W50 (ядерна боєголовка)
W50 (також відома як Mark 50) — американська термоядерна боєголовка, яка розміщувалась на балістичній ракеті театру бойових дій MGM-31 Pershing. Спочатку розроблена для протибалістичної ракети LIM-49 Nike Zeus, цей додаток було скасовано перед розгортанням. W50 була розроблена Національною лабораторією Лос-Аламоса[1]. W50 виготовлялась з 1963 по 1965 рік, загалом було випущено 280 штук. Які були зняті з експлуатації, починаючи з 1973 року, а останні одиниці були зняті з експлуатації в 1991 році.
| W50 | |
|---|---|
 Силует боєголовки W50 | |
| Тип | Термоядерна зброя |
| Походження |
 США |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1963—1991 |
| Історія виробництва | |
| Виготовлення | з березня 1963 року по грудень 1965 року |
| Виготовлена кількість |
280 |
| Варіанти | 3 |
| Характеристики | |
| Вага | 187 кг |
| Довжина | 110 см |
| Діаметр | 36 см |
Було випущено два основних варіанти: Mod 0 для Nike Zeus і Mod 1 для Pershing. Було доступно три варіанти продуктивності: Y1 з 60 кт ТНТ (250 TДж), Y2 з 200 кт ТНТ (840 TДж) і Y3 з 400 кт ТНТ (1 700 TДж). Усі варіанти були 0,39 м у діаметрі на фланці кріплення та 1,1 м довжиною, вагою 190 кг.
Історія ред.
Боєголовка W50 бере свій початок від пропозиції 1955 року, яка стала ракетою Nike Zeus. Лабораторії Белла було доручено оцінити майбутні проблеми ППО в період з 1960 по 1970 роки, що призвело до пропозиції Nike Zeus[2][3]. Це дослідження показало, що ядерна боєголовка була обов’язковою для поразки таких загроз, як міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), які рухаються зі швидкістю 7 300 м/с, і навіть з 50-кт-ТНТ (210 TДж) бойової частини, максимально можлива відстань ураження цілі була ще досить низькою[4].
Помічник міністра оборони дуже хотів створити на ранній стадії можливості протибалістичних ракет і попросив, щоб Комісія з атомної енергії (AEC — нині Міністерство енергетики) працювала з армією над техніко-економічним обґрунтуванням відповідних ядерних боєголовок для Nike Zeus. Ця група вперше зібралася в червні 1957 року. Очікувалося, що ракета зможе нести боєголовку вагою близько 140 кг ваги[5].
Конструкція ред.
W50 була двоступеневою, газо-форсованою, іззовнішнім ініціатором конструкцією[6]. Боєголовка мала корпус 360 - 390 мм у діаметрі на монтажному фланці 1,100 мм завдовжки і важила 187 кг[7]. Кріпильний фланець був алюмінієвий і насаджувався на сталевий корпус БЧ. Балон наддувного газу був встановлений поза напірною кришкою, щоб забезпечити можливість заміни без пошкодження ущільнення бойової частини. Електрична система бойової частини містила два генератори нейтронів[8].
Було вироблено три варіанти продуктивності, відомі як W50Y1, W50Y2 і W50Y3, з продуктивністю 60, 200 і 400 кт ТНТ (250, 840 і 1 670 ТДж) відповідно[9]. Іноді вказується, що потужність W50Y1 і W50Y3 становить 40 і 440 кт ТНТ (170 і 1840 ТДж) відповідно[10][11]. 200-кт-ТНТ (840 TДж) версія боєголовки була для Nike Zeus[11], але використовувалася на Pershing 1a до 1991 року[12].
W50 не мала покращених систем захисту від детонації та нечутливих вибухових речовин, а також мала PAL категорії A для контролю використання[13].
Примітки ред.
- ↑ Safety and Reliability of the U.S. Nuclear Deterrent (PDF). U.S. Government Publishing Office. с. 137. Архів (PDF) оригіналу за 9 березня 2017. Процитовано 8 червня 2015.
- ↑ History of the Mark 50 Warhead (Звіт). Sandia National Labs., Albuquerque, NM (USA). January 1968. с. 4. SC-M-67-682. Архів оригіналу за 1 вересня 2021. Процитовано 6 лютого 2023.
- ↑ Chuck Hansen (2007). Swords of Armageddon. Т. VI. с. 168. ISBN 978-0-9791915-6-5.
- ↑ Swords of Armageddon - Vol VI, с. 169.
- ↑ History of the Mk 50 Warhead, с. 7.
- ↑ Sandia Weapon Review: Nuclear Weapon Characteristics Handbook (PDF) (Звіт). Sandia National Labs. September 1990. с. 63. SAND90-1238. Архів (PDF) оригіналу за 12 січня 2022.
- ↑ History of the Mk 50 Warhead, с. 18.
- ↑ History of the Mk 50 Warhead, с. 21.
- ↑ Carey Sublette. List of All U.S. Nuclear Weapons. Nuclear Weapon Archive. Процитовано 24 червня 2022.
- ↑ Swords of Armageddon - Vol VI, с. 312.
- ↑ а б DCI Briefing to Joint Chiefs of Staff, с. 21.
- ↑ George H. W. Bush (2 July 1991). National Security Directive: FY 1991-1996 Nuclear Weapons Stockpile Plant (U) (PDF) (Звіт). The White House. Enclosure 1, Page 2. Архів (PDF) оригіналу за 15 April 2016.
- ↑ Sandia Weapon Review: Nuclear Weapon Characteristics Handbook (PDF) (Звіт). Sandia National Labs. September 1990. с. 63. SAND90-1238. Архів (PDF) оригіналу за 12 січня 2022.
|
Це незавершена стаття про зброю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |