Джина Лоллобриджида
Джи́на Лоллобриджи́да (італ. Gina Lollobrigida; 4 липня 1927, Суб'яко, Лаціо — 16 січня 2023, Рим) — італійська акторка, фотожурналістка і скульпторка. Триразова володарка премії «Давид ді Донателло» за найкращу головну жіночу роль.
Джина Лоллобриджида | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
італ. Gina Lollobrigida | |||||||
Ім'я при народженні | Luigina Lollobrigida | ||||||
Народилася |
4 липня 1927 Суб'яко, Королівство Італія[2][4] | ||||||
Померла |
16 січня 2023 (95 років) Рим, Італія[5] | ||||||
Поховання | Q114940515?[6] | ||||||
Громадянство | Італія | ||||||
Діяльність | акторка | ||||||
Роки діяльності | 1946 — 1997 | ||||||
Чоловік | Мілко Скофік (з 1949, 1971 — розлучена) | ||||||
Діти | син, Мілко Скофік мол. | ||||||
IMDb | ID 0518178 | ||||||
Нагороди та премії | |||||||
| |||||||
| |||||||
Джина Лоллобриджида у Вікісховищі | |||||||
Висловлювання у Вікіцитатах |
Була офіцером ордену «За заслуги перед Італійською Республікою», кавалером ордену Почесного легіону та офіцером ордена «Мистецтв та літератури». 2018 року удостоєна іменної зірки на Алеї слави Голлівуду в Лос-Анджелесі. Вважається однією з найуспішніших акторок 1950—1960-х, всього знялася у понад 60 фільмах.[7]
Життєпис ред.
Ранні роки ред.
Луїджина, відома як Джина Лоллобриджида, народилася 4 липня 1927 року в місті Суб'яко за 55 км на схід від Риму. Батько — Джованні Лоллобриджида був досить багатим виробником меблів, який усе втратив під час Другої світової війни (його фабрика і дім були знищені бомбардуванням і сім'я переселилася в мальовниче гірське село), мати — Джозефіна Меркурі. Джина в сім'ї була другою донькою; мала трьох сестер: Фернанду, Джуліану й Марію. У 1945 році її сім'я переїхала на околиці Риму, де Джина заробляла свої перші гроші як вулична художниця — малюванням карикатур і шаржів. У той же час вона брала уроки оперного вокалу і вчилася в театральному училищі. У Луїджіни з дитинства була мрія: вона пристрасно хотіла стати скульптором або оперною співачкою. Луїджіну неодноразово запрошували зніматися в кіно, але спочатку це не цікавило її, і вона відмовлялася. Умовляння матері та перспективи заробітку привели її на кіномайданчик. У 1946 році Луїджіна почала зніматися в кіно в епізодичних ролях у фільмах «Чорний Орел», «Любовний напій», «Злочин Джованні Епіскопо», «Паяци», «Безумства за оперою», «Молодий Карузо». У 1947 році вона вирішила спробувати сили на конкурсі «Міс Італія» і не прогадала, посівши третє місце. Перше і друге місце зайняли Лючія Бозе і Джіана Марія Каналі, в майбутньому теж стали акторками, але не домоглися такого успіху, як Луїджіна.
Кінокар'єра ред.
Незабаром в кар'єрі акторки з'явилися головні ролі в італійських фільмах «Аліна» (1950), «Місто захищається» (1951), «Небезпечно, бандити!» (1951). Перший великий успіх у великому кіно Лоллобриджиді принесла головна роль Аделіни в картині знаменитого французького кінорежисера Крістіан-Жака «Фанфан-тюльпан» (1952) з великим французьким актором театру і кіно Жераром Філіпом у головній ролі. Французький фільм «Фанфан-тюльпан» завоював призи Каннського і Берлінського кінофестивалів і відразу ж після виходу на екрани досяг безпрецедентної міжнародної популярності, а Джина Лоллобриджида, поряд зі своїм великим партнером по фільму Жераром Філіпом, стала дуже популярною.
