Обрані рослини Світового океану
Ряска мала

Гідатофі́ти (Від грец. Hydor, родовий відмінок hydatos — вода і phyton — рослина) — водні рослини, цілком або більшою своєю частиною занурені у воду (на відміну від гідрофітів, занурених у воду тільки нижньою частиною).

Одні з них не прикріплені коренями до ґрунту (наприклад, ряска, елодея), інші — прикріплені (наприклад, латаття). За способом розвитку різняться:

  • Гідатофіти справжні — рослини, занурені у воду, ріст і розвиток яких відбуваються тільки у воді (наприклад, види куширу);
  • аерогідатофіти занурені — рослини, цілком занурені у воду, зростання у яких відбувається у воді, а запилення квіток — над водою (наприклад, у валіснерії спіральної);
  • аерогідатофіти плаваючі — рослини, у яких частина листя і стебел занурена у воду, а частина — плаваюча; запилення квіток відбувається.::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Обрані тварини Світового океану

Пеліка́н (Pelecanus) — рід птахів ряду Пеліканоподібні (Pelecaniformes) (найбільші їх представники), що відноситься до монотипової родини Пеліканові (Pelecanidae).

Маса дорослого птаха пеліканів досягає 7-14 кг, розмах крил — 127–320 сантиметрів залежно від виду. В них дещо незграбний масивний тулуб, короткі ноги, довга шия та довгий дзьоб, який за довжиною в 4-5 разів переважає голову.

Самці пеліканів дещо більші за самок, і мають довший дзьоб.

Лапи австралійського пелікана
.::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Обраний життєпис океанології. Мореплавці

Ферна́н (Ферна́ндо) Магеллан (ісп. Hernando de Magallanes, порт. Fernão de Magalhães) (* 1480 — † 27 квітня 1521) — португальський мореплавець на іспанській службі. Керував першою успішною навколосвітньою експедицією, під час якої сам Магеллан загинув. Дав назву Тихому океану...

Батьки Магеллана померли, коли йому було 10 років. У віці 12 років, Магеллан став пажем короля Жоао II і королеви Елеонори при королівському дворі в Лісабоні, куди його брат потрапив на два роки раніше. Тут, зі своїм двоюрідним братом Франсишку Серраном, Магеллан продовжує освіту, цікавиться географією та історією.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Океанологи
Жак Пікар (в центрі) та Дон Волш (ліворуч)

Жак Пікар (фр. Jacques Piccard; * 28 липня 1922 року, Брюссель, Бельгія — † 1 листопада 2008 року, Швейцарія) — швейцарський океанолог, один з трьох людей, хто побував на дні Маріанської западини.

Жак Пікар народився в Брюсселі в сім'ї фізика і винахідника Огюста Пікара. Разом з батьком брав участь у будівництві і випробуваннях батискафа «Трієст». Назву апарат отримав на честь міста Трієст, Італія, в якому було виконано основні роботи зі створення апарата. «Трієст» було спущено на воду в серпні 1953 і він зробив кілька занурень у Середземному морі з 1953 до 1957 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Гляціологи океану

Ге́нрик Арцто́вський (пол. Henryk Arctowski; * 15 липня 1871, Варшава — † 21 лютого 1958, Вашингтон) — польський та український географ, геофізик, геолог, мандрівник, дослідник Антарктики; професор Львівського університету.

Син Кароля Арцта (сполонізував своє прізвище в 1890-х рр).

Закінчив гімназію в Іновроцлаві.

Вивчав хімічні, геологічні та метеорологічні науки в Льєжу (Бельгія), Сорбонні (Париж), Англії та Швейцарії.

1895 - познайомився з бельгійським мандрівником Адрієном де Жерлашем де Ґомрі.

