Іллєнко Андрій Юрійович
Андрій Юрійович Іллєнко (24 червня 1987, Київ) — український політик, громадський діяч, військовик, народний депутат України VII та VIII скликань, голова міжфракційного об'єднання ВО «Свобода» у ВРУ 8-го скликання, кандидат на посаду мера Києва на виборах 2020 року. Заступник голови ВО «Свобода», член Політвиконкому та Політичної Ради ВО «Свобода».
| Андрій Іллєнко | |
|---|---|
 | |
| Заступник голова ВО «Свобода» | |
Нині на посаді | |
| На посаді з | 15 грудня 2014 |
| Голова Київської міської організації ВО «Свобода» | |
| 2 вересня 2010 — 15 грудня 2014 | |
| Народився | 24 червня 1987 (37 років) Київ, Українська РСР, СРСР |
| Відомий як | політик |
| Громадянство |  Україна |
| Національність | українець |
| Alma mater | філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2009) |
| Політична партія | ВО «Свобода» |
| Батько | Юрій Іллєнко |
| Мати | Людмила Єфименко |
| Брати | Пилип Іллєнко |
| Звання |  Лейтенант |
| Релігія | Православна церква України |
| Андрій Іллєнко на сайті Верховної Ради | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
| Народний депутат України
| |||
|---|---|---|---|
| 7-го скликання | |||
| ВО «Свобода» | 12 грудня 2012 | — | 27 листопада 2014 |
| 8-го скликання | |||
| ВО «Свобода» | 27 листопада 2014 | — | 29 серпня 2019 |
|
| |||
Життєпис
ред.
Андрій Іллєнко народився 24 червня 1987 року в Києві, у сім'ї класика українського кіно Юрія Іллєнка та кіноактриси Людмили Єфименко. Він має старшого брата Пилипа.
З 1994 по 2004 рік навчався у гімназії № 48 міста Києва.
У 2004 році вступив на філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (спеціальність — «Політологія»), який закінчив у 2009 році.
З жовтня 2009 по жовтень 2012 проходив підготовку на аспірантурі кафедри політичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Андрій Іллєнко одружений з Анастасією Свердел.
Політична діяльність
ред.З весни 2004 року долучився до ВО «Свобода» (формально став членом партії у 2005 році, з настанням повноліття).
З весни 2004 року долучився до ВО «Свобода» (формально став членом партії у 2005 році, з настанням повноліття).
У 2006 — 2010 роках обіймав посаду заступника голови Київської міської організації ВО «Свобода»[1].
На виборах до Київської міської Ради 2008 року був п'ятим номером виборчого списку ВО «Свобода» (партія здобула 2,08 %). На виборах Президента України 2010 року був довіреною особою кандидата на пост Президента України Олега Тягнибока на одному з виборчих округів міста Києва[2].
На місцевих виборах 2010 року обраний депутатом Київської обласної ради.
З 2 вересня 2010 року до 15 грудня 2014 року очолював Київську міську організацію ВО «Свобода».
У 2012 році обраний наймолодшим депутатом Верховної Ради України 7-го скликання від міста Київ (округ № 215). Був членом Комітету з питань бюджету. Член фракції Всеукраїнського об'єднання «Свобода».
Брав активну участь у подіях Революції Гідності 2013—2014 років.
У 2014 році повторно обраний депутатом Верховної Ради України 8-го скликання від того самого округу. Позафракційний.
- Голова підкомітету з питань засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя.
- Член групи з міжпарламентських зв'язків з Республікою Словенія.
- Член групи з міжпарламентських зв'язків з Канадою.
- Член групи з міжпарламентських зв'язків з Республікою Ліван.
- Член групи з міжпарламентських зв'язків з Республікою Польща.
- Член групи з міжпарламентських зв'язків з Китайською Народною Республікою.
- Член групи з міжпарламентських зв'язків з Литовською Республікою.
- Голова Міжфракційного депутатського об'єднання «Свобода».
З 2018 року ведучий програми «Український контекст» на 4 каналі.[3]
На Парламентських виборах в Україні 2019 намагався переобратися у 215 окрузі, але не переміг, отримав другий результат з 21,06 % (15 290 голосів), поступився кандидату від «Слуги Народу» Богдану Яременку (37,51 %).[4]
Також балотувався на виборах київського міського голови 2020 року, отримав 14 519 голосів (дев'яте місце). Очолюваний Іллєнком[5] список ВО «Свобода» на виборах до Київради отримав 3,14 % (21 754 голосів)[6], і, отже, 5 % бар'єр не подолав.