Після феноменального безпрецедентного міжнародного успіху французького фільму «Фанфан-тюльпан» на Джину Лоллобриджиду звернули увагу голлівудські режисери, і в 1953 році акторка знялася в першому американському фільмі в своїй кар'єрі — «Осором диявола» (1953), де Лоллобриджида знімалася разом з Гамфрі Боґартом. Із зростанням популярності Джина навіть отримала прізвисько «Найкрасивіша жінка в світі». У неї також були примітні ролі у фільмах «Трапеція» (1956), де вона знімалася з Бертом Ланкастером і Тоні Кертісом. У 1959 році вона знялася в головній ролі у фільмі «Так мало ніколи» з Френком Сінатрою, в тому ж році знялася в головній ролі у фільмі «Соломон і цариця Шеви» з Юлом Бріннером, а в 1961 році знялася у фільмі «Приходь у вересні» з Роком Гадсоном.
Тим часом у Європі Лоллобриджида залишалася дуже популярною, її із задоволенням запрошували зніматися провідні європейські режисери, її роботи в кіно прихильно приймала критика, а її ролі на довгі роки ставали популярними і улюбленими у глядачів. У 1952 році Джина Лоллобриджида знялася у фільмі «Нічні красуні», де вона знову зіграла в парі з Жераром Філіпом.
У 1953 році Джина Лоллобриджида знялася в драмі «Провінціалка» (за однойменним романом знаменитого італійського письменника Альберто Моравіа) разом з Гарбіелем Феретті, який отримав за роль в цьому фільмі приз гільдії італійських кінокритиків за найкращу чоловічу роль. Цей фільм був номінований на «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю. У 1954 році Лоллобриджида знялася в італійському фільмі «Римлянка». У тому ж році Джина знялася в італійській картині «Учитель Дон Жуана» («Схрещені мечі»), в якому зіграла разом з Ерролом Флінном, що знімався в ті роки в Європі.
У 1953 році Лоллобриджида знялася у режисера Луїджі Коменчіні в романтичній комедії «Хліб, любов і фантазія» разом з Вітторіо де Сіка. Цей фільм став дуже успішним і популярним. У 1954 році Лоллобриджиді за головну роль в цьому фільмі була присуджена премія італійських кінокритиків «Срібна стрічка». У тому ж році фільм отримав приз Берлінського кінофестивалю «Срібний ведмідь», 2 номінації на премію BAFTA в номінації «Найкраща акторка» (Джина Лоллобриджида) і в номінації «Найкращий іноземний фільм» (1955), номінація на «Оскар» за найкращий сценарій (1955). Цей фільм поклав початок співпраці акторки з режисером Луїджі Коменчіні. Згодом Джина Лоллобриджида з успіхом знімалася у цього режисера у фільмі «Хліб, любов і ревнощі» (1954), в якому тривала історія, розпочата в попередньому фільмі.
У 1956 році знаменитий французький кінорежисер Жан Деланнуа запросив Лоллобриджиду на головну роль у фільмі за романом Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері», де вона знімалася з Ентоні Квінном і Аленом Кюні. Цей фільм визнаний найкращою і найбільш достовірною екранізацією роману, а роль Есмеральди у виконанні Джини Лоллобриджиди вважається найкращим екранним втіленням образу Есмеральди.
У 1956 році Джина Лоллобриджида знялася у фільмі «Найкрасивіша жінка в світі» з Вітторіо Ґассманом, який став дуже популярним. У цьому фільмі Лоллобриджида з успіхом продемонструвала різні грані свого таланту, виконавши всі пісні і арію з опери Джакомо Пуччіні «Тоска» сама. У тому ж році за головну роль в цьому фільмі Джині Лоллобриджіді була присуджена престижна італійська кінопремія «Давид ді Донателло» в номінації «Найкраща акторка».
У 1960 році Джина Лоллобриджида знялася у знаменитого італійського кінорежисера Ренато Кастеллані у фільмі «Бурхливе море» разом з Жаном-Полем Бельмондо.
У 1963 році Джина Лоллобриджида знову знялася у знаменитого французького кінорежисера Жана Деланнуа — у фільмі «Імперська Венера», що став помітним у її кар'єрі, де вона знімалася зі Стівеном Бойдом і Раймоном Пеллегреном. У тому ж році за головну роль в цьому фільмі Лоллобриджида отримала відразу дві престижні премії: премію «Давид ді Донателло» і премію Nastri d'Argento (обидві — в номінації «Найкраща акторка»), а в 1964 фільм «Імперська Венера» з її участю став лауреатом кінопремії «Срібна стрічка», яку присуджує італійська асоціація кінокритиків.