18971899 - взяв участь у антарктичній експедиції Адрієна де Жерлаша де Ґомрі на кораблі Belgica як її науковий керівник. Серед учасників експедиції були Роальд Амундсен, Фредерік Кук і Антоній Болеслав Добровольський. Першими перезимували в Антарктиці - на судні, затертому кригою.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Метеорологи та кліматологи океану
Василь Іванович Колчак

Олекса́ндр Васи́льович Колча́к (* 4 (16) листопада 1874(18741116), Олександрівське (Петербург) — † 7 лютого 1920, Іркутськ) — російський військовий і державний діяч, адмірал (1918), полярний дослідник і вчений-океанограф. Є нащадком сотника козацького бузького війська Лук'яна Колчака і турецького воєначальника Ільяша Колчака-паші. Учасник експедицій 1900–1903 років (нагороджений Імператорським Російським географічним товариством Великою Костянтинівською медаллю)...

15 листопада 1894 року Олександр Васильович Колчак отримав військове звання мічмана та 6 серпня 1894 року був призначений на крейсер 1-го рангу «Рюрик» в якості помічника вахтового начальника. На цьому крейсері він відбув на Далекий Схід. В кінці 1896 року Колчак був призначений на крейсер 2-го рангу «Крейсер» на посаду вахтового начальника. На цьому кораблі він протягом кількох років ходив у походи по Тихому океану, в 1899 році повернувся в Кронштадт. 6 грудня 1898 року отримав звання лейтенант. У походах Колчак не тільки виконував свої службові обов'язки, але й активно займався самоосвітою. Також він захопився океанографією і гідрологією. У 1899 році опублікував статтю «Спостереження над поверхневими температурами та питомою вагою морської води, проведені на крейсерах „Рюрик“ і „Крейсер“ з травня 1897 року по березень 1898 року»..:::::::::::::::: читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Біологи, екологи та біогеографи океану

Сергій Миколайович Скадовський (* 31 серпня (12 вересня) 1886, Білозерка, нині Херсонської області — 2 травня 1962, Москва) — радянський гідробіолог, творець еколого-фізіологічного напряму в гідробіології, доктор біологічних наук, професор (1935).

Походить з Херсонської гілки роду Скадовських. Батько — Скадовський Микола Львович, український художник, ініціатор і співзасновник Товариства періодичних виставок південно-російських художників в Одесі, помер, коли Сергієві не виповнилося ще й шести років. Мати вдруге вийшла заміж за відомого невропатолога і психолога Григорія Россолімо..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Ґрунтознавці океану

Жак-Ів Кусто́ (фр. Jacques-Yves Cousteau; *11 червня 1910, Сент-Андре-де-Кюбзак, Бордо — †25 червня 1997, Париж) — французький дослідник Світового океану, фотограф, режисер, винахідник, автор великої кількості книг і фільмів, першовідкривач. Був членом Французької академії. Командор Ордена Почесного легіону. Відомий як Капітан Кусто (фр. Commandant Cousteau). Разом з Емілем Ган'яном розробив і випробував акваланг.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Геоекологи та природоохоронці Світового океану

Джеймс Френсіс Кемерон (англ. James Francis Cameron; нар. 16 серпня 1954, м. Капускейсінг, провінція Онтаріо, Канада) — а канадський кінорежисер, природоохоронець та дослідник океану. Один з найуспішніших режисерів світу: 7 його картин зібрали понад 5,6 млрд доларів США. Він зняв два найкасовіші фільми в історії кінематографу: Титанік (1997), котрий отримав 11 премій Оскар, (в тому числі найкращий режисер, продюсер і монтажник отримав Кемерон) і Аватар (2010), котрий отримав 3 премії Оскар і зібрав в світовому прокаті понад 2,7 млрд доларів. Він також є автором інших культових стрічок Термінатор (1984), Чужі (1986), Безодня (1989) та Термінатор 2 (1991) — і творцем образу Термінатора.

У жовтні 2013 року новий вид жаб Pristimantis jamescameroni з Венесуели був названий на його честь, в знак визнання його залуг в захисті довкілля, на додаток до його публічної промоції веганізму.

...26 березня 2012 року Джеймс Кемерон здійснив занурення на дно Маріанського жолоба на одномісному батискафі Deepsea Challenger, що був розроблений і побудований на його замовлення. Він став третьою людиною, яка туди добралася. В ході занурення він досягнув дна на глибині в 10 тис. 898 метрів. Кемерон взяв зразки порід і живих організмів і провів кінозйомку, використовуючи 3D камери.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Геологи океану

Ю́рій Ю́рійович Юрк (19051976) — український геолог родом з Дніпропетровщини.

