Хліб, любов і фантазія

італійський фільм Луїджі Коменчіні, 1953

«Хліб, любов і фантазія» (італ. Pane, amore e fantasia) — італійська чорно-біла романтична кінокомедія 1953 року, поставлена режисером Луїджі Коменчіні з Вітторіо Де Сікою та Джиною Лоллобриджидою у головних ролях. Одна з перших післявоєнних італійських «народних комедій», що мали великий успіх як в самій Італії, так і по всій Європі. Фільм став лідером італійського прокату 1953 року, зібравши 1 500 000 000 італійських лір (22 169 093 у перерахунку на 2009 рік)[1].

Хліб, любов і фантазія
італ. Pane, amore e fantasia
Оригінальний італійський постер до фільму
Жанр романтична кінокомедія
Режисер Луїджі Коменчіні
Сценаристи
У головних
ролях
Вітторіо Де Сіка
Джина Лоллобриджида
Оператор Артуро Галлеа
Композитор Алессандро Чиконьїні
Художники
Кінокомпанія Titanus
Дистриб'ютор Titanus Distribuzione
Тривалість 93 хв.
Мова італійська
Країна Італія Італія
Рік 1953
Дата виходу 25 грудня 1953 (Італія, Рим)
Касові збори £1 500 000 000[1]
IMDb ID 0046159
Рейтинг IMDb: 7.0/10 stars
Наступний Хліб, любов і ревнощі
CMNS: Хліб, любов і фантазія у Вікісховищі

На 4-му Берлінському міжнародному кінофестивалі у 1954 році фільм був відзначений премію «Срібний ведмідь»[2]. У 2008 році стрічку було включено до списку «100 італійських фільмів, які потрібно зберегти», складеного під час 65-го Венеційського кінофестивалю[3].

Сюжет ред.

У невелике гірське італійське село під назвою Саглієна, де мешкає 700 осіб, прибуває новий командир карабінерів Антоніо Каротенуто (Вітторіо Де Сіка), уродженець Сорренто. Молодецький 50-річний вояка за своє життя підкорив немало жіночих сердець, але як і раніше неодружений. У селі, де сімейний стан і будь-який крок кожного жителя знаходяться під прицілом, про це починають пліткувати. Спочатку увагу Каротенуто привертає молода примхлива дівчина — бідна, красива і дуже запальна — Марія на прізвисько Берсальєрка (Джина Лоллобриджида). Вона заробляє на життя аферами і дрібними крадіжками та упадає за молодим карабінером Стеллуті. Той, хоч і закоханий в неї без пам'яті, ніяк не наважиться заговорити першим — від сором'язливості та через побоювання порушити статут. Офіцера також приваблює акушерка Анна, але та часто їздить до Риму і повертається звідти, сяючи від щастя, з чого можна зробити висновок, що її серце не вільне. Запальна Берсальєрка б'ється з ровесницею, племінницею кюре, що має на рідкість злого язика. Щоб угамувати Берсальєрку, офіцер замикає її на ніч у себе. Через душевну доброту він погоджується нагодувати і напоїти її осла, поки вона сидить узаперті. Побачивши, в якій жалюгідній халупі вона живе з матір'ю, братами і сестрами, що вирушили в паломництво, він залишає на столі банкнот в 5000 лір. «Диво!» — вигукує наступного дня мати Марії, приписуючи це діяння святому Антонію. Вона вставляє банкноту в рамочку, за невелику плату показує її місцевим жителям і навіть дозволяє прикластися до неї губами. Дізнавшись про справжнє походження банкноти, Берсальєрка, що не любить чужої жалості, розриває її.

За порадою кюре офіцер допомагає дівчині і Стеллуті освідчитися один одному в кохання. Стеллуті говорить Марії, що його мати приїхала в село не для того, щоб одружувати його на іншій, а щоб подивитися на Марію — майбутню дружину свого сина. Офіцер возить акушерку на велосипеді по різних фермах, де терміново знадобилися її послуги, і користується випадком, щоб позалицятися до нею і навіть поцілувати. Потім він отримує від акушерки листа з проханням забути про все. Він тут же йде до неї і дізнається, що в Римі у неї є дитина. Тепер він спокійний щодо того, до кого вона їздить до столиці, і на церковному святі Святого Антонія, у присутності усіх мешканців села, з'являється під руку з Анною у вікні. Берсальєрка і Стеллутє, Анна і Каротенуто відтепер складають дві щасливі закохані пари.

У ролях ред.

 
Кадр з фільму
Вітторіо Де Сіка офіцер карабінерів Каротенуто
Джина Лоллобриджида Марія на прізвисько «Берсальєрка»
Маріса Мерліні акушерка Анна
Вірджиліо Рієнто дон Емідіо
Тіна Піка Карамелла
Роберто Ріссо карабінер Стеллуті
• Вітторія Кріспо мати «Берсальєрки»
Марія Пія Казиліо племінниця дона Емідіо
Меммо Каротенуто карабінер Байоккі

Знімальна група ред.

Нагороди та номінації ред.

Список нагород та номінацій[4]
Кінопремія Рік Категорія Номінант(и) Результат
Берлінський міжнародний кінофестиваль 1954 Премія «Срібний ведмідь» Хліб, любов і фантазія Перемога
Золотий кубок (Італія) 1954 Найкращий актор Вітторіо Де Сіка Перемога
Італійський національний синдикат кіножурналістів 1954 Премія «Срібна стрічка» найкращій акторці Джина Лоллобриджида Перемога
Національна рада кінокритиків США 1954 ТОП іноземних фільмів Хліб, любов і фантазія Перемога
Спільнота кінокритиків Нью-Йорка 1954 Найкращий фільм іноземною мовою Хліб, любов і фантазія 3-є місце
Премія «Оскар» 1955 Найкращий сценарій Етторе Марія Маргадонна Номінація
Премія BAFTA 1955 Найкращий іноземний фільм Хліб, любов і фантазія Номінація
Найкраща іноземна акторка Джина Лоллобриджіда Номінація

Навколо фільму ред.

Зйомки фільму проходили у 1953 році в селі Кастель-Сан-П'єтро-Романо в регіоні Лаціо[5]. У наступному, 1954 році вийшов фільм Луїджі Коменчіні «Хліб, любов і ревнощі» (італ. Pane, amore e gelosia), з тими ж персонажами та акторами — продовження історії, початої у попередньому фільмі.

У 1955 році за тим самим сюжетом режисер Діно Різі зняв фільм «Хліб, любов і...»: у головних ролях цього разу виступили Софі Лорен, Вітторіо Де Сіка та Леа Падовані.

Примітки ред.

  1. а б BoxOfficeBenful: Box Office Italia 1953 : Pane, Amore e Fantasia
  2. 4th Berlin International Film Festival: Prize Winners. berlinale.de. Архів оригіналу за 15 жовтня 2013. Процитовано 20.08.2017.
  3. Francesco Bassi. I 100 I FILM ITALIANI DA SALVARE. Cinemalia.it (італ) . 5 березня 2008. Архів оригіналу за 20 серпня 2017. Процитовано 20.08.2017.
  4. Нагороди та номінації фільму Хліб, любов і фантазія на сайті IMDb (англ.)
  5. Filmografia di Luigi Comencini (PDF). pesarofilmfest.it.

Джерела ред.

  • Лурселль, Жак. Pane, amore е fantasia/Хлеб, любовь и фантазия // Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — С. 631-632. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)

Посилання ред.