У 1969 році Джина Лоллобриджида знялася в італо-французькій драмі «Прекрасний листопад» режисера Мауро Болоньіні за романом Ерколе Патті.
У 1972 році Джина Лоллобриджида знялася в інтернаціональній драмі «Король, дама, валет» режисера Єжи Сколімовського за однойменним романом Володимира Набокова.
В 1960-х роках Лоллобриджида стала рідше зніматися, пояснюючи це тим, що не хоче повторюватися, у своїх інтерв'ю акторка говорила, що кожна наступна роль повинна бути кращою за попередню, але це практично неможливо через велику кількість стандартних сценаріїв. Крім того, у своїх інтерв'ю Лоллобриджида говорила, що воліла б зніматися в картинах режисерів, які говорять з екрану правду, що шукають щось своє, а не в дорогих бойовиках. Все це призвело до того, що в 1970-х роках кар'єра Лоллобриджиди пішла на спад і майже завершилася в 1973 у участю у фільмі «Смертний гріх». Після цього протягом наступних десятиліть вона знялася всього в парі фільмів і кілька разів брала пропозиції про зйомки на телебаченні.
Відхід від кіно ред.
У 1972 році Джина зіграла Блакитну фею в телефільмі Луїджі Коменчіні «Пригоди Піноккіо». Саме цього року Джина вирішила присвятити себе іншій діяльності, вона зайнялася фотожурналістикою, і серед знаменитостей, фотографії яких вона робила, були Пол Ньюман, Сальвадор Далі, Фідель Кастро, Генрі Кіссінджер, Девіда Кессіді, Одрі Хепберн, Елла Фіцджеральд, а також Збірна Німеччини з футболу. У 1973 році був опублікований фотоальбом її фоторобіт під назвою «Моя Італія» («Italia Mia»). Крім фоторепортажів, вона деякий час займалася ліпкою скульптур, її роботи виконані в бронзі і мармурі. Створена нею статуетка «Дівчина, що тримає на долоні перлину» стала призером Міжнародного кінофестивалю «Балтійська перлина». У 1976 році акторка вирішила спробувати себе як режисер і зняла документальний фільм про Кубу, для якого взяла інтерв'ю у Фіделя Кастро.
У 1984 році Джина зіграла в американському серіалі «Фелкон Крест», де вона була як і раніше у чудовій формі, незважаючи на те, що їй майже 60 років, вона у червоному вбранні танцювала тарантелу, за цю роль їй номінували на «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль другого плану у серіалі. Через кілька років Джина зіграла у телесеріалі «Римлянка» режисера Джузеппе Патроні Гріффі в ролі матері головної героїні, яку зіграла Франческа Деллера, з якою вона відкрито ворогувала. Після цього вона обмежилася періодичною появою в кіно та на телебаченні в ролях камео.
У 1973 році Лоллобриджида була членом журі VIII Московського кінофестивалю, а в 1997 році на XX Московському кінофестивалі їй вручили приз за вклад в кіномистецтво, У 1986 році Джина була головою журі на 36-му Берлінському кінофестивалі. У 1992 році її скульптура «Життя разом», що символізує гармонію між дитинством і природою, представляла Італію на Всесвітній виставці в Севільї в Іспанії. У тому ж році за цю роботу Лоллобриджида була нагороджена Орденом Почесного легіону особисто з рук президента Франції Франсуа Міттерана.
Джина багато займалась фотографією, проводила фотовиставки у всьому світі, особливо в Китаї, Франції, Іспанії, Катарі, Сполучених Штатах Америки і Росії, працювала в художній майстерні. Її фотоальбом «Моя Італія», багаторазово перевиданий, став своєрідною італійської енциклопедією. Один з її останніх фотоальбомів називається «Діти і тварини», а її картини і скульптури охоче купують поціновувачі прекрасного.