Закінчив Харківський ІНО (1932), з 1934 науковий співробітник Інституту геологічних наук АН УРСР; 1956 — 73 — директор, 1973 — 76 — завідувач відділу Інституту мінеральних ресурсів. Основні праці Юрка присвячені питанням геології й .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Сейсмологи та вулканологи Світового океану
Файл:.jpg

Інґе Леманн (дан. Inge Lehmann; * 13 травня 1888, Копенгаген — † 21 лютого 1993, Копенгаген) — данський геофізик, сейсмолог, викладач Королівського товариства в Лондоні. 1936 року вона відкрила внутрішнє ядро ​​Землі на основі вивчення поширення сейсмічних хвиль від землетрусів у південній частині Тихого океану.

Інґе Леманн народилася та виросла у Копенгагені. Донька експериментального психолога Альфреда Леманна (1858–1921). Отримала початкову освіту в середній школі, яку очолювала Ханна Адлер — тітка Нільса Бора. За словами Інґе Леманн, її батько та Ханна Адлер були двома людьми, що мали найбільш істотний вплив на розвиток її інтелектуальних здібносте.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Геоморфологи та геотектоністи Світового океану


редагувати
  Обраний життєпис океанології. Спелеологи та карстознавці океану

Мішель Сіфр (фр. Michel Siffre, р.н. 1939, Ніцца) — французький вчений, геолог, спелеолог, «спелеонавт». Здобув широку популярність завдяки серії хронобіологічних експериментів «Поза часом», в ході яких кілька місяців знаходився на самоті в печері без можливості визначення часу та дати, вивчаючи суб'єктивне відчуття плину часу.

В результаті досліджень виявив, що людський організм самостійно пристосовується до 24-годинного або 48-годинного циклу..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Геохіміки та гідрохіміки океану

Шнюков Євген Федорович — вчений-геолог, академік НАН України (1982), заслужений діяч науки і техніки України (1991), двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1989, 2000), дійсний член Міжнародної академії наук (МАН) Євразії.

Народився 23 березня 1930 року в м. Архангельську в родині службовців. Школу закінчив із золотою медаллю в м. Одесі. У 1953 з відзнакою закінчив Київський університет ім. Т. Г. Шевченка, здобувши освіту за фахом «геолог-геохімік».

У 1953–1956 навчався в аспірантурі Інституту геологічних наук АН УРСР. У 1958 успішно захистив кандидатську дисертацію. Її основою стали дослідження.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Палеокеанологи

Сеньковський Юрій Миколайович (* 20 квітня 1931, Львів) — український геолог, учений у галузі генетичної літології, теоретичної мінералогії, геологічної та геохімічної палеоокеанографії.

Завідувач відділу седиментології провінцій горючих копалин Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України1980), доктор геолого-мінералогічних наук (1975), професор, член-кореспондент НАН України (1997), лауреат премії імені В. І. Вернадського НАН України (1994), член Наукового товариства імені Шевченка, член Регіонального об'єднання дослідників Гуцульщини.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Археологи Світового океану
Роберт Баллард на TED-конференції (2008)

Роберт Дуейн Баллард (англ. Robert Duane Ballard; нар. 30 червня 1942(19420630), Вічита, США) — колишній командир управління ВМС США і професор океанології при університеті Род-Айленда. Відомий своїми знахідками в галузі підводної археології.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Економіко-географи Світового океану


редагувати
  Океанологічні сайти України та світу

Ви можете додати сюди посилання на океанологічні вебсайти ↓

редагувати
  Категорії
редагувати
  Корисні шаблони
редагувати
  Нові статті


Джерела ред.

Сестринські проєкти і портали
Більше різноманітної допоміжної інформації про океанологію на сестринських проєктах фонду Вікімедіа:

Вікіновини   Вікісловник   Вікісховище   Вікіпедія   Вікіцитати   Вікікниги   Вікіджерела   Вікідані  
               
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisource Wikidata