Союз французьких спортивних товариств
Союз французьких спортивних товариств (USFSA) (фр. Union des Sociétés Françaises de Sports Athlétiques) — колишній французький спортивний керівний орган. Протягом 1890-х та початку 1900-х років він опікувався численними видами спорту у Франції, включаючи легку атлетику, велоспорт, хокей на траві, фехтування, крокет і плавання. Однак він найбіліш відомий як головний керуючий орган футболу і регбі у Франції, поки не був фактично замінений Французькою федерацією футболу і Французькою федерацією регбі, після чого у 1920 році організація припинила своє існування. USFSA відкидала будь-яку форму професіоналізму і була прихильником виключно аматорського спорту.
Union des Sociétés Françaises de Sports Athlétiques | |
---|---|
Союз французьких спортивних товариств | |
Абревіатура | USFSA |
Гасло | Citius, Altius, Fortius |
Тип | спортивна федерація |
Засновано | 20 листопада 1887 |
Розпущено | 1920 |
Вид спорту | футбол |
Країна | Франція |
Штаб-квартира | Париж, Франція |
Ключові особи | П'єр де Кубертен, Робер Герен |
Союз французьких спортивних товариств у Вікісховищі |
Крім сприяння зростанню спорту у Франції, USFSA також стала першопрохідцем в області розвитку міжнародного спорту. Серед її засновників були П'єр де Кубертен, засновник сучасних Олімпійських ігор. У 1900 році, разом з Союзом велосипедистів Франції (фр. Union Vélocipédique de France), він був також одним з двох федерацій, які представляли Францію на установчих зборах Союзу Велосипедистів.[1] Потім в 1904 році Робер Герен, секретар футбольного комітету USFSA, був одним з головних ініціаторів заснування ФІФА. Він також став першим президентом тієї організації.[2]
Історія
ред.29 грудня 1885 року Жорж де Сен-Клер, генеральний секретар регбійного клубу «Расінг Клаб де Франсе» і делегати від клубу «Стад Франсе» створили Sociétés Françaises de Course a Pied. Згодом 1 червня 1888 року П'єр де Кубертен, завдяки підтримці Жуля Сімона і Анрі Дідона, утворили Comité pour la Propagation des Exercises Physiques. Ця група була також відома як Комітет Жуля Сімона.
USFSA була заснована в листопаді 1890 року, коли ці дві групи злилися. Спочатку USFSA була зосереджена в Парижі, але її склад скоро розширився, щоб включити спортивні клуби з усієї Франції.[3][4][5]
Вплив на Олімпійські ігри
ред.У 1891 році, коли USFSA організовував свій перший чемпіонат, Анрі Дідон, в якості почесного президента, оголосив, що девізом організації буде Citius, Altius, Fortius (швидше, вище, сильніше). У 1924 році цей девіз буде прийнятий олімпійським рухом. Олімпійський символ з п'яти взаємопов'язаних кілець також був заснований на логотипі, що використовувався USFSA — команди, що представляли організацію, носили уніформу, засновану на кольорах прапора Франції, яка складалась із білої футболки і двох взаємопоєднаних кілець, одного червоного і одного синього. П'єр де Кубертен також сподівався, що USFSA буде відповідати за організацію Олімпійських ігор 1900 року в Парижі. Однак після того як Кубертен пішов з посади генерального секретаря у квітні 1899 року, стало зрозуміло, що цього не відбудеться[3][5]
Регбі
ред.20 березня 1892 року USFSA організувала перший в історії французький чемпіонат з регбі, який складався з однієї гри між клубами «Расінг Клаб де Франсе» і «Стад Франсе». Матч виграла команда «Расінг» з рахунком 4:3[6] Переможці отримали приз щит Бреннуса[fr] (фр. Bouclier de Brennus), який і досі вручається чемпіонам Франції.
Футбол
ред.У 1894 році USFSA також організувала перший чемпіонат Франції з футболу[7] У дебютному турнірі взяли участь всього шість команд, чотири з яких з Парижу і формат був організований на основі матчів на виліт. Переможцем став столичний клуб «Стандарт»[en] . Поступово географія команд розширювалась і 1899 року «Гавр» став першим клубом з-за меж Парижа, який став чемпіоном Франції.[8]
У 1900 році USFSA XI також представляв Францію на Олімпійських іграх.[9]1 травня 1904 року USFSA також була керівним органом збірної Франції, яка проводила свій перший офіційний матч, зігравши проти Бельгії (3:3) у Брюсселі[10]. В тому ж році Робер Герен, секретар футбольного комітету USFSA, був одним з головних ініціаторів заснування ФІФА. Він також став першим президентом світової футбольної організації.[2]
Однак USFSA не володіла монополією на організацію футбольних турнірів у Франції. Між 1896 і 1907 роками паралельно існувала Fédération des Sociétés Athlétiques Professionnelles de France (FSAPF), яка відстоювала професіоналізм у французькому футболі і також організувала чемпіонат Франції. Крім того у 1905 році ще одна конкуруюча організація Fédération Gymnastique et Sportive des Patronages de France (FGSPF), яку очолили Шарль Сімон і Анрі Делоне та за підтримки католицької церкви, також почали організовувати змагання. У 1906 році Fédération Cycliste et Amateur de France (FCAF) також почала організовувати власний футбольний чемпіонат. У 1907 році FGSPF і FCAF, разом з кількома регіональними організаціями, сформували Comité Français Interfédéral (КФІ), який став організовувати Trophée de France, що став альтернативою до Coupe National, який проводила USFSA .[4]
У 1907 році USFSA покинула ФІФА, після того як ті відмовились визнати Англійську аматорську футбольну асоціацію[en]. ФІФА визнавала тільки професіональну Футбольну асоціацію Англії, після чого USFSA покинула ФІФА. Вони були замінені в якості представника Франції на КФІ.[11] В результаті, USFSA також втратила право формування збірної.[12]
1919 році КФІ було реорганізовано у Французьку футбольну федерацію, цього ж року USFSA повела свій останній розіграш чемпіонату країни.