У 1996 році Джина отримала нагороду «Давид ді Донателло» за життєві досягнення, а в 2006 році — спеціальне визнання з нагоди п'ятдесятої річниці нагороди, першим переможцем якої стала вона у 1956 році.
Останні роки ред.
У жовтні 2010 року Джина була гостем ведучого Піппо Баудо на телепередачі «Novecento», де вона розповіла про свою довгу і успішну кар'єру як акторки, фотографа і скульптора.[8] У 2011 році, після 14 років відсутності в кіно, Джина повернулася на великий екран з'явившись у екстраординарній картині «Box Office 3D — фільм про фільми», зняту Еціо Греджо, зігравши головну роль. Наприкінці того ж року, вперше разом на великому екрані, Джина Лоллобриджида і Софі Лорен вперше з'явилися разом на великому екрані, увійшовши до числа головних героїв документального фільму «Шуберт — ательє солодкого життя» режисера Антонелло Сарно.
У травні 2012 року Джина була почесним гостем на церемонії «Давид ді Донателло», де вона розповіла деякі анекдоти зі своєї довгої та насиченої акторської кар'єри. 2 лютого 2018 року Джині Лоллобриджиді на знаменитій Алеї слави в Голлівуді була присвячена зірка, вона стала чотирнадцятою італійкою, яка отримала цю престижну нагороду.[9]
У вересні 2022 року потрапила до лікарні Риму після падіння у власному будинку. У неї діагностували перелам стегна зі зміщенням, через який їй знадобилася операція.
Джина Лоллобриджида померла 16 січня 2023 року у Римі в 95-річному віці[10][11][12].
Політика ред.
У 1999 році Лоллобриджида безуспішно балотувалася під час виборів до Європарламенту як кандидат від лівоцентристської партії Демократи, очолюваної Романо Проді.[13] На виборах того року вона набрала лише 10 тисяч голосів[14]. У 2020 року вона публічно підтримала думку Папи Франциска щодо прав ЛГБТ-спільноти. На парламентських виборах в Італії 2022 року Лоллобріджида у віці 95 років спробувала отримати місце в Сенаті Республіки, балотуючись як кандидат від Суверенної та Народної Італії — створений того ж року альянс євроскептиків, який виступає проти Маріо Драгі. Проте партія не змогла досягти 3 % виборчого бар'єра.
Особисте життя ред.
У 1949 році Лоллобриджида взяла шлюб зі словенським лікарес Мілко Скофічем (слов. Milko Škofič), який служив серед біженців, які тимчасово перебували на студії Cinecittà.[15] У них була одна дитина — син Андреа Мілко (Мілко Скофіч-молодший), який народився 28 липня 1957 року.[16] В даний час син знаменитої акторки — економіст, у нього сім'я: дружина — журналістка і син Димитрій (нар. 1994). Скофіч був лікарем, згодом він відмовилася від медичної практики, ставши менеджером дружини.[17][18] У 1960 році Лоллобриджида переїхала з рідної Італії в Торонто, Канада, зі Скофічем і їхньою дитиною. Вони розлучилися у 1971 році.[19] Скофіч до цього вже 5 років жив окремо і мав відносини з австрійською оперною співачкою.
У січні 1968 року у неї також був позашлюбний зв'язок на одну ніч з Крістіаном Барнардом, південноафриканським лікарем, піонером в хірургії пересадки серця.[20][21] У 1969 році вона ненадовго заручилась із Джорджем Кауфманом, нью-йоркським спадкоємцем нерухомості.
Після загибелі колишнього чоловіка в 1979 році в автокатастрофі Лоллобриджида більше не одружувалась.
У жовтні 2006 року 79-річна Лоллобриджида розповіла іспанському журналу «¡Hola!» про свої заручини з 45-річним іспанським бізнесменом Хав'єром Рігау, якого зустріла на вечірці в Монте-Карло у 1984 році і з тих пір стала з ним компаньйонами.[22] Заручини були скасовані 6 грудня 2006 року, як повідомлялося, через напружений інтерес ЗМІ.[23] 26 березня 2011 року іспанська газета «El Mundo» відновила звістку про те, що Лоллобриджида таємно взяла шлюб з Рігау в Барселоні в листопаді 2010 року, хоча в РАЦСі каталонського міста немає запису про шлюб.[24] У січні 2013 року Лоллобриджида почала судовий процес проти Рігау, стверджуючи, що її колишній влаштував секретну церемонію, на якій він «одружився» з самозванкою в РАЦСі Барселони. Акторка сказала, що він мав намір претендувати на її майно після її смерті. Лоллобриджида звинуватила Рігау в шахрайстві, заявивши, що раніше він отримав законне право діяти від її імені з довіреністю і провів змову, щоб отримати додаткові права. «Деякий час тому він переконав мене видати йому мою довіреність. Він мав потребу в ній для деяких юридичних справ. Але замість цього я боюся, що він скористався тим, що я не розумію іспанську… Хто знає, що він міг підписати».[25] У березні 2017 року вона програла судовий позов, але сказала, що подасть апеляцію.[26] В інтерв'ю від 2 лютого 2019 року Рігау заявив, що вони зустрічалися ще в 1970-х, коли він був неповнолітнім. За його словами, багато людей в Іспанії і Римі знали про відносини 15-річного хлопчика і Лоллобриджиди, які носили сексуальний характер. Хоча на той час не було незаконним мати стосунки з неповнолітніми в Іспанії, Рігау стверджував, нібито хотів уникнути скандалу та захистити Лоллобриджиду, яка боялася ЗМІ.[27] Їхній шлюб так і не був зареєстрований: на сьогодні підприємець фактично розірвав відносини з акторкою, в заяві його адвоката було уточнено, що «він завжди буде [кохати] і [поважати] її».[28]
Перебуваючи на пенсії, Лоллобриджида не знімалася у фільмах з 1997 року. Вона розповіла журналу «Parade» в квітні 2000 року: «Я вчилася живопису і скульптурі в школі і помилково стала акторкою… У мене було багато коханців і у мене, як і раніше, романи. Я дуже розбещена. Все життя у мене було дуже багато шанувальників». Завдяки розуму і красі, різнобічним талантам, силі волі й працьовитості Джина Лоллобриджида завжди і у всьому домагалася успіху. Останні роки життя вона практично не знімалась і проживала одна у своєму будинку біля Аппієвої дороги в Римі, у якому поселилася з 1950-х. Біля будинку є сад, у який вона вклала чимало своєї праці, у ньому налічується близько 600 різних видів птахів. Також часом проживала на віллі в Монте-Карло.[25] З 2009 року Лоллобриджида не пускала відвідувачів в свій будинок.[25] Обожнювала свого онука, вела активне світське життя, брала участь в благодійних акціях. На добровільних засадах співпрацювала з ЮНЕСКО і ЮНІСЕФ.
У 2013 році Лоллобриджида продала свою колекцію ювелірних виробів, серед яких були 22 дорогоцінні камені, через аукціон «Sotheby's» в Женеві. Аукціон приніс 3,8 млн євро. Найважливішою частиною була пара перлинних і діамантових сережок, проданих за 1,85 млн.[29] Вона пожертвувала майже $5 млн на лікування людей, які потребують лікування стовбуровими клітинами.[30]
З 2007 року Джина Лоллобриджида була почесною громадянкою П'єтразанти, де вона організувала свою першу виставку скульптур.
Акторка мала звичку називати себе в третій особі.[31][32]
Двоюрідна онука Джини — чемпіонка Італії з ковзанярського спорту Франческа Лоллобриджида (народжена в 1991 році).
Фільмографія ред.
Кіно ред.