У 2021 році балотувався на довиборах до Верховної Ради по 197 округу, отримав третій результат, 9,53 %, 3 134 голосів.[7]
5 липня 2022 року Андрій Іллєнко приєднався до 4-ї бригади оперативного призначення Національної Гвардії України[8], де у званні молодший старший та на посаді начальника секції S1 воює у батальйоні «Свобода», 4-ї бригади оперативного призначення НГУ "Рубіж".[9]
7 жовтня 2022 присвоєно звання лейтенант наказом КНГУ №161 [10]
Провокації проти Іллєнка
ред.Під час Революції гідності, 3 січня 2014 року ввечері після відвідин ТВМ4 Шевченківського РВ УМВС у Києві десяток невідомих скоїли напад на Іллєнка та його адвоката-свободівця Сидора Кізіна. Їх врятували випадкові перехожі. В Андрія виявили перелам щелепи та струс мозку, у Кізіна було серйозно розсічене обличчя.[11]
Кримінальне провадження
ред.Увечері 18 березня 2014 року Андрій Іллєнко та нардепи від ВО «Свободи» Ігор Мірошниченко і Богдан Бенюк змусили в.о. президента Національної телекомпанії України Олександра Пантелеймонова (відомий впровадженням цензури під час Євромайдану[12]) написати заяву про відставку. При цьому Мірошниченко дав декілька ляпасів в.о. президента НТКУ. Свободівців обурив той факт, що Перший національний 18 березня 2014 року транслював церемонію підписання договору про так зване «приєднання» Криму до росії.
19 березня Генпрокуратура, після акції під її стінами, яку провели проросійські журналісти та проросійські діячі, порушила проти Андрія Іллєнка, Ігора Мірошниченка та Богдана Бенюка кримінальне провадження за ч. 1 ст. 171 Кримінального кодексу України (навмисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів) та ч. 2 ст. 296 (хуліганство, вчинене групою осіб).
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Соціал-націоналізм і свобода. ВО "Свобода" (укр.). 15 січня 2009. Архів оригіналу за 4 грудня 2019. Процитовано 4 грудня 2019.
- ↑ Список довірених осіб кандидата на пост Президента України Тягнибока О.Я. в територіальних виборчих округах для проведення виборів Президента України 17 січня 2010 року. Архів оригіналу за 4 грудня 2019.
- ↑ Український контекст | Четвертий канал — офіційний сайт. 4channel.com.ua. Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 4 грудня 2019.
- ↑ Позачергові вибори народних депутатів України 2019: Відомості про підрахунок голосів виборців на одномандатному виборчому окрузі № 215 — сайт Центральної виборчої комісії (архів)
- ↑ Іллєнко йде в мери Києва й веде із собою кадрових “свободівців” - ЧЕСНО. Архів оригіналу за 5 листопада 2021. Процитовано 5 листопада 2021.
- ↑ Центральна виборча комісія України - WWW відображення ІАС "Місцеві вибори 2020". www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 19 грудня 2020.
- ↑ Відомості про підрахунок голосів виборців в одномандатному виборчому окрузі №197. Архів оригіналу за 5 листопада 2021. Процитовано 5 листопада 2021.
- ↑ Заступник голови ВО «Свобода» Андрій Іллєнко пішов до війська
- ↑ Кузьменко, Євген (28.02.24). Екснардеп, старший лейтенант Андрій Іллєнко: "Понад 90% людей, коли прийшли до батальйону "Свобода", ніякого військового досвіду не мали. Всі були новачками". Цензор.нет. Процитовано 2024.08.27.
- ↑ Іллєнко, Андрій. Служу українському народові.
- ↑ В центрі Києва побили нардепа та адвоката зі Свободи. Архів оригіналу за 3 січня 2014. Процитовано 3 січня 2014.
- ↑ «Стоп цензурі!» вимагає відповідальності ЗМІ за цензуру, брехню й розпалювання ворожнечі // Детектор медіа, понеділок, 24 лютого 2014, 19:32
«Стоп цензурі!» вимагає відповідальності ЗМІ, які брехали про протести в Україні // Українська правда, понеділок, 24 лютого 2014, 23:08
Джерела
ред.- Портал Верховної ради України [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
Посилання
ред.
- Андрій Іллєнко на сайті «Громадянської мережа ОПОРА»
- Добірка промов та інтерв'ю Андрія Іллєнка на відеоканалі радіо «Голос Свободи» на YouTube