Посилання
ред.- ↑ www.uci.ch. www.uci.ch. Архів оригіналу за 13 June 2011. Процитовано 28 квітня 2011.
- ↑ а б www.fifa.com. www.fifa.com. Архів оригіналу за 15 June 2010. Процитовано 28 квітня 2011.
- ↑ а б The Official History of the Olympic Games and the IOC- Athens to Beijing, 1894—2008: David Miller (2008)
- ↑ а б www.rsssf.com. www.rsssf.com. Процитовано 28 квітня 2011.
- ↑ а б This Great Symbol (PDF). Процитовано 18 березня 2007.
- ↑ R.C. France 4 – Stade Francais 3. lnr.fr. Архів оригіналу за 25 November 2006. Процитовано 2 листопада 2006.
- ↑ www.uefa.com. Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 9 травня 2019.
- ↑ Football in France, a statistical record 1894—2003: Alex Graham (2004)
- ↑ The Complete Results & Line-ups of the Olympic Football Tournaments 1900—2004: Colin Jose (2004)
- ↑ www.iffhs.de. www.iffhs.de. Процитовано 28 квітня 2011.
- ↑ Ingo Faulhaber. www.iffhs.de. www.iffhs.de. Процитовано 28 квітня 2011.
- ↑ www.iffhs.de. www.iffhs.de. Процитовано 28 квітня 2011.
Джерела
ред.- Alain Arvin-Bérod, Et Didon créa la devise des Jeux Olympiques, Grenoble, Scriforius, 2003, 160 p. (ISBN 2-908854-16-3, notice BnF no FRBNF39044783).
- Raymond Barrull, Les étapes de la gymnastique au sol et aux agrès en France et dans le monde, Paris, Fédération française de gymnastique, 1984 (ISBN 978-2950060303)
- Roger Caillois (dir.) et Bernard Gillet, Jeux et Sports, éditions Gallimard, coll. « Encyclopédie de la Pléiade », 1967, 1826 p. (ISBN 2070104257), « Historique des Jeux olympiques »
- Florence Carpentier, Le sport est-il éducatif ?, Rouen, Presses universitaires de Rouen, 2004 (ISBN 2-87775-385-9).
- Jean Durry (préf. Juan Antonio Samaranch), Le vrai Pierre de Coubertin, Paris, UP Productions, 1997, 96 p..
- Richard Escot et Jacques Rivière, Un siècle de rugby, Calmann-Lévy, 17 novembre 2010, 13e éd., 480 p., relié (ISBN 978-2-7021-4118-2).
- Fabien Groeninger, Sport, religion et nation, la fédération des patronages d’une guerre mondiale à l’autre, Paris, L’Harmattan, 2004 (ISBN 2-7475-6950-0, notice BnF no FRBNF39244145).
- Yoan Grosset et Michaël Attali, The French initiative towards the creation of an international sports movement: an alternative to the IOC? (1908-1925), Los Angeles, North American Society for * * Sport History, coll. « Journal of Sport History, vol. 36(2) », 2009, 25 p.
- Fabienne Legrand et Jean Ladegaillerie, L'éducation physique au 19° et au 20° siècles, tome 1, Paris, Armand Colin, 1972.
- Laurence Munoz, Usages corporels et pratiques sportives aquatiques du XVIII° au XX° siècle, Paris, L’Harmattan, 2008 (ISBN 978-2-296-06243-6, notice BnF no FRBNF41397213).
- François Oppenheim, L'institution et le nageur: Histoire de la natation mondiale et française: depuis les origines, du sprint au marathon, Paris, Chiron, 1977.
- Claude Piard, Éducation physique et port, Paris, L’Harmattan, 2001 (ISBN 2-7475-1744-6, notice BnF no FRBNF37716034).
- Thierry Terret, Histoire des sports, Paris, L’Harmattan, 1996 (ISBN 2-7384-4661-2, notice BnF no FRBNF36692425).
- Thierry Terret, L'institution et le nageur: histoire de la Fédération française de natation (1919-1939), Lyon, Presses Universitaires de Lyon, 1998 (ISBN 2-7297-0601-1, notice BnF no FRBNF37077311).
- Jacques Thibault, Sport et éducation physique 1870-1970, Paris, Vrin, 1971, 266 p. (ISBN 978-2-7116-0701-3, notice BnF no FRBNF36148587).
- Jean Zorro et l'Association des enseignants d'EPS, 150 ans d'EPS, Paris, Amicale EPS, 2002 (ISBN 2-90 2568-13-4, notice BnF no FRBNF41209035).