Рік | Назва українською мовою | Назва мовою оригіналу | Роль | Режисер |
---|---|---|---|---|
1946 | Чорний орел | Aquila nera | дівчина на вечірці | Ріккардо Фреда |
1946 | Любовний напій | L'elisir d'amore | подруга Адіни | Маріо Коста |
1947 | Лючія ді Ламмермур | Lucia di Lammermoor | епізод | П'єро Баллеріні |
1947 | Злочин Джованні Епіскопо | Il delitto di Giovanni Episcopo | дівчина на вечірці | Альберто Латтуада |
1947 | Секрет для Дона Жуана | Segreto di Don Giovanni | епізод | Камілло Мастрочінкве |
1948 | Помста на сонці | A Man About the House | епізод | Леслі Арлісс |
1948 | Без розуму від опери | Follie per l'opera | Дора Скала, подруга Гвідо Марчі | Маріо Коста |
1948 | Паяци | Pagliacci | Недда | Маріо Коста |
1949 | Дзвони, що б'ють на сполох | Campane a martello | Агостіна Бортолодзі | Луїджі Дзампа |
1949 | Дружина не може чекати | La sposa non può attendere | Доната Вентурі | Джанні Франчоліні |
1950 | Міс Італія | Miss Italia | Лісетта Міннечі | Дуїліо Колетті |
1950 | Безмежні серця | Cuori senza frontiere | Доната Себастьян | Луїжі Дзампа |
1950 | Аліна | Alina | Аліна | Джорджо Пастіна |
1950 | Собаче життя | Vita da cani | Маргеріта «Ріта Бутон» | Маріо Монічеллі і Стено |
1951 | Місто захищається | La città si difende | Даніела | П'єтро Джермі |
1951 | Молодий Карузо | Enrico Caruso: leggenda di una voce | Стелла | Джакомо Джентіломо |
1951 | Паспорт на схід | A Tale of Five Cities | Марія Северіні | Ромоло Марчелліні |
1951 | Небезпечно, бандити! | Achtung! Banditi! | Анна | Карло Лідзані |
1951 | Любові у меня немає... але... але... | Amor non ho… pero… pero… | Джина | Джорджо Б'янкі |
1952 | Фанфан-Тюльпан | Fanfan la Tulipe | Аделіна Ла Франшизе | Крістіан-Жак |
1952 | Наречена на одну ніч | Moglie per una notte | Оттавія | Маріо Камеріні |
1952 | Інші часи | Altri tempi | Марі-Антонія | Алессандро Блазетті |
1952 | Нічні красуні | Les Belles de nuit | Лейла | Рене Клер |
1953 | Невірні | Le infedeli | Лулла Поссенті | Маріо Монічеллі і Стено |
1953 | Провінціалка | La provinciale | Джемма Форезі | Маріо Солдаті |
1953 | Хліб, любов і фантазія | Pane, amore e fantasia | Марія Де Рітіс | Луїджі Коменчіні |
1953 | Осором диявола | Beat the Devil | Марія Данрейтер | Джон Х'юстон |
1954 | Велика гра | Le Grand Jeu | Хелена Річчі | Роберт Сьодмак |
1954 | Учитель Дон Жуана | Crossed Swords | Франческа | Мілтон Крімс |
1954 | Римлянка | La romana | Адріана | Луїджі Дзампа |
1954 | Хліб, любов і ревнощі | Pane, amore e gelosia | Марія Де Рітіс | Луїджі Коменчіні |
1955 | Найкрасивіша жінка в світі | La donna più bella del mondo | Ліна Кавальєрі | Роберт Зіглер Леонард |
1956 | Трапеція | Trapeze | Лола | Керол Рід |
1956 | Собор Паризької Богоматері | Notre Dame de Paris | Есмеральда | Жан Деланнуа |
1958 | Анна з Брукліна | Anna di Brooklyn | Анна | Вітторіо Де Сіка і Карло Ластрікаті |
1959 | Закон | La legge | Марієтта | Жуль Дассен |
1959 | Соломон і цариця Савська | Solomon and Sheba | цариця Савська | Кінг Відор |
1959 | Так мало ніколи | Never So Few | Карла Везарі | Джон Стьорджес |
1961 | Іди голим у світ | Go Naked in the World | Джульєтта Камерон | Ренелд Макдугалл |
1961 | Приходь у вересні | Come September | Ліза Гелена Фелліні | Роберт Малліган |
1962 | Краса Іполіти | La bellezza di Ippolita | Іполіта | Джанкарло Дзаньї |
1963 | Імперська Венера | Venere imperiale | Поліна Бонапарт | Жан Деланнуа |
1963 | Бурхливе море | Mare matto | Маргеріта | Ренато Кастеллані |
1964 | Вірна дружина | Woman of Straw | Марія Марчелло | Безіл Дірден |
1965 | Лялечки | Le bambole | Беатріче | Мауро Болоньїні |
1965 | Дивні подружжя | Strange Bedfellows | Тоні Вінсенте | Мелвін Френк |
1966 | Я, я, я й інші | Io, io, io… e gli altri | Тітта | Алессандро Блазетті |
1966 | Султани | Les Sultans | Ліза | Жан Деланнуа |
1966 | Готель Парадізо | Hotel Paradiso | Марчелла Котте | Пітер Гленвілл |
1966 | Приємні ночі | Le piacevoli notti | Домічілла | Армандо Кріспіно і Лучано Лучіньяні |
1967 | Сервантес | Cervantes | Джулія | Вінсент Шерман |
1968 | Смерть, яка знесла яйце | La morte ha fatto l'uovo | Анна | Джуліо Квесті |
1968 | Приватний флот сержанта О'Фаррелла | The Private Navy of Sgt. O'Farrell | Марія | Френк Тешлін |
1968 | Добрий вечір, місіс Кемпбелл | Buonasera, signora Campbell | Карла Кемпбелл | Мелвін Френк |
1968 | Трюкач | Stuntman | Евелін Лейк | Марчелло Бальді |
1969 | Прекрасний листопад | Un bellissimo novembre | Четтіна | Мауро Болоньїні |
1971 | Річка негідників | Bad Man's River | Алісія | Евгеніо Мартін |
1972 | Король, дама, валет | King, Queen, Knave | Марта Дрейєр | Єжи Сколімовський |
1973 | Смертний гріх | Peccato mortale | Нетті | Ровіра Белета |
1995 | Сто та одна ніч Симона Сінема | Les cent et une nuits de Simon Cinéma | епізод | Аньєс Варда |
1997 | XXL | XXL | Габі Берребі | Аріель Цайтун |
2011 | Блокбастер | Box Office 3D — Il film dei film | камео | Еціо Греджо |
Нагороди та номінації ред.
16 жовтня 1999 року Джина Лоллобриджида була призначена амбасадоркою доброї волі FAO.
2 лютого 2018 року Джина Лоллобриджида отримала зірку на Алеї слави в Голлівуді номер 2628.
Давид ді Донателло ред.
- 1956 — Найкраща жіноча роль, фільм Найкрасивіша жінка в світі
- 1963 — Найкраща жіноча роль, фільм Імперська Венера
- 1969 — Найкраща жіноча роль, фільм Доброго вечора, місіс Кемпбелл
- 1986 — Золота медаль муніципалітету Рим
- 1996 — Нагорода за життєві досягнення
- 2006 — Давид п'ятдесятиріччя
- 2016 — Нагорода за життєві досягнення
Срібна стрічка ред.
- 1954 — Найкраща жіноча роль, фільм Хліб, любов і фантазія
- 1963 — Найкраща жіноча роль, фільм Імперська Венера
Золотий глобус ред.
- 1961 — Нагорода «Генрієтта», фільм Приходь у вересні
- 1969 — номінація: Найкраща жіноча роль — комедія або мюзикл, фільм Доброго вечора, місіс Кемпбелл
- 1985 — номінація: Найкраща жіночу роль другого плану в телесеріалі, серіал Фелкон Крест
Премія БАФТА ред.
- 1955 — номінація: Найкраща жіноча роль, фільм Хліб, любов і фантазія
Примітки ред.
- ↑ Virtual International Authority File — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118728954 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ https://www.lamontagne.fr/paris-75000/actualites/deces-de-l-actrice-italienne-gina-lollobrigida-a-95-ans_14246850/
- ↑ È morta Gina Lollobrigida // ANSA — 2023.
- ↑ https://fr.findagrave.com/memorial/248409278/gina-lollobrigida
- ↑ Скончалась итальянская актриса Джина Лоллобриджида dw.com Процитовано 16 січня 2023
- ↑ Novecento 04/10/2010 [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.] rai.it Процитовано 7 січня 2020
- ↑ Tanti auguri a Gina Lollobrigida, «The Last Diva» — See more at: http://www.rainews.it/dl/rainews/media/Gina-Lollobrigida-compie-92-anni-the-last-diva-109bc225-dc5f-4120-a2c5-e2449ef39131.html [Архівовано 6 вересня 2019 у Wayback Machine.] rainews.it Процитовано 7 січня 2020
- ↑ https://www.repubblica.it/spettacoli/people/2023/01/16/news/gina_lollobrigida_morta_attriceanni_95-383815036/
- ↑ BBC Україна: Померла легенда італійського кіно Джина Лоллобриджида
- ↑ Померла відома італійська акторка Джина Лоллобриджида: що про неї відомо. РБК-Украина (укр.). Процитовано 17 січня 2023.
- ↑ LOLLO, LA GRANDE BELLEZZA [Архівовано 21 грудня 2019 у Wayback Machine.] piaceridellavita.com Процитовано 7 січня 2020
- ↑ Gina Lollobrigida a 95 anni candidata a Latina per Italia sovrana popolare. la Repubblica (італ.). 13 серпня 2022. Процитовано 15 серпня 2022.
- ↑ Luis Canales: «Imperial Gina: The Very Unauthorized Biography of Gina Lollobrigida [Архівовано 6 травня 2016 у Wayback Machine.]», Publisher: Brookline Village (Boston), Page: 113, Year: 1990 ISBN 0828319324
- ↑ People. Time. 12 серпня 1957. Архів оригіналу за 22 жовтня 2011. Процитовано 6 січня 2020. (необхідна підписка)
- ↑ Gina Lollobrigida, «Four ways out» [Архівовано 6 листопада 2018 у Wayback Machine.], New York University
- ↑ Berman, Eliza. The Italian Bombshell Who Proved That Life Is About Much More Than Curves. TIME. Архів оригіналу за 28 травня 2019. Процитовано 26 квітня 2018.
- ↑ Réka C. V. Buckley (2000). National Body: Gina Lollobrigida and the cult of the star in the 1950s. Historical Journal of Film, Radio and Television. 20 (4): 527—547. doi:10.1080/713669741.
- ↑ Chris Logan (2004). Celebrity Surgeon: Christiaan Barnard – A Life. Jonathan Ball Publishers. ISBN 978-1-86842-163-3.
- ↑ Barnard, Chris (1994). Druhý dech [The Second Life] (чес.). Prague: Lidové noviny. с. 70—71. ISBN 978-80-7106-096-3.
- ↑ «Lollobrigida to marry younger man» [Архівовано 8 жовтня 2019 у Wayback Machine.], BBC News, 20 October 2006
- ↑ «La Lollo's wedding called off» [Архівовано 2 лютого 2009 у Wayback Machine.] News 24, 7 December 2006
- ↑ Tra conferme e smentite su 'El Mundo' il giallo delle nozze segrete della Lollo, AdnKronos, 26 marzo 2011. Архів оригіналу за 21 вересня 2020. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ а б в Squires, Nick (29 January 2013) 'Most beautiful woman in the world' Gina Lollobrigida in bizarre fake marriage plot [Архівовано 19 червня 2018 у Wayback Machine.] The Telegraph, Retrieved 26 July 2013
- ↑ Italian film diva Gina Lollobrigida loses court battle in bizarre 'fake marriage' case [Архівовано 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.] The Telegraph, 24 March 2017
- ↑ Rigau me acostaba con Gina Lollobrigida desde que yo tenia 15 anos [Архівовано 21 вересня 2020 у Wayback Machine.] larazon.es Процитовано 6 січня 2020
- ↑ Niente nozze per la Lollo: «La colpa è dei media», corriere.it, 7 dicembre 2006. Архів оригіналу за 27 вересня 2015. Процитовано 6 січня 2020.
- ↑ Gina Lollobrigida, raccolti 4 milioni con l'asta dei gioielli Bulgari — MarieClaire [Архівовано 2013-06-16 у Wayback Machine.]
- ↑ Demarco, Anthony (16 травня 2013). Gina Lollobrigida's jewels sell for nearly 5m; includes auction record for natural pearl ear pendants. Forbes. Архів оригіналу за 9 червня 2013. Процитовано 16 травня 2013.
- ↑ Murrow to visit Gina Tonight: Producer Opposes Film on TV [Архівовано 9 квітня 2016 у Wayback Machine.] Deseret News, 7 February 1958
- ↑ Canales, Luis. Imperial Gina.